Судова практика
Кримінальна відповідальність за перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень настає за умови, що дії такої особи були зумовлені її службовим становищем
5 липня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 216/1675/22 задовольнив частково касаційні скарги засудженого та захисника, які не погоджувалися із правовою кваліфікацією за ч. 5 ст. 426-1 КК.
Військовослужбовець за призовом під час мобілізації, будучи військовою службовою особою, в умовах воєнного стану застосував насильство щодо підлеглого військовослужбовця із застосуванням зброї, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді смерті останнього, а саме під час конфлікту з приводу перебування рядового у стані алкогольного сп’яніння завдав йому одного удару клинком багнета-ножа в грудну клітку, від якого він помер на місці.
Органом досудового розслідування дії військовослужбовця були кваліфіковані за ч. 5 ст. 426-1, ч. 1 ст. 115 КК.
Читайте також: Новели в законодавстві про адміністративну та кримінальну відповідальність за військові правопорушення: хотіли як краще…
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, дії військовослужбовця були перекваліфіковані з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 119 КК.
У касаційних скаргах захисник і засуджений зазначали про помилковість висновків судів попередніх інстанцій стосовно наявності в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК, оскільки під час конфлікту засуджений не перевищував своїх військових службових повноважень чи влади та не застосовував насильства, а оборонявся від неправомірних агресивних дій потерпілого і з необережності, відштовхуючи його від себе, завдав удару багнетом-ножем у грудну клітку.
Верховний Суд вказав, що перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 426-1 КК) є злочином проти встановленого порядку несення або проходження військової служби, під яким розуміють врегульовані правовими нормами суспільні відносини, що виникають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців у процесі їх службової та бойової діяльності.
Читайте також: Кваліфікація воєнних злочинів
Відповідальність за ст. 426-1 КК настає лише за умови, що дії військової службової особи були зумовлені її службовим становищем і пов’язані з її владними чи службовими повноваженнями. Якщо такого зв’язку не встановлено, дії винного за наявності до того підстав можуть кваліфікуватися за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи, власності, громадського порядку тощо.
Однак, погоджуючись із висновками місцевого суду, апеляційний суд не навів жодного обґрунтування, що за встановлених фактичних обставин справи дії засудженого стосовно потерпілого були спрямовані саме на умисне порушення суспільних відносин порядку несення військової служби під час її проходження або порушення тих приписів чинного законодавства, які забезпечують належне управління підпорядкованими військовими частинами.
Також суд апеляційної інстанції не вказав, які умисні дії, визначені об’єктивною стороною зазначеного кримінального правопорушення, вчинив засуджений, посягаючи саме на його безпосередній об’єкт, і як ці умисні дії перебувають у причинно-наслідковому зв’язку з його наслідками.
Отже, апеляційний суд не навів обґрунтування на важливі аргументи сторони захисту, які мають значення для встановлення наявності/відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК.
Окрім того, із суб’єктивної сторони застосування насильства щодо підлеглого у значенні ст. 426-1 КК характеризується прямим умислом. Інтелектуальний елемент умислу в цьому випадку складається з усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливості або неминучості настання суспільно небезпечних наслідків. Це означає, що особа, коли вчиняє вказане кримінальне правопорушення, усвідомлює вихід за межі наданих їй повноважень, тобто розуміє, що вчиняє дії, які не входять до її компетенції.
У цій справі суди, встановивши фактичні обставини кримінального правопорушення, дійшли висновку, що, заподіявши смертельного удару потерпілому, засуджений вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ст. 426-1 КК і ст. 119 КК, які утворюють так звану ідеальну сукупність, тобто коли одним діянням вчиняється два або більше злочинів.
Однак апеляційний суд не обґрунтував того, як особа, виявляючи необережність у виді злочинної недбалості, не передбачаючи наслідку у виді смерті потерпілого, завдає одного удару багнетом-ножем у грудну клітку та, водночас діє із прямим умислом на застосування насильства щодо підлеглого в значенні ст. 426-1 КК.
Отже, Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
