Кримінальна відповідальність за службову недбалість настає лише у випадку, коли інкриміновані особі дії входили до кола її службових обов’язків чи повноважень - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Кримінальна відповідальність за службову недбалість настає лише у випадку, коли інкриміновані особі дії входили до кола її службових обов’язків чи повноважень

Дата публікації:

17 серпня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у справі № 484/1376/18 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, оскільки стороною обвинувачення не було зібрано та надано суду належних та допустимих доказів, які б доводили винуватість особи у вчиненні злочину.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, начальницю відділу освіти РДА визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, та виправдано за відсутності в її діях складу кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі прокурор стверджував, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки не містить належних мотивів постановленого рішення та спростування тверджень сторони обвинувачення про наявність в діях начальниці відділу освіти РДА складу злочину.

Верховний Суд вказав, що службова недбалість належить до злочинів з матеріальним складом, який визнається закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди, яка у 100 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (ч. 1 ст. 367 КК), чи тяжких наслідків, які у 250 і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян (ч. 2 ст. 367 КК).

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Виключення із мотивувальної частини вироку посилання на певні докази не спростовує беззаперечності та переконливості решти доказів у провадженні

Відповідальність за цією нормою настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені в зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов`язків цієї службової особи, або якщо обов`язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у пред`явленому формулюванні обвинувачення за ч. 2 ст. 367 КК не зазначено, які саме конкретно службові обов`язки не виконала особа та причинний зв`язок між невиконанням цих обов`язків і завданням тяжких наслідків, натомість по суті обвинувачення зводиться до переліку загальних обов`язків особи як начальника відділу освіти, визначених Положенням про відділ освіти РДА та Посадовою інструкцією начальника відділу освіти РДА.

Читайте також: Якщо обвинувачений висуває різні суперечливі версії події кримінального правопорушення, суд не зобов’язаний спростовувати кожну з них

При цьому у вказаній посадовій інструкції, не зазначені такі обов`язки, як здійснення контролю за проведенням ремонтних робіт, перевірки джерел придбання будівельних матеріалів та відповідність їх проектній документації, ініціювання внесення змін до договору підряду, вимагання розірвання договору підряду та відшкодування збитків за наявності істотних порушень підрядником умов договору, здійснення аналізу цін на ринку та використання інформації про середньозважені та усереднені ціни для співставлення їх з тими, що були зазначені в ціновій пропозиції.

Тобто, в даному випадку особа не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них, оскільки на неї фактично не покладалися обов`язки, які передбачали би вчинення дій, наведених в обвинуваченні.

Читайте також: Розбіжності обвинувачення в обвинувальному акті з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру є істотним порушенням вимог КПК

А посилання на невиконання особою інших вимог законодавства та нормативних актів, перелічених в обвинувальному акті, які нібито були їй відомі, апеляційний суд обґрунтовано визнав недоведеними, такими, що не підтверджуються будь-якими доказами у кримінальному провадженні, та є лише припущеннями.

Стороною обвинувачення в порушення ст. 92 КПК не надано достатніх та допустимих доказів, які би поза розумним сумнівом підтверджували, що діями або бездіяльністю особи завдано істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді збитків, завданих державі, в особі відділу освіти РДА, на суму 205 828,60 грн.

Крім того, з суб`єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 367 КК, характеризується злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю, тоді як наведене в обвинувальному акті формулювання форми вини особи («поставила інтереси юридичних осіб вище державних інтересів, хоча повинна була і могла їх захистити та використати надані їй за посадою можливості»), не відповідає вимогам ст.ст. 24, 25 КК, беручи до уваги той факт, що необережність і умисел є різними формами вини, що виключають одна одну.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Advertisement

Судова практика

Використання неналежного порядку захисту трудових прав не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до суду

Опубліковано

on

От

10 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 673/723/20 залишив без задоволення касаційну скаргу працівника, який пропустив строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Колишній працівник звернувся до суду з позовом до приватного підприємства про визнання незаконним і скасування наказу та поновлення на роботі, посилаючись на те, що згідно із трудовим законодавством не допускається звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності. Вказував, що місячний строк на звернення з позовом до суду після звільнення пропустив з поважних причин, оскільки не отримував копію наказу про звільнення і трудову книжку.

Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивачем не доведено свої позовні вимоги щодо його незаконного звільнення відповідачем.

Читайте також: Поважними причинами пропуску строку вважаються лише ті обставини, які були об’єктивно непереборними чи унеможливили своєчасне звернення до суду

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Апеляційний  суд змінив мотивувальну частину рішення районного суду, визнавши позов обґрунтованим, проте зазначивши про відсутність підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки позивач трудову книжку із записом про звільнення отримав 31 січня 2020 р., а з позовом до суду він звернувся 2 червня 2020 р. Заява не містила зазначення поважних причин пропуску місячного строку з дня отримання трудової книжки.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про порушення роботодавцем вимог при звільненні позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, оскільки було відсутнє спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме за угодою сторін.

Читайте також: Зміна в практиці Верховного Суду не є підставою для пропуску процесуального строку

Водночас позивач пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки, отримавши трудову книжку із записом про звільнення, позивач звернувся до суду з позовом лише через 4 місяці.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Доводи позивача про те, що він звертався до відповідних органів щодо проведення перевірки дотримання відповідачем законодавства про працю за фактом його звільнення, не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки такі звернення не могли бути перешкодою в одночасному зверненні до суду з позовом про поновлення на роботі.

Читайте також: Якщо немає доказів виклику особи до суду та отримання нею ухваленого судом рішення, висновок про пропуск нею строку на його оскарження є передчасним

Помилка заявника в обранні неналежного порядку захисту його трудових прав не може слугувати достатньою причиною для обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду за їх захистом.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 р. у справі № 461/1903/16-ц.

Крім того Верховний Суд звернув увагу, що строки, визначені ст. 233 КЗпП не перериваються і не зупиняються. У цій справі місячний строк розпочався з моменту, коли позивач отримав трудову книжку, тобто з 31 січня 2020 р.

Встановивши, що позивача незаконно звільнили на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, однак він пропустив передбачений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом, суд апеляційної інстанції, за висновком ВС, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог у зв’язку з пропуском строку звернення з позовом до суду.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Зміна думки про відмову від спадщини через поведінку особи, на користь якої відмовлено, не є підставою для визнання заяви про відмову недійсною через уведення в оману

Опубліковано

on

От

3 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 303/2113/19 залишив без задоволення касаційну скаргу спадкоємців, які підписали заяви про відмову від прийняття спадщини.

Спадкоємці звернулися до суду з позовом до своєї сестри, треті особи: приватні нотаріуси, про визнання недійсними заяв про відмову від прийняття спадщини, посилаючись на те, що відповідачка навмисно ввела їх в оману з метою стати єдиним власником спадкового майна.

Після смерті матері сторін відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними спорудами. За заповітом своє майно матір заповіла дітям у рівних долях. Позивачі склали заяви про відмову від прийняття спадщини на користь відповідачки, проте вона стала чинити їм перешкоди у користуванні будинком і за рішенням суду виселила одного позивача з нього.

Читайте також: Не може бути підставою для визнання заяви про відмову від спадщини недійсною невиконання у подальшому домовленостей особою, на користь якої здійснена така відмова

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням міськрайонного суду позовні вимоги задоволено на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Апеляційним судом рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що що при прийнятті заяв позивачів державним нотаріусом роз’яснено юридичні наслідки такої відмови та зміст ст.ст. 225, 229231, 233, 12731275 ЦК України. Вказані обставини свідчать про обізнаність позивачів зі своїми правами як на прийняття спадщини, так і на відмову від неї. Правом на відкликання заяв про відмову від прийняття спадщини позивачі не скористалися. При цьому зміна думки щодо відмови від спадщини у зв’язку з невиконанням певних домовленостей у подальшому (майже через чотири роки) особою, на користь якої здійснено таку відмову, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною.

Читайте також: Формальний характер заяви про прийняття спадщини не може бути підставою для ненабуття права на спадщину чи тлумачитися як відмова від спадщини

Розглянувши касаційну скаргу позивачів, Верховний Суд вказав, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, її може бути визнано судом недійсною з підстав, встановлених ст.ст. 225, 229231 і 233 ЦК України’.

Звернувшись до суду з цим позовом, позивачі, посилаючись на складання ними заяв про відмову від прийняття спадщини після смерті матері внаслідок обману, що мав місце з боку відповідачки, визначили підставою позову правила ст. 230 ЦК України.

Читайте також: Помилка через недбальство, незнання закону чи неправильне його тлумачення не є підставою для визнання відмови від прийняття спадщини недійсною

За висновком ВС, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, встановивши, що при підписанні заяв про відмову від спадщини позивачі зазначили, що їм роз’яснено про безумовність та беззастережність їх заяв про відмову від прийняття спадщини, а також право на відкликання цієї заяви до закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини, та з урахуванням того, що наявність умислу в діях відповідачки, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, дійшов правильних висновків про те, що позивачі як спадкоємці за законом скористалися своїм правом відмови від спадщини і відмовляючись від спадщини, усвідомлювали значення своїх дій, розуміли обставини, що мають істотне значення.

Доводи касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах спростовуються тим, що до подібних висновків, як у справі, що переглядалась, дійшов Верховний Суд у постановах від 27 травня 2020 р. у справі № 646/7092/17-ц та від 11 лютого 2021 р. у справі № 467/799/19.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад

Опубліковано

on

От

24 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 591/1240/18 задовольнив частково касаційну скаргу відповідача, який довів відсутність у позивача права на звернення до суду з конкретною позовною вимогою.

Громадянин звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства, у якому просив зобов’язати ПрАТ вчинити дії щодо передачі кімнат гуртожитку у будинку до комунальної власності з метою подальшої їх приватизації за ним, оскільки після звернення до відповідача із заявою про передачу пакету документів щодо приватизації кімнат гуртожитку він відповіді не отримав.

ПрАТ звернулося до суду із зустрічним позовом про виселення позивача з кімнати, посилаючись на те, що той самовільно зайняв спірне жиле приміщення, чим порушує права товариства як власника гуртожитку, у добровільному порядку виселятись відмовляється.

Читайте також: Припинення трудового договору не є підставою для виселення працівника із сім’єю з гуртожитку

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позовну заяву задоволено, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено з тих мотивів, що позивач має достатні та триваючі зв’язки з конкретним місцем проживання, а спірні кімнати у гуртожитку є в цілому його «житлом» у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки він вселився у кімнати гуртожитку на підставі ордеру та з дозволу адміністрації гуртожитку, переобладнав їх, постійно проживає там із 2000 р., здійснює оплату рахунків за обидві переобладнані кімнати та не має іншого житла.

Розглянувши касаційну скаргу ПрАТ, Верховний Суд вказав, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передача житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Читайте також: Особа, яка законно вселилася в жиле приміщення як член сім`ї наймача має право позиватися про визнання наймача таким, що втратив право користування житлом

Заперечуючи проти позову, ПрАТ зазначало, що передача об’єкта у комунальну власність може відбутись лише за наявності рішення спеціального суб’єкта відповідно до ст. 5 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності», ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення міської ради, яким затверджено Порядок приймання-передачі до комунальної власності окремих житлових приміщень.

Тобто питання передачі спірних об’єктів залежить від того, чи буде прийняте міською радою рішення про прийняття чи неприйняття у комунальну власність спірних кімнат. Однак у матеріалах справи відсутнє рішення міської ради про прийняття до комунальної власності спірних кімнат гуртожитку.

Громадяни, які проживають у гуртожитках, не наділені правом на звернення до суду з позовами про передачу гуртожитків у власність територіальних громад, оскільки їх право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках має похідний характер й виникає лише після передачі гуртожитків у власність відповідної територіальної громади.

Читайте також: Передача гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, у власність територіальних громад

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зобов’язуючи ПрАТ вчинити дії щодо передачі кімнат гуртожитку до комунальної власності територіальної громади, не звернув уваги на те, що громадянин не наділений правом на звернення до суду з позовом про передачу кімнат гуртожитку у власність територіальної громади.

Крім того, встановивши, що громадянин вселився до кімнат гуртожитку на підставі ордеру на одну з них, які потім об’єднав з дозволу адміністрації гуртожитку, постійно проживає в них, сплачує комунальні послуги, не має іншого житла на момент подання позову про виселення, що дає підстави стверджувати, що ці кімнати гуртожитку є в цілому його «житлом» у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для його виселення.

Тому Верховний Суд судові рішення в частині зобов’язання вчинити дії щодо передачі кімнат гуртожитку до комунальної власності з метою їх приватизації скасував і відмовив у задоволенні позову в цій частині, в іншій частині – залишив без змін.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link