Кривбас не платить за газ, але проблема розрахунків за нього стосується всієї країни

Юрій Котнюк, ЮВУ

Дванадцятого лютого Господарський суд Дніпропетровської області своїм рішенням задовольнив позов Комунального підприємства «Криворіжтепломережа» визнати його право на споживання газу під час опалювального сезону і попри те, що на позивачеві висить півмільярдний борг, фактично зобов’язав відповідача — НАК «Нафтогаз України» — постачати йому блакитне паливо. Родзинка ситуації полягає в тому, що останній взагалі-то й без цього рішення постачав би криворіжцям природний газ, але тоді увесь ними спожитий обсяг офіційно кваліфікувався би як несанкціонований відбір, за що належить платити за подвійним тарифом. Рішення суду звільнило місто від такої біди, і в цьому його можна назвати типовим, оскільки вердикти аналогічного змісту нині виносяться господарськими судами по всій країні. В ньому, як у краплі води, відобразилася загальнонаціональна проблема газоспоживання, ключове питання якого полягає в тому, чому споживачі не платять за газ: тому, що вони такі бідні і в них немає грошей, чи, може, причина в чомусь іншому — гроші є, але не платять, бо впевнені, що їм за це нічого не буде, оскільки все одно ніхто не наважиться перекрити їм газ.

Історія справи

На початку нинішнього опалювального сезону, а саме 29 вересня 2017 р., «Криворіжтепломережа» уклала з Наф­тогазом чотири договори про постачання газу з жовтня по­точного по березень наступного року. Перший із досить мізер­ним обсягом 0,7 тис м3 стосвався виробництва теплової енергії для релігійних організа­цій. У другому, значно більшо­му за масштабами, йшлося про 12,8 млн м3 для виробництва теплової енергії, необхідної для надання послуг з опален­ня й постачання гарячої води населенню. Третім було перед­бачено поставку 2,4 млн м3 для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетни­ми установами і організація­ми, тобто школами, лікарнями, дитячими садками тощо. А от четвертий і, можливо, найці­кавіший, на якому ми доклад­но зупинимося пізніше, містив угоду про поставку 10,3 млн м3 для виробництва теплової енер­гії для підприємств, організацій та інших суб’єктів господрювання, які не належать до числа бюджетних установ чи організацій. Простіше кажучи, приватному комерційному сек­тору – заводам і фабрикам, ма­газинам і ресторанам.

Але з виконанням цих до­говорів виникли проблеми. Справа в тому, що станом на 9 листопада у «Криворіжтепло­мережі» була заборгованість перед Нафтогазом за використаний природний газ у розмі­рі 455 млн грн. Свого часу за спільною домовленістю виплату даної суми було розстрочено на кілька років і намальовано відповідний графік, але й за графі­ком погашення заборгованості «хвости» склали аж 49 мільйо­нів гривень. І ось тут потрібно задуматися, чому виник такий величезний борг, адже шістсот­ тисячний Кривий Ріг ніяк не можна віднести до категорії тих міст, про які Микола Азаров ко­лись казав, що в них єдине пра­цююче підприємство – базар. Там розташований найбільший у країні металургійний комбінат і постачальник валюти – «Криворіжсталь», а ще купа гірни­чо-збагачувальних комбінатів, море транспортних, ремонтних, сервісних та інших цілком при­буткових підприємств, тобто робота в людей є і зарплата теж. Нехай вона не така велика, як у країнах західніше прикордон­ного Бугу, але роздрібні ціни на газ у нас найнижчі в Європі. Не рахуючи, звичайно, Росії й Бі­лорусі. Та попри це місто впер­то не хоче платити за газ.

Найвища соціальна цінність як привід не платити за газ

Проте, якими б не були причини заборгованості, На­фтогаз не має ні морального, ні матеріального права припини­ти постачання газу «Криворіж­тепломережі», оскільки на заваді цьому стоїть низка законів і під­законних актів, на яких ми та­кож зупинимося пізніше. Але він вчинив інакше: не надав но­мінації (так мовою фахівців на­зивається заявка постачальника природного газу на його при­йом у точках входу в трубу і від­бору в точці виходу з неї) двом підприємствам, що здійсню­вали доставку природного газу від постачальника до спожи­вача. Перше з них – оператор газотранспортної системи ПАТ «Укртрансгаз» (державне), дру­ге – оператор газорозподільчих мереж ПАТ «Дніпропетровськ­газ» (приватне). Звичайно, що й без цієї номінації як перше, так і друге все одно постачали би газ «Криворіжтепломережі», але тоді остання отримала би офіційне попередження про те, що вам цей газ, мовляв, брати не можна. Вірніше, брати його ви можете, але в такому разі все вами взяте буде (відповідно до положень Кодексу газотранс­портної системи) кваліфіковане як несанкціонований відбір га­зу, за що (відповідно до вимог Закону України «Про природ­ний газ») доведеться платити в подвійному розмірі.

Якщо чесно, то погрожу­вати такими санкціями підприємствам, подібним до «Криворіжтепломережі», це всеодно, що лякати їжака оголени­ми сідницями: вони звикли на­ копичувати борги, котрі потім списуються спеціальними акта­ми Верховної Ради, як це було у травні 2011-го, коли був прий­нятий Закон України з такою собі політкоректною назвою «Про деякі питання заборгова­ності за спожитий природний газ та електричну енергію», або в листопаді 2016-го, коли був ухвалений Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулю­вання заборгованості теплопос­тачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Але для порядку «Криворіжтепломережа» в лис­топаді минулого року подала до Господарського суду Дніпропетровської області позовну заяву з трьома пунктами прохальної частини: перший – визнати її право на споживання про­тягом опалювального сезону газу в тих обсягах, які зазначені у тих чотирьох договорах, про які говорилося вище, дру­гий – зобов’язати Нафтогаз постачати йому цей газ, тре­тій – зобов’язати ПАТ «Дніпропетровськгаз» здійснювати розподіл цього газу по газопро­водам місцевого значення.

Таким чином, перед судом постало два відповідачі, голов­ним і найактивнішим з яких був, звичайно, Нафтогаз. Пози­вач аргументував свою позицію двома нормативно-правовими актами. Перший із них – По­ложення про покладення спе­ціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу для за­безпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціону­вання ринку природного газу (затверджене Постановою КМУ від 22.03.2017 р. No 187), від­повідно до якого Нафтогаз не може відмовити в постачанні газу «Криворіжтепломережі» як підприємству, на яке покладено спеціальний обов’язок обігрі­вати взимку житлові будинки, бюджетні заклади і релігійні організації. Другий – розпоря­дження Кабміну «Деякі питання опалювального сезону 2017/18 року» від 4 жовтня 2017 р. No 720-р: воно більше стосуєть­ся технічних питань і в числі іншого зобов’язує Нафтогаз до початку опалювального сезону видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям, до категорії яких належить і «Криворіжтепломе­режа». Проте юристи Нафтогазу граціозно парирували удар тим, що обидва нормативно право­вих акти поширюються лише на благонадійних у комерційному відношенні клієнтів і не сто­суються злісних неплатників, яким є позивач.

Для того, аби віднайти в даній ситуації своє соломоно­ве слово суд у мотивувальній частині рішення зробив довгу подорож по лабіринтам вітчиз­няного законодавства. Згадав, зокрема, статтю 3 Конститу­ції України, в якій говориться про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, не­ доторканність і безпека ви­знаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Потім пройшовся по Кодексу цивіль­ного захисту України і законах України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічно­го благополуччя населення» та «Про охорону навколишнього природного середовища». Виб­равшись, нарешті, із цих нетрів, дістався до Закону «Про теплопостачання» і ключового для ці­єї історії нормативно-правового акту – Методики визначення технологічного мінімуму споживання природного газу для об’єктів у сфері теплопостачан­ня, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 13 листопада 2013 року No 886. А з неї витікає, що всі, від ко­го це залежить, хочуть вони того чи не хочуть, зобов’язані забезпечувати постачання газу виробникові теплової енергії в обсязі, який є достатнім для створення температури повітря в закладах охорони здоров’я і дошкільних навчальних закладах +20°C; загальноосвітніх закладах і житлових будинках +18°C; температура гарячої во­ди у споживачів щоб станови­ла не нижче +40°C. Все інше, мовляв, другорядне. А раз так, то суд із легким серцем ухва­лив рішення задовольнити позов Комунального підпри­ємства «Криворіжтепломере­жа» про всіх трьох перелічених вище пунктах: і визнати право позивача на одержання при­родного газу в опалювальний сезон, і зобов’язати Нафтогаз вкупі із «Дніпропетровськга­зом» поставити позивачу весь обумовлений у договорах обсяг блакитного палива.

Хто платить за цей корупційний банкет?

Усе б воно в підсумку й ні­чого, але в цьому рішенні не­ помітно для стороннього ока прошмигнув маленький чортик, про якого ми згадували на са­мому початку, — це один із тих чотирьох договорів, який стосу­вався поставки 10,3 млн м3 для виробництва теплової енергії для підприємств, організацій та інших суб’єктів господарюван­ня, які не належали до числа бюджетних установ чи організа­цій. Це, як ми пояснювали ви­ще, заводи і фабрики, магазини і ресторани, тобто приватно-комерційний сектор, якого не стосуються високопарні фрази про найвищі соціальні ціннос­ті. З якої такої щедрої радості Державна компанія «Нафтогаз України» має прощати йому борги й фактично безкоштов­но постачати паливо? Причому, наголосимо ще раз, така ситуа­ція склалася не в одному лише Кривому Розі, а й по всіх інших містах країни.

Такою, видно, є висока дер­жавна політика: під приводом турботи про житлові будинки й дитячі садочки, школи і лікар­ні, держава дотує приватні під­приємства олігархів, а олігархи, в свою чергу, фінансують усі перспективні політичні партії, і яка б із них не прийшла до вла­ди внаслідок чергової револю­ції, висока державна політика в цьому питанні залишиться не­ змінною. З тою лише різницею, що збільшиться обсяг слово­блуддя про посилення боротьби з корупцією. Втім, якщо такий стан речей влаштовує і населен­ня, і чиновників, й олігархів, воно ще можна було би дозво­лити собі розслабитися і спро­бувати отримати задоволення. Але виникає логічне питання: чиїм коштом оплачений цей банкет? Формальна відповідь відома – за рахунок Нафтогазу. Але тоді за рахунок чого остан­ній покриває свої збитки? На це є поки що неперевірена, але вже дуже вірогідна версія, що Росія, Кремль і Газпром. Адже Нафто­газ в особі ПАТ «Укртрансгаз», незважаючи на російську агре­сію, продовжує транзитувати до Європи російський газ, отримую­чи за це при мінімальних за­тратах досить солідні прибутки. Й саме перспектива втрати цих прибутків паралізує волю укра­їнської держави запровадити повноцінні економічні санкції проти держави-агресора.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути