Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Одноразова грошова допомога військовослужбовцю сплачується незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення

Опубліковано

on

Верховний Суд визнав, що право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.

27 лютого 2018 р. Верховний Суд своєю постановою № 822/6118/15 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо нарахування та виплатити одноразової грошової допомоги інваліду ІІ групи.

Позивач проходив службу та виконував інтернаціональний обов’язок в республіці Афганістан. Йому було встановлено ІІ групу інвалідності у зв’язку з пораненням, що пов’язане із виконанням інтернаціонального обов’язку, про що свідчить довідка МСЕК.

Позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи, але отримав відмову, яка обґрунтовувалася тим, що відповідно до пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов’язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Тоді позивач звернувся до суду і просив визнати відмову протиправною та зобов’язати вчинити дії.

Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову на звернення позивача, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, Верховний Суд зазначив, що пп.«б» п.1 ст. 16-2 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, – у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

З аналізу норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.

Суди дійшли правильного висновку, що Позивач має право на вказану виплату. Разом з тим, Верховний Суд не погодився із висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що позивач не дотримав процедури звернення за призначенням допомоги.

Виходячи з цього, Верховний Суд постановив скасувати рішення адміністративного суду та ухвалу апеляційного адміністративного суду у частині відмови у позові та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову -зобов’язав відповідача прийняти рішення з питання виплати одноразової грошової допомоги.

Рішення в ЄДРСР

Читати далі
Клікніть для коментування

Залишати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Судова практика

Розкрадені землі Жукового острова та інші резонансні кримінальні справи вівторка, 11 вересня 2018 р.

Опубліковано

on

От

Сьогодні, 11 вересня 2018 р. в судах розглядають резонансні справи:

Фастівський міськрайонний суд Київської області. Обвинувачується колишній прокурор відділу прокуратури Київської області П. у заволодінні шахрайським шляхом грошовими коштами особи в розмірі 104 000 грн за винесення судом стосовно неї вироку не пов’язаного з реальним позбавленням волі за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, а також у підбурюванні останнього до надання неправомірної вигоди прокурору Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Дарницький районний суд м. Києва. Обвинувачується командир батальйону міліції особового призначення «Беркут» ГУ МВС України однієї з областей, який надав незаконний наказ про розгін учасників мирної акції протесту в центральній частині м. Києва, внаслідок чого спричинені тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості понад 140 протестувальникам.

Шевченківський районний суд м. Києва. Обвинувачуються службові особи Київської міської ради, які діючи всупереч вимогам земельного та природоохоронного законодавства, упродовж 2006-2012 років незаконно прийняли 93 рішення про виділення та передачу у власність третіх осіб понад 1 400 га земель (о. Жуків) вартістю понад 147 000 000 грн.

Святошинський районний суд м. Києва. Обвинувачуються колишні працівники ПМОП «Беркут», підпорядкованого ГУМВС України в м. Києві, у вчиненні 20 лютого 2014 р. на вул. Інститутській у м. Києві терористичного акту із застосуванням зброї, що призвело до заподіяння тяжких наслідків та загибелі людей, а також у незаконному перешкоджанні організації та проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій.

Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області. Обвинувачується заступник прокурора Кіровоградської області, який надав військовому прокурору Кіровоградського гарнізону неправомірну вигоду в розмірі 1 000 доларів США за неподання апеляційної скарги на рішення господарського суду цієї ж області у справі позовом військового прокурора до Кіровоградської міської ради та підприємця про визнання недійсним договору оренди землі.

Апеляційний суд Хмельницької області. Розглядається апеляційна скарга прокурора на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 30 липня 2018 р. про повернення прокурору обвинувального акту у кримінальному провадженні за обвинуваченням депутата Хмельницької обласної ради X. у вчиненні закінчених замахів на заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами в розмірі 50 000 доларів США, а також на підбурення особи до пропозиції та надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище.

Солом’янський районний суд м. Києва. Обвинувачується виконувач обов’язків начальника Управління Держгеокадастру у Броварському районі Київської області, який діючи за попередньою змовою з директором ТОВ «НВО Українська геодезична служба» та керівником ГО СТ «Родзинка», зловживаючи службовим становищем у 2015-2016 роках заволоділи земельними ділянками на території Богданівської сільської ради цього району загальною площею 5,1 га вартістю понад 3 700 000 грн.

Інформацію оприлюднила Генеральна прокуратура України

Читати далі

Судова практика

«Роттердам плюс» не скасовано: судові війни тривають

Опубліковано

on

Юрій Котнюк, ЮВУ

Запроваджена ще в 2016 році формула визначення ціни на вугілля спричинила низку судових справ, в яких відповідачем була Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Серед інших проблем, зачеплених у ході розгляду цих позовів, були й такі, що виходять за межі енергетичної тематики, як от, наприклад, болюче питання суддівського свавілля, яке проявляється в обмеженні допуску представників сторін до участі у справах, а відтак і доступу громадян до правосуддя. Саме це стало предметом ухвали колегії суддів Київського апеляційного адміністративного суду, яка була постановлена 29 серпня.

Рекламний трюк від НКРЕКП

Напередодні святкування Дня Незалежності інтернет розірвала «сенсація» про те, що скасовується формула «Роттердам плюс», однак на повірку це виявилося звичайнісіньким рекламним трюком. З одного боку, дійсно, 23 серпня НКРЕКП спеціальним актом визнала такими, що втратили чинність два десятки своїх, ухвалених протягом минулих двадцяти з лишком років, постанов, серед яких і та сама від 3.03.2016 р. No 289, якою й було запроваджено «Роттердам плюс». Її повна назва — «Про затвердження Порядку формування прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії». Але в останньому реченні цього спеціального акту було написано, що той пункт, в якому йдеться про скасування «роттердамівської» постанови, набирає чинності лише з дати початку дії нового ринку електричної енергії згідно із Законом України «Про ринок електричної енергії». А в пункті другому розділу «Прикінцеві та перехідні положення» сказано, що цей самий новий ринок (який включає в себе такі три елементи, як балансуючий ринок та ринок допоміжних послуг, ринок «на добу наперед» та внутрішньодобовий ринок, двосторонні договори) починає діяти з 1 липня 2019 року.

Таким чином, це була обіцянка-цяцянка, виконання якої «три роки чекають», а іноді й довше: ринок землі у нас, як відомо, формально запроваджено з 2002 року, але щороку приймається закон щодо продовження ще на один рік заборони купівлі-продажу ділянок товарно-сільськогосподарського призначення. Викликає подив сама форма коригування нормативної бази. Як зазначалося, постанова No 289 була ухвалена в березні 2016 р., а через рік, 13 квітня 2017 р., Верховною Радою було прийнято Закон України «Про ринок електричної енергії», який запроваджував зовсім інші форми регулювання галузі, які суперечили формулі «Роттердам плюс». Правда, згідно інформації, розміщеній на офіційному сайті парламенту, цей закон набирав чинності лише 10 червня 2018 р., а деякі його положення ще пізніше. Зокрема ті, яким суперечить «роттердамівська» постанова — аж 1.07.2019 р. В таких випадках, зазвичай, в текст нормативно-правових актів вносяться зміни — наприклад, лише одне речення про те, що термін його дії завершується певної дати. В даному ж випадку юристи Національної комісії вирішили піти довгим шляхом: спочатку написали окрему постанову, що «Роттердам» скасовується, а потім окремим пунктом дописали, що насправді не скасовується, а діє ще майже рік. В тому, що таким побитом автори «сенсації» намагалися обдурити публіку, розібралися навіть копірайтери новинних сайтів, котрі зазвичай рідко вникають у зміст того, що вкидають у величезну вигрібну яму, якою жартома називають інтернет. Тож розрахунок піар–менеджерів НКРЕКП на те, що в інтернеті люди не читають далі заголовків, виявився невірним.

Влада в долі з Ахметовим

Закони жанру вимагають від автора викласти читачам свою точку зору на те, що таке «Роттердам» і з чим його їдять? Як на мене, то в ньому нічого поганого немає — біда в тому, що влада України традиційно зуміють будь-яку розумну й корисну формулу чи схему перетворити на свою корупційну годівничку. У нас, як-відомо, будь-яка електростанція, що підключена до Єдиної енергетичної системи, незалежно від форми власності, повинна в примусовому порядку продавати вироблений нею струм державі в особі Державного підприємства «Енергоринок». Але ціни на нього встановлює регулятор галузі в особі НКРЕКП. Для цього компанії-генератори надають останній розрахунки собівартості свого продукту, куди закладають усі витрати, які їм заманеться. Регулятор їх коригує (в бік, звичайно, зниження), після чого дає остаточну ціну.

До 2016 року, принаймні в галузі вугільно-теплової енергетики, дані ціни встановлювалися в ручному режимі — це залежало від того, який «бакшиш» занесе кому треба та чи інша ТЕС із тих відкатів, які їй пообіцяє той чи інший вугільний генерал. Десятки років така система влаштовувала всіх, але потім держава сказала «Баста!»: не від хорошого життя, звичайно, — не було би щастя, так нещастя помогло. Внаслідок російської агресії відрізаними від «великої землі» опинилися фактично всі вугільні шахти, що видобували антрацит, на якому працювала значна частина ТЕС, що лишилися на підконтрольній території. Станом на той час взяти його було нізвідки, окрім як привезти морським шляхом, тому регулятор сказав з цього приводу своє слово, смисл якого полягав у тому, що мовляв,

купуйте вугілля де завгодно й за скільки завгодно, але ДП «Енергоринок» купуватиме струм у тої чи іншої ТЕС лише в тому випадку, якщо в його собівартість кожної кіловат-години буде закладена та ціна вугілля, яка не перевищує вартість вугілля, придбаного в морських портах Амстердаму, Роттердаму, Антверпену, плюс вартість його доставки морем в Україну.

Така ціна не зі стелі взята — вона є базовою на товарних біржах Німеччини, де значна частина електростанцій працюють на вугіллі. В них там є свій аналог нашого Донбасу — Саарський вугільний басейн, але за сотню років експлуатації найбільш продуктивні запаси вже майже вичерпалися, а собівартість видобутку з непродуктивних часто перевищує вартість заморського — з Америки, Африки чи Австралії. Саме тому там склалася практика, що працюють лише ті шахти, які дають вугілля не дорожче того, що привезено кораблями в дельту Рейну, а ті, що дорожче, закриваються з дотриманням усіх соціальних та екологічних норм.

Якби така практика була запроваджена в Україні, було б дуже добре: всі нерентабельні шахти мають бути закриті, всі рентабельні нехай отримують прибутки, а рівень рентабельності визначає цифра, що складається з ціни вугілля в Роттердамі плюс його доставка в Одесу. Правда, при цьому виникає питання: якщо на якійсь приватній шахті собівартість вугілля настільки низька, то чому її власник раптом знічев’я має отримувати надприбутки? У капіталістичному світі відповідь на нього звучить приблизно так: тому, що він свого часу придбав ці перспективні родовища за найвищою ціною на аукціоні, або придбав їх за скромною ціною тоді, коли вони ще не вважалися перспективними, але своєю працею — геологічними дослідженням чи новим обладнанням — зробив їх перспективними. Тож тепер має право відшкодувати потрачені на це кошти. Якщо ж наступне питання стосуватиметься того, чому власники приватних шахт мають збагачуватися на війні, то держава вправі накласти на ці надприбутки військові надподатки — така практика вважається нормальною в усьому світі. Але оскільки в Україні панує не капіталістичний і не соціалістичний, а олігархічний лад, то надприбутки від перспективних родовищ вугілля одержує не держава, а компанія ДТЕК, яка на паях належить Рінату Ахметову і наближеній до глави держави фірмі «Інвестиційний капітал України».

Населенню від «Роттердаму» великої шкоди немає

Цікаво, що простий люд від роттердамської формули абсолютно не постраждав, що можна підтвердити низкою цифр. Так, наприклад, у 2017 р. всі електростанції України виробили 155 терават годин електроенергії, з них 85 ТВт•год — на АЕС, причому вартість кожної кіловат-години була визначена НКРЕКП у 54 копійки. А от ТЕС видали 45 ТВт•год., які були придбані «енергоринком» по 1,75 гривні за 1 кВт•год. Ідемо далі: в тому ж таки році Україною було спожито 118 ТВт•год. (тобто планові втрати склали одну чверть). Населення з них спожило 35 ТВт•год, заплативши в середньому по 1,29 грн за кіловат-годину: це якщо скласти тих, хто споживав менше

100 кВт•год на місяць і платив за кожний по 90 копійок за кожну, і тих, хто споживав більше й платив по 1,68 грн, а потім поділити й вивести щось середнє арифметичне. Таким чином можна дійти висновку, що житловий сектор України споживає дешеву атомну енергію, за яку, враховуючи вартість доставки, розподілу і планових втрат, платить майже за собівартістю.

Отже, для населення в нас найдешевший у Європі тариф на електричну енергію і йому скаржитися на «Роттердам плюс» особливої причини немає. Інша справа — промисловість, зокрема, ті її підприємства й галузі, які корпоративно не пов’язані з ДТЕК і платять за струм до 2,55 грн за 1 кВт•год.

Та попри це серед політиків України знайшлися бажаючі оскаржити в суді постанову НКРЕКП від 3.03.2016 р. No 289, яка легалізувала, на їх думку, наймасштабнішу корупційну схему в постреволюційній історії України. Так, одразу ж після її ухвалення партія «Самопоміч» подала заяву до Окружного адміністративного суду Києва про визнання даної постанови протиправною. Позовні вимоги були обгрунтовані низкою процедурних порушень, допущених у процесі ухвалення цього нормативно-правового акту, а головне — його економічною необґрунтованістю. З приводу першої групи претензій суддя Ігор Іщук вирішив, що процедурні порушення дійсно мали місця, але вони не були настільки страшними, щоб заради них варто було би скасовувати постанову. А от з приводу економічної обґрунтованості зазначив, що визначення ціни на вугілля та електроенергію належить до дискреційних повноважень НКРЕКП, втручатися в які органам адміністративного судочинства не личить. І тут з ним важко не погодитись. Так, у профільному законі є слова про те, що регулятор має застосовувати стимулюючи методи цінового регулювання, тобто іноді встановлювати не зовсім економічно обґрунтовані ціни, а своєю ціновою політикою заохочувати розвиток одних видів генерації, або, навпаки, сприяти занепаду інших. Тож, виходячи з цього, ОАС Києва своєю ухвалою від 29 грудня 2016 року постановив у задоволенні позову відмовити. В подальшому це рішення було залишене в силі судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Фокуси судді Келеберди

Опоненти «Роттердаму» з цим, звичайно ж, не змирилися і наприкінці червня дванадцять народних депутатів подали до ОАС Києва черговий позов. Правда, в ньому вже йшлося про визнання протиправною й скасування іншої постанови НКРЕКП, а саме від 28 грудня 2017 р. No 1513, яка називається «Про затвердження прогнозованої оптової ринкової ціни на 2018 рік». Але оскільки всі викладені в ній розрахунки базувалися на тій самій формулі, в засобах масової інформації даний процес відомий як «депутати проти Роттердаму». Закони жанру знову вимагають від нас назвати прізвища якщо не всіх ініціаторів позову, то хоча б одного, якого можна назвати кимось на кшталт ватажка. В даному випадку це член фракції тої самої «Самопомочі» Вікторія Войціцька, яка обіймає посаду секретаря паливно-енергетичного комітету парламенту. Саме під час розгляду цієї справи позивачам і їхньому представникові довелося зіткнутися зі свавіллям судді Володимира Келеберди.

Другого липня цей суддя своєю ухвалою постановив залишити позовну заяву без руху, вказавши при цьому позивачам на її недоліки й надавши їм 10-денний строк для їх усунення. Ці недоліки хоч і з натяжкою, але все ж можна назвати достойними уваги. По-перше, не було додано письмового підтвердження депутатів про те, що ними до інших судів не подавався аналогічний позов до цього ж відповідача. Такою є вимога закону й із нею сперечатися не варто. По-друге, до позовної заяви не було додано текст оскаржуваної постанови, який би був засвідчений належним для таких випадків чином, або принаймні клопотання про витребування цього тексту судом. Тут уже суддя явно переборщив із бюрократизмом, бо такий недолік усувається в робочому порядку й через це зупиняти рух заяви зовсім необов’язково. Одним словом, технічні дрібниці, не варті виїденого яйця.

Виконуючи рекомендації судді, представник позивачів 6 липня надав через канцелярію суду заяву про усунення недоліків, але суддя своєю ухвалою від 11 липня повернув її без розгляду через те, що, мовляв, повноваження представника не були засвідчені належним чином. І ось тут важливий момент для тих юристів, які в подальшому можуть зіткнутися з подібними вибриками з боку інших суддів. У представника позивача були відповідні довіреності від усіх дванадцяти народних депутатів, які підписалися під цим позовом, і всі вони були належним чином посвідчені нотаріусом. Але до заяви про усунення недоліків були залучені лише їхні копії, які нотаріально посвідчені не були. Закон зрештою не вимагає їх посвідчувати, але суддя Келеберда вирішив зайнятися самодіяльною законотворчістю й написав, що копії довіреностей, додані до заяви, не є належними документами, що підтверджують повноваження представника.

А найцікавіше те, що того ж дня, 11 липня, суддя Келеберда постановив ухвалу про повернення позивачам їхньої заяви у зв’язку з тим, що ними так і не були усунені вказані ним недоліки. Зверніть увагу — навіть заради пристойності не став чекати наступного дня, коли закінчиться ним же відведений 10-денний строк. Видно, дуже вже хотів відкараскатися від цієї справи, хоча й зазначив, що його рішення не позбавляє позивачів права оскаржити його чи повторно звернутися до суду з цим же позовом.

Даний вердикт було оскаржено, і 29 серпня колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду на чолі з Андрієм Кучмою вирішила, що їхній колега Келеберда був неправий, а тому постановила його ухвалу скасувати, а справу повернути для розгляду в Окружний адміністративний суд м. Києва.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Упущена вигода: склад правопорушення та тягар доказування

Опубліковано

on

Євген Морозов, адвокат

Третього серпня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи No 923/700/17 (ЄДРСРУ No 75770409) визнав, що аналіз норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

При тому, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, що є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому на позивача покладається обов’язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв’язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина в заподіянні збитків.

Суб’єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов’язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов’язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких законом покладено обов’язок із відшкодування шкоди.

Важливо. Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли в потерпілої особи — наслідком такої протиправної поведінки.

Разом із тим відповідно до частини 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Неодержаний дохід (упущена вигода) — це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб’єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

При цьому пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов’язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов’язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 р. у справі No 923/2075/15, від 09.12.2014 р. у справі No 5023/4983/12).

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що збитки — це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов’язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у понесених ним витратах, втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки й упущена вигода. Реальні збитки — це втрати, яких особа зазнала в зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода — це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідачів збитків позивач зазначив, що в результаті протиправної поведінки відповідачів, позивач отримав ці збитки.

Визначення поняття збитків є також у ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б в разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Упущена вигода — це доход або прибуток, який міг би одержати суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати. Отже, для правильного вирішення спорів, пов’язаних із відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов’язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень (ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Враховуючи норми ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов’язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов’язання. При цьому кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов’язання було виконано боржником належним чином. Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Висновок

Виходячи з викладеного, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв’язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Окрім цього, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести фактичне вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержаний кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Тобто підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він розраховував (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 квітня 2018 року у справі No 921/377/14-г/7, ЄДРСРУ No 73533016).

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді