Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Судова практика

Кривбас не платить за газ, але проблема розрахунків за нього стосується всієї країни

Опубліковано

on

Юрій Котнюк, ЮВУ

Дванадцятого лютого Господарський суд Дніпропетровської області своїм рішенням задовольнив позов Комунального підприємства «Криворіжтепломережа» визнати його право на споживання газу під час опалювального сезону і попри те, що на позивачеві висить півмільярдний борг, фактично зобов’язав відповідача — НАК «Нафтогаз України» — постачати йому блакитне паливо. Родзинка ситуації полягає в тому, що останній взагалі-то й без цього рішення постачав би криворіжцям природний газ, але тоді увесь ними спожитий обсяг офіційно кваліфікувався би як несанкціонований відбір, за що належить платити за подвійним тарифом. Рішення суду звільнило місто від такої біди, і в цьому його можна назвати типовим, оскільки вердикти аналогічного змісту нині виносяться господарськими судами по всій країні. В ньому, як у краплі води, відобразилася загальнонаціональна проблема газоспоживання, ключове питання якого полягає в тому, чому споживачі не платять за газ: тому, що вони такі бідні і в них немає грошей, чи, може, причина в чомусь іншому — гроші є, але не платять, бо впевнені, що їм за це нічого не буде, оскільки все одно ніхто не наважиться перекрити їм газ.

Історія справи

На початку нинішнього опалювального сезону, а саме 29 вересня 2017 р., «Криворіжтепломережа» уклала з Наф­тогазом чотири договори про постачання газу з жовтня по­точного по березень наступного року. Перший із досить мізер­ним обсягом 0,7 тис м3 стосвався виробництва теплової енергії для релігійних організа­цій. У другому, значно більшо­му за масштабами, йшлося про 12,8 млн м3 для виробництва теплової енергії, необхідної для надання послуг з опален­ня й постачання гарячої води населенню. Третім було перед­бачено поставку 2,4 млн м3 для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетни­ми установами і організація­ми, тобто школами, лікарнями, дитячими садками тощо. А от четвертий і, можливо, найці­кавіший, на якому ми доклад­но зупинимося пізніше, містив угоду про поставку 10,3 млн м3 для виробництва теплової енер­гії для підприємств, організацій та інших суб’єктів господрювання, які не належать до числа бюджетних установ чи організацій. Простіше кажучи, приватному комерційному сек­тору – заводам і фабрикам, ма­газинам і ресторанам.

Але з виконанням цих до­говорів виникли проблеми. Справа в тому, що станом на 9 листопада у «Криворіжтепло­мережі» була заборгованість перед Нафтогазом за використаний природний газ у розмі­рі 455 млн грн. Свого часу за спільною домовленістю виплату даної суми було розстрочено на кілька років і намальовано відповідний графік, але й за графі­ком погашення заборгованості «хвости» склали аж 49 мільйо­нів гривень. І ось тут потрібно задуматися, чому виник такий величезний борг, адже шістсот­ тисячний Кривий Ріг ніяк не можна віднести до категорії тих міст, про які Микола Азаров ко­лись казав, що в них єдине пра­цююче підприємство – базар. Там розташований найбільший у країні металургійний комбінат і постачальник валюти – «Криворіжсталь», а ще купа гірни­чо-збагачувальних комбінатів, море транспортних, ремонтних, сервісних та інших цілком при­буткових підприємств, тобто робота в людей є і зарплата теж. Нехай вона не така велика, як у країнах західніше прикордон­ного Бугу, але роздрібні ціни на газ у нас найнижчі в Європі. Не рахуючи, звичайно, Росії й Бі­лорусі. Та попри це місто впер­то не хоче платити за газ.

Найвища соціальна цінність як привід не платити за газ

Проте, якими б не були причини заборгованості, На­фтогаз не має ні морального, ні матеріального права припини­ти постачання газу «Криворіж­тепломережі», оскільки на заваді цьому стоїть низка законів і під­законних актів, на яких ми та­кож зупинимося пізніше. Але він вчинив інакше: не надав но­мінації (так мовою фахівців на­зивається заявка постачальника природного газу на його при­йом у точках входу в трубу і від­бору в точці виходу з неї) двом підприємствам, що здійсню­вали доставку природного газу від постачальника до спожи­вача. Перше з них – оператор газотранспортної системи ПАТ «Укртрансгаз» (державне), дру­ге – оператор газорозподільчих мереж ПАТ «Дніпропетровськ­газ» (приватне). Звичайно, що й без цієї номінації як перше, так і друге все одно постачали би газ «Криворіжтепломережі», але тоді остання отримала би офіційне попередження про те, що вам цей газ, мовляв, брати не можна. Вірніше, брати його ви можете, але в такому разі все вами взяте буде (відповідно до положень Кодексу газотранс­портної системи) кваліфіковане як несанкціонований відбір га­зу, за що (відповідно до вимог Закону України «Про природ­ний газ») доведеться платити в подвійному розмірі.

Якщо чесно, то погрожу­вати такими санкціями підприємствам, подібним до «Криворіжтепломережі», це всеодно, що лякати їжака оголени­ми сідницями: вони звикли на­ копичувати борги, котрі потім списуються спеціальними акта­ми Верховної Ради, як це було у травні 2011-го, коли був прий­нятий Закон України з такою собі політкоректною назвою «Про деякі питання заборгова­ності за спожитий природний газ та електричну енергію», або в листопаді 2016-го, коли був ухвалений Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулю­вання заборгованості теплопос­тачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Але для порядку «Криворіжтепломережа» в лис­топаді минулого року подала до Господарського суду Дніпропетровської області позовну заяву з трьома пунктами прохальної частини: перший – визнати її право на споживання про­тягом опалювального сезону газу в тих обсягах, які зазначені у тих чотирьох договорах, про які говорилося вище, дру­гий – зобов’язати Нафтогаз постачати йому цей газ, тре­тій – зобов’язати ПАТ «Дніпропетровськгаз» здійснювати розподіл цього газу по газопро­водам місцевого значення.

Таким чином, перед судом постало два відповідачі, голов­ним і найактивнішим з яких був, звичайно, Нафтогаз. Пози­вач аргументував свою позицію двома нормативно-правовими актами. Перший із них – По­ложення про покладення спе­ціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу для за­безпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціону­вання ринку природного газу (затверджене Постановою КМУ від 22.03.2017 р. No 187), від­повідно до якого Нафтогаз не може відмовити в постачанні газу «Криворіжтепломережі» як підприємству, на яке покладено спеціальний обов’язок обігрі­вати взимку житлові будинки, бюджетні заклади і релігійні організації. Другий – розпоря­дження Кабміну «Деякі питання опалювального сезону 2017/18 року» від 4 жовтня 2017 р. No 720-р: воно більше стосуєть­ся технічних питань і в числі іншого зобов’язує Нафтогаз до початку опалювального сезону видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям, до категорії яких належить і «Криворіжтепломе­режа». Проте юристи Нафтогазу граціозно парирували удар тим, що обидва нормативно право­вих акти поширюються лише на благонадійних у комерційному відношенні клієнтів і не сто­суються злісних неплатників, яким є позивач.

Для того, аби віднайти в даній ситуації своє соломоно­ве слово суд у мотивувальній частині рішення зробив довгу подорож по лабіринтам вітчиз­няного законодавства. Згадав, зокрема, статтю 3 Конститу­ції України, в якій говориться про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, не­ доторканність і безпека ви­знаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Потім пройшовся по Кодексу цивіль­ного захисту України і законах України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічно­го благополуччя населення» та «Про охорону навколишнього природного середовища». Виб­равшись, нарешті, із цих нетрів, дістався до Закону «Про теплопостачання» і ключового для ці­єї історії нормативно-правового акту – Методики визначення технологічного мінімуму споживання природного газу для об’єктів у сфері теплопостачан­ня, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 13 листопада 2013 року No 886. А з неї витікає, що всі, від ко­го це залежить, хочуть вони того чи не хочуть, зобов’язані забезпечувати постачання газу виробникові теплової енергії в обсязі, який є достатнім для створення температури повітря в закладах охорони здоров’я і дошкільних навчальних закладах +20°C; загальноосвітніх закладах і житлових будинках +18°C; температура гарячої во­ди у споживачів щоб станови­ла не нижче +40°C. Все інше, мовляв, другорядне. А раз так, то суд із легким серцем ухва­лив рішення задовольнити позов Комунального підпри­ємства «Криворіжтепломере­жа» про всіх трьох перелічених вище пунктах: і визнати право позивача на одержання при­родного газу в опалювальний сезон, і зобов’язати Нафтогаз вкупі із «Дніпропетровськга­зом» поставити позивачу весь обумовлений у договорах обсяг блакитного палива.

Хто платить за цей корупційний банкет?

Усе б воно в підсумку й ні­чого, але в цьому рішенні не­ помітно для стороннього ока прошмигнув маленький чортик, про якого ми згадували на са­мому початку, — це один із тих чотирьох договорів, який стосу­вався поставки 10,3 млн м3 для виробництва теплової енергії для підприємств, організацій та інших суб’єктів господарюван­ня, які не належали до числа бюджетних установ чи організа­цій. Це, як ми пояснювали ви­ще, заводи і фабрики, магазини і ресторани, тобто приватно-комерційний сектор, якого не стосуються високопарні фрази про найвищі соціальні ціннос­ті. З якої такої щедрої радості Державна компанія «Нафтогаз України» має прощати йому борги й фактично безкоштов­но постачати паливо? Причому, наголосимо ще раз, така ситуа­ція склалася не в одному лише Кривому Розі, а й по всіх інших містах країни.

Такою, видно, є висока дер­жавна політика: під приводом турботи про житлові будинки й дитячі садочки, школи і лікар­ні, держава дотує приватні під­приємства олігархів, а олігархи, в свою чергу, фінансують усі перспективні політичні партії, і яка б із них не прийшла до вла­ди внаслідок чергової револю­ції, висока державна політика в цьому питанні залишиться не­ змінною. З тою лише різницею, що збільшиться обсяг слово­блуддя про посилення боротьби з корупцією. Втім, якщо такий стан речей влаштовує і населен­ня, і чиновників, й олігархів, воно ще можна було би дозво­лити собі розслабитися і спро­бувати отримати задоволення. Але виникає логічне питання: чиїм коштом оплачений цей банкет? Формальна відповідь відома – за рахунок Нафтогазу. Але тоді за рахунок чого остан­ній покриває свої збитки? На це є поки що неперевірена, але вже дуже вірогідна версія, що Росія, Кремль і Газпром. Адже Нафто­газ в особі ПАТ «Укртрансгаз», незважаючи на російську агре­сію, продовжує транзитувати до Європи російський газ, отримую­чи за це при мінімальних за­тратах досить солідні прибутки. Й саме перспектива втрати цих прибутків паралізує волю укра­їнської держави запровадити повноцінні економічні санкції проти держави-агресора.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі
Клікніть для коментування

Залишати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.

Судова практика

Представник не може вчиняти від імені довірителя правочин у власних інтересах

Опубліковано

on

От

Верховний Суд: Правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів довірителя представнику заборонено вчиняти правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи. Представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб.

Особа з інвалідністю ІІ групи (з вадами зору) звернулася до суду з позовом про визнання договору дарування квартири та довіреності недійсними. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що через вади зору була введена в оману, підписала договір про дарування власної квартири та довіреність, не маючи такого наміру. Нотаріус під час укладення оспорюваних правочинів не зачитала їй текстів договору та довіреності про право представляти інтереси довірителя в державних органах та недержавних організаціях з приводу переоформлення квартири на відповідача.

Рішенням міського суду у задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що позивач не змогла довести умисел відповідача ввести її в оману та заволодіти квартирою.

Апеляційним судом ухвалено нове рішення, яким договір дарування та довіреність визнано недійсними, оскільки районний суд не взяв до уваги порушення порядку вчинення нотаріальних дій.

Верховний Суд постановою у справі № 755/1009/15-ц залишив без змін рішення апеляційного суду та наголосив, що у текстах оспорюваних довіреності та договору дарування відсутні відмітки про те, що нотаріусом вголос прочитано позивачу тексти документів, які посвідчувалися.

Суд звернувся до ст. 215 ЦК України, за якою умовою недійсності правочину є недотримання вимог ст. 203 ЦК щодо вільного волевиявлення особи щодо правочину та його відповідності внутрішній волі.

Приписами ст. 229 ЦК України встановлено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з роз’ясненнями, викладеними у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Верховний Суд у своєму рішенні також послався на п. 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, де визначено, що «якщо  фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії є сліпою, нотаріус, крім того, прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Якщо сліпа особа  письменна, вона сама підписує документ».

Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону України «Про нотаріат»  (у редакції чинній на час посвідчення оспорюваних довіреності та договору дарування), якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може його підписати, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.

Неспроможність позивачки підписати документ (неписьменність) не підтверджена доказами у справі, а в посвідчувальних написах не зазначено про причини їх підписання іншою особою та не зроблено відмітки про прочитання текстів документів нотаріусом вголос.

Отже, колегія суддів залишила без змін рішення апеляційного суду, а отже підтримала його висновок про те, що порушення приватним нотаріусом порядку вчинення нотаріальних дій впливає на дійсність посвідчуваного правочину.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

Чи доводять вину позивача пояснення, викладені в позові?

Опубліковано

on

От

Верховний Суд критично поставився до посилання скаржника на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховані  пояснення позивача в позовній заяві, в яких він, на думку відповідача, визнає вчинення адміністративного правопорушення.

10 травня 2018 р. Верховний Суд постановою у справі № 524/4440/17 залишив без змін рішення судів першої та другої інстанцій, якими скасовано постанову про притягнення особи (позивача, водія) до адмінвідповідальності через недоведеність факту правопорушення.

Водій мопеда був визнаний винним у порушенні правил дорожнього руху, оскільки не мав при собі та не пред’явив страхового поліс інспектору патрульної поліції, який, відповідно, наклав штраф на водія у розмірі 425,00 грн.

Той звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора патрульної поліції, просив скасувати постанову про застосування штрафу та закрити відносно нього провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали протиправною та скасувати постанову про скоєння адміністративного правопорушення, оскільки відповідач не надав допустимих та належних доказів порушення позивачем ПДР.

Управління патрульної поліції звернулося з касаційною скаргою, в якій стверджувалося, що водії зобов’язані мати при собі страховий поліс і патрульні поліцейські мають право на перевірку такого полісу, а вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується його поясненнями, викладеними в позові.

Верховний Суд зазначив, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту правопорушення та вини особи, підтвердженої належними доказами.

Не заперечуючи факту, що відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» інспектори мають право перевірити наявність у громадян страхового полісу, Суд зазначив, що, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, відповідачем не надано.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, а в рішеннях судів окрім пояснень щодо обставин справи, жодних інших доказів Управління патрульної поліції не надало, колегія суддів погодилася з висновками судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд постановив відхилити касаційну скаргу та залишити без змін рішення про скасування постанови.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

Чи уповноважений слідчий шматувати договір, а прокуратура – ігнорувати суд?

Опубліковано

on

От

Окружний адміністративний суд визнав протиправним дії та бездіяльність слідчих із проведення обшуку, не складення протоколу обшуку і нищення договору про надання правової допомоги відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, тобто як такі, що вчинені не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

30.05.2018 Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням у справі № П/811/1962/17 визнав протиправними дії оперативних співробітників щодо проникнення у житло та проведення обшуку.

Позивачі, яким не повідомлялося підозри у вчиненні кримінального правопорушення, звернулися до суду з заявою про визнання протиправними дій та бездіяльності під час проведення у них в оселі в м. Кропивницькому обшуку оперативними співробітниками та дільничним інспектором Дніпровського правління поліції ГУ НП в м. Києві, зокрема просили визнати протиправним:

  • проникнення до квартири;
  • не складення  протоколу обшуку;
  • недопущення адвокатів і зниження примірника договору про надання правової допомоги.

За матеріалами справи, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва надано одноразове право конкретно визначеним слідчим та прокурорам протягом місяця провести обшук у квартирі за певною адресою в м. Кропивницькому.

Адміністративний суд дійшов до висновку, що вирішення позову належить до компетенції адміністративного судочинства, оскільки незаконні дії правоохоронними органами під час проведення обшуку житла порушують права власника та користувача.

В ході судового розгляду позивачі та свідки пояснили, що оперативні працівники, які не були одягнені у відповідну форму, без дозволу зайшли до помешкання, коли позивачі відкрили двері своїм адвокатам. В ухвалі про проведення слідчої дії прізвища оперативних працівників та інших осіб, які прибули для її проведення, не були зазначені.

Також ні під час проведення обшуку, ні в суді не було надано доручення, яким ця слідча дія їм доручалася. Суд зазначив, що проведення слідчих дій може доручатися іншим оперативним співробітникам, які не вказані в судовому рішенні, але жодна зі сторін не надала доказів існування такого доручення.

Окрім того, оперативною групою здійснювався відеозапис обшуку, який долучено як доказ до справи, на якому видно, що слідчий розірвав договір між позивачами та адвокатами про надання правової допомоги в межах кримінального провадження.

Київська місцева прокуратура відмовилась надавати суду будь-яку інформацію з цього питання, мотивуючим тим, що суд розглядає справу, яка йому не підсудна.

Також суд встановив, що відповідачі не склали протокол про проведення обшуку, хоча до обшуку залучалися поняті.

Отже, Кіровоградський окружний адміністративний суд встановив, що відповідачі провели обшук житла, не маючи на це повноважень, та визнав протиправними дії та бездіяльність працівників Дніпровського управління поліції ГУ НП в м. Києві щодо проведення обшуку в квартирі, нищення договору про надання правової допомоги адвокатом та не складення протоколу обшуку.

Леонід Лазебний

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

В тренді