Судова практика
Квартира, в якій постійно проживає боржник, не може бути стягнута за борги, оскільки підпадає під мораторій
19 травня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 644/3116/18 залишила без задоволення касаційну скаргу банку, дійшовши висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, і підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Між позивачем та банком було укладено кредитний договір для придбання квартири, а на забезпечення виконання кредитного договору того самого дня було укладено договір іпотеки, предметом якого стаа спірна квартира. Відповідно до умов даного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором банку може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Позивач зазначив, що у період з 2008-2014 р.р. свої зобов’язання виконував у повному обсязі, але потім у зв’язку із скрутним становищем перестав сплачувати платежі. У 2016 р. позивач дізнався, що право власності на його квартиру було зареєстроване приватним нотаріусом за банком на підставі ст. 37 Закону України від 5 червня 2003 р. № 898-IV «Про іпотеку».
Рішенням суду першої інстанції у задоволені позову було відмовлено з тих мотивів, що сторони в договорі іпотеки передбачили передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Також суд вказав, що мораторій, встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII, не позбавляє кредитора права звернення стягнення на предмет іпотеки.
Постановою апеляційного суду вказане рішення було скасовано, а позовні вимоги частково задоволено. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 1304-VII, який передбачає тимчасову заборону на примусове звернення стягнення на нерухоме майно, але вимоги закону залишились поза увагою нотаріуса.
У касаційній скарзі банк вказував, що він направляв позивачу рекомендованим листом повідомлення-вимогу про порушення зобов`язань за кредитним договором та наслідки в разі невиконання такої вимоги. Однак вказана вимога була проігнорована, а основне зобов`язання залишилося невиконаним. Вказував, що дія Закону № 1304-VII стосується виключно стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Велика Палата Верховного Суду підтримала власний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 р. у справі № 802/1340/18-а.
Колегія суддів вказала, що підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за банком.
Підготував Леонід Лазебний
