На поважність причин непроживання дитини у спірному житлі не впливає наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

На поважність причин непроживання дитини у спірному житлі не впливає наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло

Дата публікації:

7 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/3289/20 задовольнив касаційну скаргу позивачки, яка втратила триваючі зв’язки зі спірним житлом не через своє власне волевиявлення.

Дочка звернулася до суду із позовом до батька про вселення та заборону чинити перешкоди у користуванні житлом.

Позивачка – особа з інвалідністю з дитинства, фактично проживала з відповідачем як член його сім’ї з часу свого народження до часу припинення її матір’ю сімейних відносин із ним. У подальшому разом із матір’ю переїхала до іншого місця проживання, а відповідач у порядку приватизації отримав свідоцтво про право власності на квартиру і не визнавав права дочки на користування нею.

Рішенням районного суду позовні вимоги задоволено. Посилаючись на положення ст.ст. 65, 78 ЖК України, ст. 47 Конституції України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд першої інстанції дійшов висновку, що з моменту вселення (з дати народження) позивачка, будучи неповнолітньою дочкою наймача, набула рівних з останнім прав на користування квартирою, в тому числі і після досягнення повноліття. Тимчасова відсутність позивачки у спірній квартирі не є перешкодою для відновлення її права на користування квартирою після завершення судових процесів.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишнього члена сім’ї права користування займаним приміщенням

Апеляційним судом рішення районного суду скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих мотивів, що після досягнення 18 років гарантії збереження права на користування житлом у позивачки як повнолітньої особи припинилися. На час звернення до суду позивачка, не вчинивши жодних дій, спрямованих на реальну зміну свого місця постійного проживання, втратила право користування спірним житлом з підстав, визначених ст. 107 ЖК України, як особа, яка вибула на інше постійне місце проживання, де за нею зберігається право постійного користування житлом як члена сім`ї власника житла – її матері.

Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що на час вибуття із спірного житла позивачка була малолітньою особою та особою з інвалідністю, яка самостійно не могла визначати своє місце проживання, а тому, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що за нею збереглося право на користування житлом за місцем проживання її батька, незважаючи на факт зміни постійного місця проживання та сам факт не проживання в спірному житловому приміщенні.

Читайте також: Закон не обмежує права власника на розпорядження майном залежно від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема неповнолітні

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Крім того, право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (ст. 16 Конвенції ООН про права дитини).

Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Читайте також: Усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення кривдника не є заходом запобігання домашньому насильству

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 р. у справі № 206/4028/18, від 04 липня 2018 р. у справі № 711/4431/17 та враховано судом першої інстанції при розгляді цієї справи по суті спору.

В разі тимчасової відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, як-от у позивачки в цій справі, про що свідчить той факт, що досягнувши повноліття, вона зареєструвала своє місце проживання у спірній квартирі. Крім того, судами встановлено та не заперечувався відповідачем факт чинення ним перешкод у користуванні житлом позивачці, яка намагалася вселитися у спірну квартиру та зверталася до правоохоронних органів з метою захисту порушених прав.

Тому Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Дійсність & недійсність заповіту

Опубліковано

on

От

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Підстави недійсності та, навпаки, ознаки дійсності заповіту у спадкових відносинах. 

Тридцятого квітня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 272/583/19, провадження 61-7004св20 (ЄДРСРУ № 96669197) досліджував питання щодо підстав недійсності та навпаки ознак дійсності заповіту в спадкових відносинах.

Читайте також: У справі про визнання недійсними таких правочинів як видача довіреності і прийняття спадщини нотаріус не є належним відповідачем

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Нагадаємо, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України)).

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Читайте також: Відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов’язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами». Якщо в населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Читайте також: Технічні помилки й описки в заповіті не свідчить про порушення його форми чи порядку посвідчення, а тому не є підставою для визнання його недійсним

У частинах другій та четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо всієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Частиною першою статті 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Відповідно до положень частини третьої статті 1247 ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними в статтях 12511252 цього Кодексу.

Враховуючи положення статті 1 Закону України «Про нотаріат», до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів. Предметна компетенція органів місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій визначена Законом України «Про нотаріат». Відповідно до цього закону, органи місцевого самоврядування уповноважені вчиняти, в тому числі, таку нотаріальну дію, як посвідчення заповітів (крім секретних).

Згідно положень статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова в її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Відповідно до статті 52 Закону України «Про нотаріат» форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах встановлюються Міністерством юстиції України.

Згідно з частиною першою статті 1 257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 397/1396/19, провадження № 61-14040св20 (ЄДРСРУ № 94151238) зауважив, що технічні помилки (описки) в заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення. Зазначене не є тими порушеннями, які впливають на форму та посвідчення заповіту, що було б підставою для визнання заповіту недійсним. Аналогічна правова позиція Верховного Суду міститься і в постанові від 20.05.2019 р. у справі № 522/904/16- ц та постанові від 03.07.2019 р. у справі № 725/2412/15-ц.

Позиція ВС

Висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 червня 2020 року у справі № 697/490/18, вказує, що на час складання заповіту законодавство не вимагало від посадової особи виконавчого комітету сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України в разі, якщо остання на прохання особи записала заповіт зі слів особи заповідача власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, обов’язкового зазначення в заповіті перед його підписом про прочитання його вголос та підписання заповідачем. Висновок суду про нікчемність заповіту через відсутність відомостей про прочитання вголос його тексту заповідачу не відповідає положенням частини першої статті 1 257 ЦК України, оскільки вказана норма передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, що також зазначено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 364/832/18.

В інших справах щодо визнання заповіту нікчемним Верховний Суд пояснив, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц та від 3 липня 2019 р. у справі № 725/2412/15-ц). Також у постанові від 07.03.2018 року по справі справа № 525/607/17, провадження № 61-1339 св 17 Верховний Суд роз’яснив, що відсутність у заповіті певних реквізитів, передбачених Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, може розцінюватися як порушення форми заповіту в тому разі, коли відсутність таких реквізитів позбавляє можливості встановити особу спадкодавця, свободу його волевиявлення, час, місце вчинення заповіту, особу, яка його нотаріально посвідчила, тощо.

Висновок

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з істотним порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні істотні порушення його форми та посвідчення, а волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Позов про визнання переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток не є належним способам захисту прав учасника товариства

Опубліковано

on

15 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 909/863/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, вказавши, що якщо позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення переважного права на придбання частки у праві спільної часткової власності, належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати таку відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав і обов’язків покупця частки (частини частки).

Читайте також: Нотаріус є податковим агентом при посвідченні договору купівлі-продажу корпоративних прав між фізичними особами

Учасник Дочірнього підприємства звернувся до суду з позовом до власників 2/3 часток корпоративних прав у ДП про визнання переважного права на придбання корпоративних прав та часток у статутному капіталі ДП.

Мотивував позов тим, що відповідачі неправомірно відчужили як свої частки, так і належну позивачу 1/3 частину його корпоративних прав у зазначеному ДП, чим порушили як корпоративні права позивача, так і його переважне право на придбання часток інших учасників у статутному капіталі.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у позові відмовлено з тих мотивів, що визнання переваженого права на придбання корпоративних прав не є належним способом захисту порушеного права, оскільки корпоративні права не можуть переходити у власність, тобто не є об`єктом права власності. Об`єктом права власності є частка в статутному капіталі товариства.

Читайте також: Спір між фізичною особою, яка вважає себе власником частки в товаристві, і фізичною особою, яка володіє цією часткою, є корпоративним

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що позивач, заявляючи вимогу про визнання за ним переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав, фактично ототожнює такі різні поняття як «корпоративні права» (так звані «права з частки») з правами на частку, що не узгоджується з положеннями ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та ст. 362 ЦК України, які стосуються виключного переважного права на придбання саме частки, а не права з частки.

Позивач, звертаючись до суду з позовом у цій справі, фактично прагнув набути у власність частки інших учасників у статутному фонді (статутному капіталі) ДП.

Частиною 4 ст. 362 ЦК України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця.

Читайте також: Учасник товариства, корпоративні права якого порушено внаслідок укладення директором товариства договору, має право ініціювати скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про звернення товариства з відповідним позовом до суду

Подібні положення містяться також і у ч. 5 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», відповідно до якої учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов’язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним.

Якщо позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення переважного права позивача на придбання частки у праві спільної часткової власності, належним способом захисту порушених прав позивача, який фактично прагне придбати таку відчужену частку іншого учасника, є позов про переведення на позивача прав і обов’язків покупця частки (частини частки). Саме такий спосіб захисту передбачений ч. 4 ст. 362 ЦК України та ч. 5 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Належність та ефективність саме такого способу захисту порушених прав обумовлюється тим, що цей спосіб захисту безпосередньо передбачений законом та саме у такий спосіб (у разі задоволення позову) будуть відновлені порушені права/інтереси позивача. Саме по собі визнання судом за позивачем переважного права на придбання частки іншого учасника не призведе до захисту цього порушеного права (у разі, якщо будуть встановлені обставини наявності такого права та його порушення), оскільки фактично таке визнання буде декларативним, що не тягне за собою значущих для позивача наслідків у вигляді набуття права на частки інших учасників товариства.

Подання позову у цій справі про визнання за позивачем переважного права на придбання відчужуваних корпоративних прав та часток у статутному фонді (статутному капіталі) ДП   при наявності поданого позивачем іншого позову про визнання недійсним рішення загальних зборів та переведення на позивача прав та обов’язків покупця частки у статутному капіталі ДП, тобто з належним способом захисту, за яким відкрито провадження в іншій господарськиій справі, є надмірним.

Враховуючи те, що позовні вимоги у цій справі не відповідають належним та ефективним способам захисту, то відповідно не підлягають і розгляду по суті.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Сама лише наявність надзвичайної ситуації на території Донецької області не була достатньою підставою для застосування переговорної процедури закупівлі у 2019 р.

Опубліковано

on

18 червня 2021 р. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/72/20  відступив від висновку, викладеного у постанові ВС у справі № 905/1352/18 про те, що наявність на території Донецької області режиму надзвичайної ситуації, запровадженого Кабінетом Міністрів України, є достатньою підставою для застосування переговорної процедури закупівлі.

Заступник керівника місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі офісу Державної аудиторської служби України до Комунального підприємства, Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним рішення уповноважених осіб КП та визнання недійсним договору про закупівлю за переговорною процедурою через безпідставне застосування переговорної процедури закупівлі, та перевитрачання бюджетних коштів.

Читайте також: Десятки мільярдів гривень в обхід тендерів підуть на будівництво кільцевої дороги

Господарський суд своїм рішенням, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовив, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 6 серпня 2020 р. у справі № 905/1352/18, відповідно до якої проведення закупівлі за аналогічних обставин, узгоджується зі змістом ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» (тут і далі – в редакції станом на момент виникнення спору).

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що згідно з п. 3 ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» переговорна процедура закупівлі застосовується замовником як виняток у разі нагальної потреби у здійсненні закупівлі у зв`язку з виникненням особливих економічних чи соціальних обставин, що унеможливлюють дотримання замовниками строків для проведення тендеру, а саме пов`язаних з негайною ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій, а також наданням у встановленому порядку Україною гуманітарної допомоги іншим державам.

Читайте також: Послуги оцінщиків для Міноборони до 200 тис. грн – без тендеру

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору правильно виходили з того, що процедура закупівлі послуг з охорони об’єктів КП мала бути проведена КП з дотриманням вимог Закону України «Про публічні закупівлі». Діяльність як державних органів, так і органів місцевого самоврядування повинна бути спрямована не тільки на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, а, насамперед, на їх недопущення, а тому КП правомірно укладено спірний договір, шляхом проведення переговорної процедури закупівлі з метою недопущення припинення централізованого постачання технічної та питної води та з метою забезпечення гарантованих прав людини.

При цьому судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до приписів пункту третього ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі» для застосування переговорної процедури має бути підтверджено виникнення особливих економічних чи соціальних обставин, що унеможливлюють додержання замовником строків проведення тендеру та наявність негативних наслідків надзвичайної ситуації і потреба в їх негайній ліквідації.

Читайте також: Акціонери дерибану, або Як АМКУ програв справу іноземному дилеру

Однак, КП при розгляді спору у цій справі, не обґрунтовано існування особливих економічних та соціальних обставин, пов`язаних з негайною ліквідацією наслідків надзвичайної ситуації.

Верховний Суд звернув увагу, що виключно наявність на території Донецької області режиму надзвичайної ситуації, запровадженого Кабінетом Міністрів України у 2015 р., без доведення існування обставин, що обумовлюють необхідність в негайній ліквідації цих наслідків, не могла бути достатньою підставою для застосування переговорної процедури закупівлі у 2019 р.

Отже, процедуру зазначеної закупівлі проведено із порушеннями вимог Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки не було дотримано принципу добросовісної конкуренції серед учасників, а переможця торгів було визначено не в результаті конкурентного відбору, у зв’язку з чим рішення уповноважених осіб КП про визнання переможцем процедури закупівлі за переговорною процедурою є неправомірним, і це є підставою для визнання спірної закупівлі недійсною.

Верховний Суд дійшов висновку,  що застосування замовником переговорної процедури без наявності умов, визначених п. 3 ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі», є підставою для визнання недійсним договору як такого, що укладений з порушенням вимог ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі», скасував рішення господарського суду та постанову апеляційного суду, ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link