Судова практика
Не є кримінальним правопорушенням зберігання вогнепальної зброї, якщо воно пов’язане із захистом держави
4 травня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 760/6265/22 скасував вирок, яким особу було засуджено за незаконне поводження зі зброєю.
Вироком районного суду фігуранта засуджено за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 310 КК України за те, що він, зокрема придбав та зберігав за місцем проживання без передбаченого законом дозволу вогнепальну зброю, бойові припаси та вибухові пристрої.
Апеляційним судом вирок районного суду в частині призначеного покарання – скасовано, ухвалено новий вирок.
Розглянувши касаційні скарги захисників, Верховний Суд вказав, що аналіз положень ст. 349 КПК України свідчить про те, що повне визнання вини, незаперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є обов’язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження без дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Проте, зі змісту вироку вбачається, що місцевий суд порушив вищенаведені вимоги процесуального закону.
Читайте також: Для кваліфікації незаконного зберігання вогнепальної зброї не потрібні докази того, що обвинувачений мав намір її використовувати
Так, під час допиту обвинувачений хоча і визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, однак надав показання щодо кримінального правопорушення, які суттєво відрізнялись від тих фактичних обставин, що були зазначені в обвинувальному акті і в подальшому визнані судом доведеними.
Зокрема обвинувачений вказав, що в березні 2022 р. працював на забезпечення сил територіальної оборони Збройних сил України, зброю отримав від військових на блок-пості в Київській області з метою відсічі збройній агресії російської федерації, тобто фактично за умов, що мають ознаки стану крайньої необхідності.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 КК України не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
Водночас, відповідно до змісту обвинувального акта фігуранту інкримінувалося те, що він придбав і зберігав вогнепальну зброю, бойові припаси та вибухові пристрої отримані незаконно, за невстановлених обставин і у невстановлений час, тобто за відсутності небезпеки, що безпосередньо загрожувала правоохоронюваним інтересам особи, суспільства і держави.
За таких обставин суду першої інстанції слід було повернутись до обговорення питання про визначення обсягу доказів та встановлення порядку їх дослідження, оскільки наявність вищезазначених протиріч свідчить про те, що обвинувачений фактично оспорював обставини вчинення злочину і суд мав розглянути кримінальне провадження в загальному порядку, а не застосовувати процедуру, що визначена ч. 3 ст. 349 КПК України.
Суд апеляційної інстанції при перегляді рішення місцевого суду зазначене та інші порушення не усунув.
Отже, Верховний Суд вирок районного суду та вирок апеляційного суду скасував та призначив новий розгляд в суді першої інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
