Особа, зареєстрована у жилому приміщенні, не є такою, що самоправно вселилася

Леонід Лазебний

Верховний Суд скасував рішення нижчих судів, які задовольнили позов про примусове виселення особи з гуртожитку через саму тільки відсутність ордеру  попри те, що вселення не було самоправним.

Установа виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області (далі – позивач) звернулася до суду з позовом, у якому просила виселити відповідача без надання іншого жилого приміщення на підставі ч. 3 ст. 116 Житлового кодексу України (далі – ЖКУ), якою встановлено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

На балансі Івано-Франківського слідчого ізолятора перебуває приміщення гуртожитку, де, зокрема у кімнаті № 5, проживала особа (далі – відповідач), яка, на думку позивача, вселилася туди без законних на те підстав.

Рішенням міського суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.

Суди виходили з того, що єдиною підставою для вселення у приміщення гуртожитку є ордер, який відповідачу не видавався, а тому його вселення є самовільним.

У касаційній скарзі відповідач доводив, що вселення у спірне приміщення було законним, оскільки між ним та адміністрацією установи укладено договір на відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг.

Верховний Суд у постанові від  26 вересня 2018 р. по справі № 344/18741/14-ц  встановив, що будівля перебуває на балансі установи виконання покарань у статусі гуртожитку для працівників.

Ордери на зайняття приміщень гуртожитку в період 2001 – 2014 рр. не видавалися, а спірна кімната попередньо була закріплена за відповідачем згідно з протоколом спільного засідання житлово-побутових комісій управління пенітенціарної служби.

Згодом між сторонами укладено згаданий у касаційній скарзі договір, на виконання якого відповідач сплачував комунальні послуги.

Пізніше рішенням житлово-побутових комісій було скасовано попереднє рішення про розподіл приміщення, після чого адміністрація неодноразово пропонувала відповідачеві  добровільно виселитися, а пізніше звернулася зі згаданим позовом.

ВС зазначив, що особами, які самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються ті, які вселились без відповідного на те рішення, а їх виселення, відповідно, пов’язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

З аналізу фактичних обставин з’ясувалося, що суди першої та другої інстанцій помилково не звернули уваги на те, що вселення відповідача не було самоправним, оскільки 8 грудня 2010 р. він був зареєстрований у гуртожитку, 29 квітня 2014 р. між сторонами укладено договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг, який не розірвано та не визнано недійсним. Таким чином, положення статті 116 ЖК України до спірних правовідносин не підлягають застосуванню.

Між сторонами склалися правовідносини, які регулюються нормами глави 89 ЦК України (найм житла), що вказує на неправильність застосування положень ст. 116 ЖКУ. При цьому інших правових підстав для виселення відповідача зі спірного приміщення гуртожитку позивачем не наведено.

Верховний Суд своєю постановою скасував попередні рішення судів та відмовив у задоволені позовних вимог про виселення.

Повний текст рішення.

Поділитися

Твітнути