Connect with us

Судова практика

Велика газова гра У протистоянні уряду і Фірташа поки що програє Нафтогаз

Юрій КОТНЮК, ЮВУ

Минуло три місяці відтоді, як уряд з величезною неохотою та під тиском МВФ ухвалив постанову № 867, яка офіційно називається про затвердження Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу (далі — Положення), а неофіційно — про підвищення цін на газ для населення на 23 відсотки. Тим, хто знайшов у собі сили дочитати цей документ до кінця, неодмінно кинеться в очі те, як плутано він написаний — немовби автори навмисне хотіли залишити низку зачіпок, через які даний акт можна було би визнати неправомірним і нечинним. Зацікавлені в цьому ділки не забарилися відреагувати: контрольоване «віденським в’язнем» Дмитром Фірташем ТОВ «Львівгаззбут» оскаржило правомірність окремих частин згаданого Положення до Окружного адміністративного суду Києва, який своєю ухвалою від 30 листопада тимчасово, до вирішення справи по суті, зупинив дію деяких його пунктів, підпунктів і абзаців. Відповідач в особі Кабміну не дуже цим засмутився, судячи з того, що його юристи не стали обтяжувати себе такою марудною роботою, як оскарження цієї ухвали в суді апеляційної інстанції. Таким чином, уже на старті спостерігається змова між сторонами, які в подальшому будуть ламати комедію по заздалегідь написаному сценарію і з наперед відомим результатом.

 

Тарифна алхімія

Найголовніше, що збиває з пантелику читача в тексті цього вже третього за останні три роки Положення про покладення спеціальних обов’язків (ПСО), це те, що в ньому так і не названа конкретна ціна, за якою НАК «Нафтогаз України» повинен продавати пільгово-соціальний газ сорока трьом спеціально уповноваженим урядом газопостачальним підприємствам, які, в свою чергу, мусять продавати його за пільгово-соціальними цінами для населення. В попередньому Положенні, затвердженому урядовою постановою № 187 від 22.03.2017 р. (уже скасованою) була чітко названа цифра — 4 942 гривні за 1000 м3, й це без урахування податку на додану вартість. В новому ж Положенні автори вирішили піти важким шляхом: замість того, аби назвати конкретну цифру, вони написали, що дана ціна визначається за формулою з двох множників. Перший з них — середня арифметична ціна, за якою Нафтогаз у третьому кварталі 2018 року продавав паливо для промислових споживачів, яка дорівнює 8 981 гривні за 1000 м3. А от із другим множником, який називається коефіцієнт дисконту, ситуація дещо складніша: в період з листопада 2018-го по квітень 2019-го він становитиме 0,6943, а вже з травня по грудень 2019го — 0,8. Незрозуміло, навіщо було так ускладнювати завдання читачам, якщо можна було просто написати, що спочатку це буде 7 482 гривень, а потім — 8 620. Не інакше як для того, щоб відбити в нормальної людини бажання вникати в суть тарифної алхімії.

Але головний фокус уряду полягає в тому, що в даній формулі не згадується словосполучення «без урахування податку на додану вартість». Лише зі слів «згідно з прейскурантом на природний газ із ресурсів НАК «Нафтогаз України» розумний здогадається, що до вказаних вище чисел необхідно накинути ще по 20 відсотків. Але ж із судової практики ми знаємо, що юристи Фірташа чудово можуть прикидатися простаками, тож подібна лаконічність уряду може дорого обійтися Нафтогазу, коли в судах буде розглядатися питання про визначення розміру заборгованості перед ним з боку газопостачальних підприємств. Наприклад, скаже адвокат судді, що в Положенні, мовляв, про ПДВ нічого не написано, а той візьме й погодиться — раз не написано, значить і стягненню не підлягає. Це потім, може, Верховний Суд напише з цього приводу, що різне тлумачення одних і тих самих положень нормативно-правового акту було спричинено неналежним станом національного законодавства з цього питання. А може ж і не написати.

Позивач просив зупинити дію урядової постанови в цілому

Утім цього разу предметом оскарження були два зовсім інших моменти. Перший із них стосується ліквідації монополізму приватних постачальників природного газу (ППГ), яких у народі ще називають «газзбутами». Як уже було сказано, таких в Україні налічується 43 підприємства — їх повний перелік міститься в додатку до Постанови № 867. Кожен із них обслуговує побутових споживачів на певній ліцензованій території, межі якої визначені відповідними актами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг: іноді вона охоплює цілу область, іноді лише якесь велике місто. Отримуючи від Нафтогазу паливо за пільговими цінами, ППГ зобов’язані використовувати його лише для перепродажу населенню й релігійним організаціям і теж за пільговими цінами, хоча й з невеличкою націнкою у 2,5 відсотка.

Але, як відомо, будь-який товар за пільговими цінами неодмінно стає предметом спекуляцій чи інших зловживань, тож керівництво Нафтогазу не втомлюється повторювати, що «газзбути», які в більшості своїй належать Фірташу, списують на населення величезні обсяги соціального газу, який насправді постачається на підприємства хімічної промисловості, які в більшості своїй також належать Фірташу. У зв’язку з цим Нафтогаз довгий час добивався, аби йому було дано право постачати газ населенню напряму без посередників. І ось постанова № 867 таку можливість йому нарешті дала: в одному з пунктів Положення про ПСО сказано, що Нафтогаз навіть зобов’язаний постачати природний газ побутовим споживачам, але за умови, що постачання їм не здійснює інший постачальник.

В наступному пункті Положення роз’яснено, коли можуть виникати випадки, що інший постачальник, тобто «газзбут», не здійснюватиме постачання пільгового газу населенню. А виникатимуть вони тоді, коли Нафтогаз не продаватиме йому цей самий пільговий газ, оскільки Нафтогаз має право відмовити ППГ в поставках газу, якщо той має перед ним заборгованість у розмірі, що перевищує розмір його заборгованості перед ним же станом на 1 жовтня 2018 року. Таким чином, Положення вимагало, щоб «газзбути», починаючи із вказаної дати, чітко, день у день, копієчка в копієчку розраховувалися з Нафтогазом за поставлене паливо. А інакше вам, шановні посередники, нізвідки буде взяти газ. Вірніше, взяти буде де, наприклад, у Ріната Ахметова, якому належить найбільша приватна газовидобувна компанія України «ДТЕК Нафтогаз», або взагалі за кордоном, але то вже за ринковими, а не пільгово-соціальними цінами.

А щоб остаточно розставити крапки над «і», в одному з пунктів Положення було вписане речення про те, що кожен побутовий споживач має право на вільний вибір та зміну постачальника на умовах та в порядку, визначених законодавством. Ця фраза декому може здатися ритуальною, оскільки побутовий споживач і до того мав вільний вибір між тим, щоб купувати паливо за пільговою ціною у ППГ або за ринковою в будь-кого іншого. Але тепер ця норма набула зовсім іншого змісту, оскільки в побутового споживача вже з’явилася можливість обирати, в кого саме купувати пільговий газ: — у «газзбуту» чи в Нафтогазу.

Одначе тепер у нього такої можливості вже немає. У своїй позовній заяві «Львівгаззбут» написав, що перелічені нами пункти Положення фактично встановлюють монополію Нафтогазу у сфері постачання природного газу побутовим споживачам і ставлять у дискримінаційні умови інших учасників даного сегменту ринку. В своїй заяві про забезпечення позову позивач взагалі просив до вирішення справи по суті й набрання судовим рішенням законної сили зупинити дію Постанови № 867, але на таке нахабство не зважився навіть такий добре відомий із наших минулих публікацій своєю неперебірливістю в засобах суддя, як Володимир Келеберда. Тож у підсумку було зупинено дію лише тих частин Положення, які оскаржував «Львівгаззбут».

Газорозподільники не хочуть звітувати Мінфіну

Окрім названих, судом було зупинено дію ще низки пунктів Положення, які стосувалися іншої категорії учасників ринку природного газу, на яких покладено спеціальні обов’язки. Це приватні оператори газорозподільних систем (ОГРС), яких за традицією називають і ще довго будуть називати «облгазами», хоча лише двоє з них мають у своїй назві другий корінь «обл». Колись вони становили одне ціле з «газзбутами», але у 2015 році держава поставила перед ними вимогу розділитися на постачальників і розподільників, якщо вони, звичайно, хочуть і в подальшому мати доступ до пільгового соціального газу. Проте й після цього розділу у них фактично залишився один і той же власник (яким у більшості випадків є Фірташ), тож ППГ і ОГРС — це два чоботи пара.

У розумінні Закону України «Про ринок природного газу», «облгази» виконують суто технічну функцію доставки палива з того місця, де закінчується магістральний газопровід, і до того місця, де починається конкретний споживач. Формально йому не повинно бути ніякого діла до того, в кого саме купує газ мешканець тої чи іншої квартири. Його справа прийняти товар в оператора магістрального газопроводу ПАТ «Укртрансгаз» і доставити замовнику послуг розподілу. Але, на думку Нафтогазу, ОГРС допомагають ППГ списувати на побутових споживачів ті самі величезні обсяги природного газу, які насправді постачаються на хімічні підприємства Фірташа.

Це робиться, в тому числі, й шляхом фабрикування на папері фіктивних споживачів, з якими укладаються фіктивні договори розподілу. Аби запобігти цьому в Положенні про ПСО була прописана норма про те, що ОГРС зобов’язані до кінця 2018 року подати до Міністерства фінансів України детальну інформацію про кожного побутового споживача, якого вони обслуговують в межах своєї ліцензійної території. Вона має включати прізвище, ім’я, по-батькові замовника, його реєстраційний номер платника податків, вид об’єкта газовикористання (квартира, приватний будинок, комунальна квартира, літня кухня), а ще так званий ЕІС-код, тобто персональний код ідентифікації споживача. Отримавши ці дані, Мінфін видає оператору ГРС відповідну довідку, яку той передає «газзбуту», а той, у свою чергу, — Нафтогазу. Без наявності такої довідки останній має право не постачати ППГ пільговий газ.

Таким чином, до викорінення практики використання фіктивних побутових споживачів Положенням було залучено незалежний орган в особі Мінфіну, але «Львівгаззбут» написав у своїй позовній заяві, що така вимога суперечить статті 32 Конституції України, якою не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Чи дійсно це так, Окружний адміністративний суд Києва розбереться потім, а поки що він зупинив дію Постанови № 867, в частині що стосується участі Міністерства фінансів у контролі за діяльністю операторів ГРС.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Тимошенко судиться з урядом

Юристи команди Юлії Тимошенко подали до Окружного адміністративного суду м. Києва позов щодо порушення урядом, Пенсійним фондом і Мінсоцполітики права громадян на мінімальну пенсію.

«Ми вимагаємо визнати незаконними всі рішення уряду для тих пенсіонерів, кому вони весь рік платили менше за прожитковий мінімум — 3 094 грн», — наголосила лідер «Батьківщини» після подання позову. Тимошенко нагадала, що законом передбачені розміри прожиткового мінімуму для різних категорій громадян, нижче якого платити зарплати і пенсії заборонено. Відтак, яким би маленьким не був стаж у пенсіонера, йому не можна заплатити менше ніж 3 094 гривні.

Натомість весь останній рік уряд на базі бюджету, який він проштовхнув через парламент, мільйонам українців платив занижені пенсії. Посадовці КМУ порушили закон і Конституцію, започаткувавши безмежну корупцію на грошах держбюджету, а пенсіонерам недоплатили чимало грошей», — сказала Ю. Тиможенко, додавши, що сьогодні понад 70% пенсіонерів отримують пенсії, нижчі за прожитковий мінімум.

Лідер «Батьківщини» нагадала, що її команда вже довела в судах незаконність і безпідставність постанов уряду про підвищення цін на газ для населення. «Ми впевнені, що таке саме рішення буде ухвалено і за «пенсійним» позовом, і пенсії будуть перераховані», — заявила Ю. Тимошенко.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Суд дозволив визначати зарплату українцям в іноземній валюті

У трудовому договорі сторони можуть визначити розмір зарплати в гривні із зазначенням еквівалента суми в іноземній валюті, що не суперечить Цивільному кодексу України.

Відповідне рішення ухвалила колегія суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду. У постанові від 26 червня роз’яснено, що закон передбачає обов’язковість здійснення платежів на території України в національній валюті, проте не містить заборони на використання в розрахунках розміру грошових зобов’язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.

У справі, що розглядала трудовий договір у першій редакції (яку компанія визнавала), передбачає застосування обмінного курсу євро на день платежу при визначенні розміру заробітної плати, яка належить до виплати в гривні, в зв’язку з чим заробітна плата заступника директора товариства повинна була відповідати за розміром еквіваленту 7,872 тисячі євро в гривні на дату виплати. ВС вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що виконання положень додаткової угоди спонукає компанію порушувати Податковий кодекс і зобов’язує платити штрафні санкції, оскільки алгоритм нарахування зарплати заступнику директора після укладення додаткової угоди не змінився — протягом всього періоду трудових відносин між сторонами при визначенні розміру зарплати, що виплачується в гривні, підлягав застосуванню обмінний курс євро на день платежу.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Покусали безпритульні собаки: хто за це має відповідати?

Сергій ТЕНЬКОВ, експерт «Юридичного вісника України»

Вимушене співіснування людей і безпритульних тварин у місті досить часто стає причиною конфліктів, становить загрозу безпеці людей. Тварини захищають територію, яку вважають своєю, керуються природними інстинктами. Люди мають право на захист свого здоров’я і життя, керуються при цьому законами. Та на практиці виникає слушне питання: а хто конкретно несе відповідальність за безпеку оточуючого нас середовища?

Вказана проблема стала предметом розгляду в постанові Верховного Суду (далі – ВС) від 21.01.2019 р. у справі № 503/361/17.

Обставини справи

Тридцятого травня 2017 року позивачка відвідувала місцеве комунальне підприємство. Коли поверталася додому, на неї напала зграя агресивних бродячих собак, які повалили її на землю і почали кусати за ноги. Самостійно відбитися від собак позивачка не могла, і напад собак був припинений лише завдяки працівникам комунального підприємства та небайдужим перехожим. Викликали сина постраждалої, який доставив її в лікарню. У лікарні позивачці було надано першу медичну допомогу та поміщено на стаціонарне лікування, після якого вона ще близько трьох місяців знаходилася на амбулаторному лікуванні. Діагноз – укушені рани обох стоп та гомілок, що підтверджується медичними довідками.

Позивачка звернулась до суду з позовом до Кодимської міської ради Одеської області, на території якої відбувся вказаний вище напад собак. У позовній заяві зазначалося, що цим нападом позивачці була спричинена матеріальна шкода, яка полягає в здійсненні витрат на лікування, в розмірі 2 337,00 грн. Йшлося про витрати на придбання медичних препаратів за призначенням лікаря, що підтверджується наявними у справі фіскальними чеками аптечних закладів.

Також потерпіла зазнала моральних страждань, які полягали в тому, що на момент нападу вона перебувала в шоковому стані, пережила реальну загрозу своєму життю, а також три місяці була практично прикута до ліжка, що порушило її звичний спосіб життя. Моральна шкода виразилася в тому, що позивачка дуже злякалася тварин у момент нападу на неї й усвідомленні того, що не може самостійно чинити їм опір, оскільки, будучи людиною поважного віку (на момент нападу їй виповнилося 88 років), не мала достатньо фізичних сил для опору. Жінка змушена була терпіти фізичний біль, була обмежена в можливості вільно пересуватися та потребувала стороннього догляду. Розмір моральної шкоди позивачка оцінює в 5 тисяч гривень.

Вказані суми позивачка просила стягнути з Кодимської міської ради Одеської області. Рішенням місцевого райсуду в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що встановлено факт заподіяння позивачу тілесних ушкоджень, спричинених укусами собаки, проте позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами, що її покусала саме безпритульна собака, а не собака, яка перебуває в чиїй-небудь власності. Також, на думку суду, не доведено, що шкода заподіяна з вини відповідача або внаслідок його незаконних рішень, дій чи бездіяльності, а тому відповідач не повинен нести відповідальності за заподіяну позивачу матеріальну та моральну шкоду.

Рішенням апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено.

Кодимська міська рада Одеської області подала на рішення апеляційного суду касаційну скаргу до Верховного Суду.

Правова позиція ВС

Верховний Суд розглянув касаційну скаргу відповідача і дійшов таких висновків. За частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

  1. якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
  2.  якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
  3. в інших випадках, встановлених законом.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Верховний Суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є правильним, оскільки органом місцевого самоврядування – Кодимською міською радою Одеської області була допущена бездіяльність у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров’я жителів територіальної громади, унаслідок якої позивачка зазнала тілесних ушкоджень. ВС дійшов висновку, що розмір завданої матеріальної шкоди в сумі 2 337,00 грн судом апеляційної інстанції вирахувано правильно та підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями. Стягуючи моральну шкоду в сумі 5 тисяч грн, суд апеляційної інстанції врахував характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, врахував стан здоров’я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її житті та стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

На думку Верховного Суду, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, якими в повному обсязі з’ясовані права та обов’язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Далі ВС послався на практику Європейського суду з прав людини і вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги і різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що вбачається в статті 6 Конвенції, може бути з’ясоване тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі вказаного вище та відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України ВС залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду про стягнення з Кодимської міської ради Одеської області на користь позивачки 2 337,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 5 тисяч грн на відшкодування моральної шкоди – без змін.

Коментар і рекомендації

На жаль, частина важливих положень оскаржуваної постанови апеляційного суду лишилася поза оцінкою Верховного Суду, хоча ці положення є актуальними для розгляду подібних справ, і про них варто знати потерпілим від нападу безпритульних тварин. Натомість ВС послався на практику Європейського суду з прав людини і вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Між тим, важливе значення при розгляді подібних справ має ознайомлення потерпілого-позивача і суду з актами органів місцевої влади з приводу безпритульних тварин. Так, у наведеній справі апеляційний суд дослідив Правила тримання собак, котів і хижих тварин на території м. Кодима, затверджені виконавчим комітетом відповідача у справі – Кодимської міської ради. Згідно з цими правилами регулювання чисельності безпритульних тварин і тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини, покладено на службу районної ветеринарної медицини, яка створена органом місцевого самоврядування й підзвітна та підконтрольна йому.

Серед іншого на підставі і цього документа апеляційний суд дійшов висновку, що відповідальність за неналежне виконання цією службою покладених на неї завдань повинна бути покладена на орган місцевого самоврядування – Кодимську міську раду.

Відповідач також посилався на те, що територія, на якій стався напад собак на позивачку, є прибудинковою територією ОСББ «…» і саме це об’єднання має нести відповідальність за заподіяння шкоди позивачці. Апеляційний суд ретельно дослідив цю обставину. Згідно з довідкою, ОСББ не подавало на затвердження Кодимської міської ради проект землеустрою і визначення в натурі меж прибудинкової території. У зв’язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що межі прибудинкової території не визначені, отже, вказана територія є землями міської ради – відповідача.

Принципове і практичне значення для розгляду подібних справ має спростування апеляційним судом висновку районного суду про те, що собака, яка покусала позивачку, перебуває у чиїй-небудь власності. Тобто фактично йшлося про те, що місцева рада за таких умов є неналежним відповідачем. Апеляційний суд зазначив, що подібне твердження не підтверджується доказами і господар собаки, якщо такий є, не встановлений, а отже, належність собаки конкретній особі є лише припущенням, на якому не може ґрунтуватися рішення суду.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не звернув у наведеному контексті уваги на те, що Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження» визначено поняття безпритульних тварин. Так, статтею 24 Закону встановлено, що собаки, незалежно від породи, належності та призначення, в тому числі й ті, що мають нашийники з номерними знаками і намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними і підлягають вилову.

Таким чином, йдеться про певну презумпцію за цією категорією справ – агресивна тварина вважається безпритульною, якщо в суді не доведено протилежне.

При розгляді коментованої справи в суді встановлено, що роботу із забезпечення безпеки громадян – членів територіальної громади м. Кодима від несприятливого впливу на їхню життєдіяльність безпритульних тварин служба районної ветеринарної медицини належним чином не проводить, а орган місцевого самоврядування – Кодимська міська рада – відповідач, якій ця служба підзвітна й підпорядкована, належним чином її роботу не контролює і не організовує. Внаслідок неконтрольованого розмноження безпритульних тварин, зокрема собак, у місті утворилася значна їх популяція, собаки збираються в зграї і становлять загрозу населенню.

На підставі встановлених фактів апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем була допущена бездіяльність у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров’я жителів територіальної громади.

За наведених рішень апеляційного суду і ВС можна, на нашу думку, зробити ще один важливий висновок. Істотне значення для встановлення винного у завданій нападом безпритульних тварин шкоді має з’ясування того, на чиїй саме території такий напад відбувся. Уся територія міста, що не закріплена за певними власниками або користувачами, визнається територією, підконтрольною місцевій владі, і саме вона має відповідати тут за безпеку, санітарний стан. Якщо ж буде встановлена належність певної території конкретним власникам або користувачам (згідно відповідної землевпорядної документації – ОСББ, установи, підприємства), то тягар відповідальності покладається на них.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді