Судова практика
Покусали безпритульні собаки: хто за це має відповідати?
Сергій ТЕНЬКОВ, експерт «Юридичного вісника України»
Вимушене співіснування людей і безпритульних тварин у місті досить часто стає причиною конфліктів, становить загрозу безпеці людей. Тварини захищають територію, яку вважають своєю, керуються природними інстинктами. Люди мають право на захист свого здоров’я і життя, керуються при цьому законами. Та на практиці виникає слушне питання: а хто конкретно несе відповідальність за безпеку оточуючого нас середовища?
Вказана проблема стала предметом розгляду в постанові Верховного Суду (далі – ВС) від 21.01.2019 р. у справі № 503/361/17.
Обставини справи
Тридцятого травня 2017 року позивачка відвідувала місцеве комунальне підприємство. Коли поверталася додому, на неї напала зграя агресивних бродячих собак, які повалили її на землю і почали кусати за ноги. Самостійно відбитися від собак позивачка не могла, і напад собак був припинений лише завдяки працівникам комунального підприємства та небайдужим перехожим. Викликали сина постраждалої, який доставив її в лікарню. У лікарні позивачці було надано першу медичну допомогу та поміщено на стаціонарне лікування, після якого вона ще близько трьох місяців знаходилася на амбулаторному лікуванні. Діагноз – укушені рани обох стоп та гомілок, що підтверджується медичними довідками.
Позивачка звернулась до суду з позовом до Кодимської міської ради Одеської області, на території якої відбувся вказаний вище напад собак. У позовній заяві зазначалося, що цим нападом позивачці була спричинена матеріальна шкода, яка полягає в здійсненні витрат на лікування, в розмірі 2 337,00 грн. Йшлося про витрати на придбання медичних препаратів за призначенням лікаря, що підтверджується наявними у справі фіскальними чеками аптечних закладів.
Також потерпіла зазнала моральних страждань, які полягали в тому, що на момент нападу вона перебувала в шоковому стані, пережила реальну загрозу своєму життю, а також три місяці була практично прикута до ліжка, що порушило її звичний спосіб життя. Моральна шкода виразилася в тому, що позивачка дуже злякалася тварин у момент нападу на неї й усвідомленні того, що не може самостійно чинити їм опір, оскільки, будучи людиною поважного віку (на момент нападу їй виповнилося 88 років), не мала достатньо фізичних сил для опору. Жінка змушена була терпіти фізичний біль, була обмежена в можливості вільно пересуватися та потребувала стороннього догляду. Розмір моральної шкоди позивачка оцінює в 5 тисяч гривень.
Вказані суми позивачка просила стягнути з Кодимської міської ради Одеської області. Рішенням місцевого райсуду в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що встановлено факт заподіяння позивачу тілесних ушкоджень, спричинених укусами собаки, проте позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами, що її покусала саме безпритульна собака, а не собака, яка перебуває в чиїй-небудь власності. Також, на думку суду, не доведено, що шкода заподіяна з вини відповідача або внаслідок його незаконних рішень, дій чи бездіяльності, а тому відповідач не повинен нести відповідальності за заподіяну позивачу матеріальну та моральну шкоду.
Рішенням апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено.
Кодимська міська рада Одеської області подала на рішення апеляційного суду касаційну скаргу до Верховного Суду.
Правова позиція ВС
Верховний Суд розглянув касаційну скаргу відповідача і дійшов таких висновків. За частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).
Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
- в інших випадках, встановлених законом.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Верховний Суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є правильним, оскільки органом місцевого самоврядування – Кодимською міською радою Одеської області була допущена бездіяльність у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров’я жителів територіальної громади, унаслідок якої позивачка зазнала тілесних ушкоджень. ВС дійшов висновку, що розмір завданої матеріальної шкоди в сумі 2 337,00 грн судом апеляційної інстанції вирахувано правильно та підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями. Стягуючи моральну шкоду в сумі 5 тисяч грн, суд апеляційної інстанції врахував характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, врахував стан здоров’я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її житті та стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
На думку Верховного Суду, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, якими в повному обсязі з’ясовані права та обов’язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Далі ВС послався на практику Європейського суду з прав людини і вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги і різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що вбачається в статті 6 Конвенції, може бути з’ясоване тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі вказаного вище та відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України ВС залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду про стягнення з Кодимської міської ради Одеської області на користь позивачки 2 337,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 5 тисяч грн на відшкодування моральної шкоди – без змін.
Коментар і рекомендації
На жаль, частина важливих положень оскаржуваної постанови апеляційного суду лишилася поза оцінкою Верховного Суду, хоча ці положення є актуальними для розгляду подібних справ, і про них варто знати потерпілим від нападу безпритульних тварин. Натомість ВС послався на практику Європейського суду з прав людини і вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Між тим, важливе значення при розгляді подібних справ має ознайомлення потерпілого-позивача і суду з актами органів місцевої влади з приводу безпритульних тварин. Так, у наведеній справі апеляційний суд дослідив Правила тримання собак, котів і хижих тварин на території м. Кодима, затверджені виконавчим комітетом відповідача у справі – Кодимської міської ради. Згідно з цими правилами регулювання чисельності безпритульних тварин і тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини, покладено на службу районної ветеринарної медицини, яка створена органом місцевого самоврядування й підзвітна та підконтрольна йому.
Серед іншого на підставі і цього документа апеляційний суд дійшов висновку, що відповідальність за неналежне виконання цією службою покладених на неї завдань повинна бути покладена на орган місцевого самоврядування – Кодимську міську раду.
Відповідач також посилався на те, що територія, на якій стався напад собак на позивачку, є прибудинковою територією ОСББ «…» і саме це об’єднання має нести відповідальність за заподіяння шкоди позивачці. Апеляційний суд ретельно дослідив цю обставину. Згідно з довідкою, ОСББ не подавало на затвердження Кодимської міської ради проект землеустрою і визначення в натурі меж прибудинкової території. У зв’язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що межі прибудинкової території не визначені, отже, вказана територія є землями міської ради – відповідача.
Принципове і практичне значення для розгляду подібних справ має спростування апеляційним судом висновку районного суду про те, що собака, яка покусала позивачку, перебуває у чиїй-небудь власності. Тобто фактично йшлося про те, що місцева рада за таких умов є неналежним відповідачем. Апеляційний суд зазначив, що подібне твердження не підтверджується доказами і господар собаки, якщо такий є, не встановлений, а отже, належність собаки конкретній особі є лише припущенням, на якому не може ґрунтуватися рішення суду.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не звернув у наведеному контексті уваги на те, що Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження» визначено поняття безпритульних тварин. Так, статтею 24 Закону встановлено, що собаки, незалежно від породи, належності та призначення, в тому числі й ті, що мають нашийники з номерними знаками і намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними і підлягають вилову.
Таким чином, йдеться про певну презумпцію за цією категорією справ – агресивна тварина вважається безпритульною, якщо в суді не доведено протилежне.
При розгляді коментованої справи в суді встановлено, що роботу із забезпечення безпеки громадян – членів територіальної громади м. Кодима від несприятливого впливу на їхню життєдіяльність безпритульних тварин служба районної ветеринарної медицини належним чином не проводить, а орган місцевого самоврядування – Кодимська міська рада – відповідач, якій ця служба підзвітна й підпорядкована, належним чином її роботу не контролює і не організовує. Внаслідок неконтрольованого розмноження безпритульних тварин, зокрема собак, у місті утворилася значна їх популяція, собаки збираються в зграї і становлять загрозу населенню.
На підставі встановлених фактів апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем була допущена бездіяльність у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров’я жителів територіальної громади.
За наведених рішень апеляційного суду і ВС можна, на нашу думку, зробити ще один важливий висновок. Істотне значення для встановлення винного у завданій нападом безпритульних тварин шкоді має з’ясування того, на чиїй саме території такий напад відбувся. Уся територія міста, що не закріплена за певними власниками або користувачами, визнається територією, підконтрольною місцевій владі, і саме вона має відповідати тут за безпеку, санітарний стан. Якщо ж буде встановлена належність певної території конкретним власникам або користувачам (згідно відповідної землевпорядної документації – ОСББ, установи, підприємства), то тягар відповідальності покладається на них.
Джерело: Юридичний вісник України
