Помилковими виявилися висновки судів, що внаслідок укладення інвестиційного договору виникають виключно майнові зобов'язання - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Помилковими виявилися висновки судів, що внаслідок укладення інвестиційного договору виникають виключно майнові зобов’язання

Дата публікації:

Інвестиційний договір як специфічний вид цивільно-правового договору може включати положення різних видів цивільно-правових угод залежно від предмета і цілей інвестування,  передбачати як грошові, так і майнові права (обов’язки) сторін договору 

29 січня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 916/4644/15 (провадження № 12-114гс18) за заявою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Південбуд» про визнання банкрутом.

У цій справі заявники – фізичні особи обґрунтовували свої вимоги невиконанням боржником зобов’язань за договорами про співпрацю з інвестування та будівництва житлового будинку та про пайову участь у будівництві житлового будинку, заявили грошову вимогу до боржника у розмірі 26 574 902,60 грн, в якій просили визнати ці грошові вимоги та включити їх до реєстру вимог кредиторів ТОВ «Південбуд».

Суди першої та другої інстанцій відмовили у визнані кредиторських вимог, вказали, що відносно боржника введено процедуру розпорядження майном, яка не припиняє його підприємницьку діяльність, і, як наслідок, зобов’язання боржника за договорами з заявниками підлягають виконанню в натурі, а боржник зобов’язаний передати у власність цим фізичним особам як інвесторам квартири після введення будинку в експлуатацію.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У заяві з грошовими вимогами кредитори посилались на невиконання боржником зобов’язань з будівництва об’єкта та передачі квартири, отже, у кредиторів є вимоги до боржника щодо передачі квартири, а кредитори з речово-правовими вимогами не можуть звертатися до боржника та брати участь у справі про банкрутство.

У касаційній скарзі один із заявників наполягав, що кредитор  має право звернутися до боржника з грошовими вимогами, якщо відповідно до норм цивільного законодавства кредитор вправі обрати спосіб захисту свого цивільного права та заявити вимогу про повернення коштів, унесених ним як передоплату за виконання певних робіт, передачу майна.

Справу було передано на розгляд Великої Палати з урахуванням висновків касаційного суду про те, що ця справа містить виключну правову проблему, яка полягає у відсутності єдиного підходу до вирішення спорів та встановлення правової природи вимог (грошових або майнових), які виникають у справах про банкрутство, щодо звернення фізичних осіб – вкладників (інвесторів) у справі про банкрутство забудовника, тоді як укладені між боржником та кредитором інвестиційні договори продовжують діяти і щодо боржника ще не введено ліквідаційної процедури у справі про банкрутство.

Велика Палата зазначила, що оскільки Закон  України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» – це спеціальний закон, який регулює правовідносини грошового характеру та пов’язує можливість участі особи у справі про банкрутство в статусі кредитора, за наявності в неї вимог до боржника саме грошового характеру.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (у редакції, чинній на момент укладання договорів), що визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Об’єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, зокрема, об’єкти житлового будівництва, інші об’єкти власності, а також майнові права (ст. 2 Закону). За змістом ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (у відповідній редакції) всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб’єктів інвестиційної діяльності (ст. 9 Закону). Інвестиційний договір як окремий вид цивільно-правових договорів може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмета і цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном).

Отже, зазначений договір передбачає як грошові, так майнові права (обов’язки) сторін договору.

З огляду на викладене Велика Палата не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що внаслідок укладення інвестиційного договору між боржником та скаржниками виникли виключно майнові зобов’язання, а їх вимоги мають речово-правовий характер, оскільки це спростовується як змістом заяв про визнання вимог, так і аналізом норм права про правову природу інвестиційного договору, який поєднує положення низки різних договорів, передбачених ЦК України, та може бути підставою виникнення у його сторін також грошових зобов’язань.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали та постанови в частині відмови у задоволенні заяв кредиторів про грошові вимоги до ТОВ «Південбуд» з направленням справи на новий розгляд у частині розгляду заяв скаржників до суду першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Ухвала суду про повернення зустрічної позовної заяви підлягає апеляційному оскарженню навіть якщо первісний позов залишено без розгляду

Опубліковано

on

От

1 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 333/6667/20 скасував ухвалу апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу заявнику.

Концерн звернувся до суду з позовом до споживачів про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Споживач пред’явив зустрічний позов до Концерну про захист прав споживачів та відшкодування шкоди.

Ухвалою районного суду відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви, матеріали зустрічного позову повернуто заявнику з тих мотивів, що первісний позов за заявою позивача залишено без розгляду.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу споживача повернуто заявнику з посиланням на те, що приписами ст. 353 ЦПК України не передбачено оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті зустрічного позову окремо від рішення суду.

Читайте також: Ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів шляхом звернення до іноземного суду підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду

Розглянувши касаційну скаргу споживача, Верховний Суд вказав, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України в апеляційному порядку окремо від рішення суду може бути оскаржена ухвала про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Частиною 6 ст. 185 ЦПК України, до якої відсилає ч. 2 ст. 194 ЦПК України, передбачено, що про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Про залишення зустрічної позовної заяви в суді у випадку її повернення заявнику зазначено у ч. 3 ст. 194 ЦПК України.

Вищенаведене свідчить про те, що процесуальним законом визначено уніфікований, єдиний підхід при застосуванні наслідків подання позовної заяви (як первісної, так і зустрічної), яка подана без додержання вимог, що визначені ЦПК України. Таким чином існує необхідність і у застосуванні єдиного підходу при реалізації учасниками справи права на апеляційне оскарження ухвали суду про повернення позовної заяви (як первісної, так і зустрічної).

Читайте також: Ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди, укладену на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржено в апеляційному порядку

У п. 15.10 розд. ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України зазначено, що разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені п.п. 1, 6-9, 11, 14-16, 20, 22, 23, 37-39 ч. 1 ст. 353 ЦПК України (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) – до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали.

Зі змісту вказаної норми слідує, що ухвала про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову підлягає апеляційному оскарженню.

Ухвалою суду першої інстанції було вирішено питання про повернення заявнику зустрічної позовної заяви на підставі ч. 3 ст. 194 ЦПК України. Така ухвала суду охоплюється поняттям «заява позивача (заявника)», яке міститься у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, тому ця ухвала підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Читайте також: Скасування заходів забезпечення позову чи зустрічного забезпечення із залишенням у силі ухвали суду про їх забезпечення є неможливим

Отже, виходячи зі змісту положень ч. 6 ст. 185, ч. 2, 3 ст. 194, п. 15.10 розд. ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, ухвала суду першої інстанції про повернення зустрічної позовної заяви підлягає апеляційному оскарженню у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Такі висновки узгоджуються із висновками колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 8 жовтня 2018 р. у справі № 927/490/18.

Із урахуванням наведеного Верховний Суд визнав необґрунтованим висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги споживача у частині оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті та повернення зустрічного позову.

Отже, Верховний Суд погодився з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 р. у справі № 686/32337/19, від 3 березня 2021 р. у справі № 753/11293/16, від 3 березня 2021 р. у справі № 753/18694/18, від 24 березня 2021 р. у справі № 613/1281/19, від 24 березня 2021 р. у справі № 753/6582/18. Підстав для відступлення від висновків, викладених у зазначених постановах Верховний Суд не встановив.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди, укладену на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржено в апеляційному порядку

Опубліковано

on

От

1 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 2-41/2006 скасував ухвалу апеляційного суду, який необґрунтовано повернув апеляційну скаргу.

Рішенням районного суду задоволено позов стягувача до боржників про визнання будівництва самочинним, знесення самочинного будівництва, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та 1/3 частиною будинковолодіння, приведення житлового будинку до попереднього стану, визнання недійсним договору дарування кафетерію, свідоцтва про право власності, реєстраційного посвідчення, звільнення приміщень будинку

До суду від заступника начальника ВДВС надійшла мирова угода на стадії виконання рішення у вказаній справі.

Читайте також: Як відмову, так і задоволення подання державного чи приватного виконавця про обмеження у виїзді за кордон може бути оскаржено в апеляційному порядку

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суди розглядали справу неодноразово.

Ухвалою суду першої інстанції відмовлено у затвердженні мирової угоди, укладеної в процесі примусового виконання рішення суду між стягувачем та боржниками.

Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції повернуто з посиланням не те, що згідно з ч. 2 ст. 352 ЦПК України учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст. 353 ЦПК України. Оскарження ухвал суду, які не передбачені ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду не допускається, зокрема і ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди.

Читайте також: Ухвала районного суду про відмову у витребуванні доказів шляхом звернення до іноземного суду підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду

Розглянувши касаційні скарги стягувача та боржника, Верховний Суд вказав, що тлумачення та застосування положень ст. 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду. Ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у затвердженні мирової угоди.

Читайте також: Ухвалу суду першої інстанції щодо відмови у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна оскаржити в апеляційному порядку

У зв’язку із цим Верховний Суд відступив від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 р. у справі № 460/3535/16-ц про те, що норма п. 11 ч.1 ст. 353 ЦПК України не передбачає можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в затвердженні мирової угоди.

У справі, що переглядалася, за висновком Верховного Суду апеляційний суд не врахував того, що ухвала про відмову у затвердженні мирової угоди, укладеної на стадії виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки, з урахуванням стадії укладення мирової угоди, особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Перешкоди, зумовлені правовим режимом на тимчасово окупованій території України, є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини

Опубліковано

on

От

30 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 418/3478/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги на рішення суду про задоволення вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Спадкоємець звернувся до суду з позовом до селищної ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що він проживає на тимчасово окупованій території України в місті Луганськ, а тому з незалежних від нього обставин він не мав об’єктивної можливості виїхати на підконтрольну Україні територію для своєчасного оформлення документів.

Рішенням районного суду в задоволенні позову відмовлено.

Читайте також: Відповідачами у спорах про призначення додаткового строку для прийняття спадщини є не органи місцевого самоврядування, а інші спадкоємці, якщо вони є

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Постановою апеляційного суду рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову з посиланням на те, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції» від 17 червня 2014 р. № 953/5 до закінчення антитерористичної операції на сході України було тимчасово призупинено: 1) проведення державної реєстрації актів цивільного стану (що нам цікаво з погляду отримання свідоцтва про смерть); 2) доступ нотаріусів до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Спадкового реєстру, що підтверджує само по собі виникнення значних перешкод у реалізації прав громадян. Тобто спадкоємці повинні були звернутись лише до нотаріусів на контрольованій Україною території із заявою про прийняття спадщини, такому зверненню як правило стало передувати звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті на окупованій території і лише після розгляду справи судом та отримання судового рішення було можливе отримання свідоцтва про смерть спадкодавця в органах цивільного стану, що було необхідно для ініціювання відкриття спадкової справи.

Читайте також: Наявність хронічних захворювань та інвалідність самі собою не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини

Розглянувши касаційну скаргу селищної ради, Верховний Суд вказав, що правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Звертаючись до суду з позовом, спадкоємець як на поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини посилався на те, що свідоцтво про смерть матері, яка померла на тимчасово окупованій території, було отримано ним лише 20 червня 2019 р. на підставі рішення суду про встановлення факту смерті матері у місті Луганську.

Читайте також: Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини

Ураховуючи те, що у спадкоємця існували перешкоди для подання заяви про прийняття спадщини, а саме – відсутність свідоцтва про смерть спадкодавця, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану, проте спадкоємцем вживались заходи: звернення до органів державної реєстрації про реєстрацію смерті на підставі свідоцтва, виданого органами на тимчасово окупованій території України; звернення до суду з позовом про встановлення факту смерті матері на тимчасово окупованій території України, – суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 5 грудня 2018 р. у справі № 756/2764/15-ц, оскільки суд встановив, що причини пропуску строку для прийняття спадщини є поважними.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link