Судова практика
Постріл в приміщенні з обмеженим простором із попередньо приведеної в бойову готовність зброї свідчить про умисел на вбивство потерпілого
9 вересня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 361/2548/18 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який вказував на неправильну кваліфікацію дій засудженого.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України.
У касаційній скарзі захисник просив перекваліфікувати дії фігуранта на ч. 1 ст. 119 КК України, зазначаючи, що суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність у фігуранта мотиву та умислу на протиправне заподіяння смерті потерпілому і, як наслідок, надав протиправним діям засудженого неправильну кримінально-правову кваліфікацію.
Читайте також: Неконкретизований умисел на заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого виключає відповідальність за замах на умисне вбивство
Верховний Суд вказав, що питання про наявність умислу вирішується з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховується кількість, характер і локалізація поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінка винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
На відміну від умисного вбивства, специфіка вбивства з необережності, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 119 КК, полягає в його суб’єктивній стороні.
Тобто, вбивство з необережності має місце лише при поєднанні усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання його суспільно небезпечних наслідків.
Вирішуючи питання про наявність у протиправному діянні фігуранта суб’єктивної сторони, суд першої інстанції ретельно проаналізував його показання про те, що він, перебуваючи разом із потерпілим у приміщенні за місцем свого проживання та, маючи на меті показати останньому раніше знайдену гладкоствольну рушницю, випадково, спіткнувшись, здійснив із неї постріл, внаслідок якого потерпілий отримав вогнепальне поранення грудної клітини від якого помер.
При цьому ствердив, що попередньо зняв рушницю із запобіжника, відвів затворну раму та рухався в приміщенні з обмеженим простором із направленою у сторону потерпілого зброєю, тримаючи палець на спусковому гачку.
Читайте також: Умисне вбивство слід відрізняти від заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за спрямованістю умислу
Приведення зброї у бойову готовність обґрунтовано свідчить щодо цілеспрямованості та усвідомленості вчинених засудженим дій, необхідних для здійснення пострілу із рушниці, і спростовує його твердження про бажання лише пересвідчитися у відсутності набоїв в ній.
Крім цього, суди, з огляду на висновки судово-медичних експертів, установили, що характер пострілу та локалізація тілесних ушкоджень, завданих потерпілому, вказують на прицільність, а не випадковість пострілу, в місце, де розташовані життєво важливі органи.
Доводи сторони захисту про те, що суд, вирішуючи питання про наявність умислу на вбивство, не дотримався рекомендацій, наведених у п. 22 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. та замість обставин, що передували події злочину, взяв до уваги посткримінальну поведінку фігуранта є неспроможними та такими, що не узгоджуються із правовими позиціями, викладеними зокрема у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 р. (справа № 695/2580/16-к) та 23 квітня 2020 р. (справа № 577/3894/14).
Активні дії фігуранта, який після пострілу у потерпілого, не намагався надати останньому допомогу, не викликав швидку медичну допомогу, вивіз тіло потерпілого зі свого помешкання, залишивши на узбіччі дороги та сховав рушницю, свідчать про їх мобілізованість, усвідомленість та цілеспрямованість і разом із іншими, встановленими обставинами, спростують твердження сторони захисту про необережний характер заподіяння смерті потерпілому.
Отже, Верховний Суд погодився із висновками місцевого та апеляційного судів про наявність умислу на заподіяння смерті останньому, спонукальною причиною якого послугували раптово виниклі неприязні відносини, та правильну кримінально-правову кваліфікацію такої сукупності дій за ч. 1 ст. 115 КК України.
Підготував Леонід Лазебний
