Судова практика
Позов про визнання недійсним повідомлення про анулювання боргу не відповідає засадам презумпції правомірності правочину
11 січня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 758/2990/17 залишив без задоволення касаційну скаргу представника позивачки, яка обрала неефективний спосіб захисту своїх прав.
Особа звернулася до суду з позовом до ТОВ, у якому просила визнати недійсним повідомлення про анулювання боргу, мотивуючи тим, що ТОВ прийняло рішення про анулювання начебто існуючого її боргу, який, за твердженням відповідача, становить 121 544,51 дол. США, що є еквівалентом 3 374 464, 54 грн. Вважала, що відповідач не мав права вчиняти вказаний правочин без ліцензії на здійснення валютних операцій.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Читайте також: Прощення кредитного боргу банком — порятунок чи «народження» нового боргу?
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуване повідомлення не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, не спрямоване на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, а носить інформаційний характер щодо прийняття ТОВ рішення про анулювання боргу з зазначенням підстав його прийняття. Обраний позивачкою спосіб захисту її прав шляхом визнання недійсним повідомлення про анулювання боргу не є ефективним способом, який міг би відновити порушене право або інтерес позивачки. Визнання недійсним повідомлення про анулювання боргу не відповідає засадам презумпції правомірності правочину.
Розглянувши касаційну скаргу представника позивачки, Верховний Суд вказав, що відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до ст. 605 ЦК України зобов’язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Читайте також: Курсова різниця прощеного кредиту як додаткове благо платника податку
Аналіз ст. 605 ЦК України свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов’язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.
У справі, що переглядалася, прощення боргу втілене в односторонньому правочині кредитора. Недійсність такого одностороннього правочину законом прямо не встановлено, а тому в аспекті положень ч. 1 ст. 204 ЦК України такий правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто він може бути оспорений лише в судовому порядку і належним способом захисту в такому разі має бути визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 2 грудня 2020 р. у справі № 569/22588/18 та від 23 вересня 2020 р. у справі № 497/1085/16-ц.
Спроба позивачки використати такий спосіб захисту, як визнання недійсним повідомлення про анулювання боргу, не відповідає засадам презумпції правомірності правочину.
Вимог щодо визнання недійсним правочину про прощення боргу позивачка не заявляла.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним повідомлення про анулювання боргу.
Підготував Леонід Лазебний
