Судова практика
Продовження щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, яка настала під час відпустки, погодження із роботодавцем не потребує
13 жовтня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 712/9213/18 дійшла висновку, що працівник, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо продовження відпустки на період, що йде безпосередньо за днем припинення тимчасової непрацездатності, про наявність листка непрацездатності чи надав останньому листок непрацездатності, скористався своїм правом щодо продовження щорічної відпустки.
Співробітниця поліції звернулася з позовом до ГУНП про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обґрунтувавши свій позов тим, що вона захворіла під час відпустки й керуючись положеннями ст. 11 Закону України від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР «Про відпустки» стала до роботи пізніше, оскільки вважала відпустку автоматично продовженою після закінчення непрацездатності.
Однак щодо неї було складено акти про відсутність на роботі та застосовано дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни (прогули) у вигляді звільнення на підставі п. 4 ст.40 КЗпП України.
Районний суд своїм рішенням, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовив з тих мотивів, що від позивачки жодних документів, які б підтверджували перебування її у стані тимчасової непрацездатності, до відповідача не надходило.
У касаційні скарзі позивачка наполягала, що повідомила відповідача телефоном, що здасть листок непрацездатності при поверненні на роботу.
Верховний Суд вказав, що з буквального тлумачення п. 1 ч. 2 ст. 80 КЗпП України та ст. 11 Закону № 504/96-ВР відпустка саме продовжується у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. Тобто ні КЗпП України, ні Закон № 504/96-ВР не передбачає звернення працівника з заявою про продовження відпустки, як не передбачає і необхідності отримання на це згоди роботодавця, оскільки період надання відпустки сторонами уже узгоджено, однак неможливість її використання саме у зазначені в наказі дати спричинена обставинами, які не залежать від волі жодної зі сторін.
Єдиним обов`язком працівника є повідомлення роботодавця про тимчасову непрацездатність, яка засвідчена у встановленому порядку, тобто шляхом видачі листа непрацездатності. І таке повідомлення може бути вчинене у будь-який спосіб. А надання листа непрацездатності можливе після виходу з відпустки, що буде підтвердженням правомірності такого продовження. Продовження відпустки не потребує спеціальних дій з боку працівника
Відсутність заяви від працівника щодо продовження відпустки не може скасувати законодавчо встановлений обов`язок роботодавця продовжити відпустку на дні тимчасової непрацездатності, а тим більше не може бути вирішальною підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул без поважних причин. Аналізуючи вказані обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що працівник, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо продовження відпустки на період, що йде безпосередньо за днем припинення тимчасової непрацездатності, про наявність листка непрацездатності чи надав останньому листок непрацездатності, скористався своїм правом щодо продовження щорічної відпустки.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що необхідно відступити від правової позиції, висловленої у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 223/558/15-а та від 28 квітня 2020 р. у справі № 200/2166/19-а, від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 26 вересня 2018 р. у справі № 289/51/16-ц та від 21 серпня 2019 р. у справі № 466/4738/18, та від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 р. у справі № 6-1412цс17, відповідно до яких при продовженні щорічної відпустки у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю найманий працівник зобов`язаний подати заяву про продовження відпустки та продовжувати перебувати у відпустці лише після надання згоди на це роботодавця.
За матеріалами цієї справи позивачка прийшла на роботу та надала листок непрацездатності, тобто виразила волевиявлення на продовження відпустки після припинення тимчасової непрацездатності, про що було повідомлено начальника сектору кадрового забезпечення. Такі дії свідчать, що відсутність на роботі позивачки була спричинена поважними причинами, що не можна кваліфікувати як прогул, тобто відсутність на роботі без поважних причин, у розумінні п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Отже Велика Палата скасувала рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалила нове рішення, яким позов задовольнила.
Підготував Леонід Лазебний
