Судова практика
Шахрайство відрізняється від цивільно-правових деліктів тим, що винна особа вже в момент заволодіння майном має на меті його привласнити, а зобов’язання – не виконувати
16 серпня 2022 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 442/3912/19 скасував ухвалу апеляційного суду, який не спростував доводів засудженого в апеляційній скарзі.
Вироком міськрайонного суду особу визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 190 КК.
Фігурант обвинувачувався у тому, що він шляхом обману заволодів грошовими коштами потерпілого у сумі 2 000 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на 1 березня 2016 р. становило 54 180 грн, які потерпілий передав фігуранту як передоплату для купівлі сонячних батарей. Однак останній наміру повертати кошти та сонячні батареї не мав, чим завдав потерпілому майнової шкоди на зазначену суму.
Апеляційний суд змінив вирок в частині призначеного покарання, у решті залишив без змін.
У касаційній скарзі фігурант порушив питання про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, вказавши, що між ним та потерпілим були цивільно-правові відносини.
Верховний Суд, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції, вказав, що фігурант, заперечуючи вчинення ним шахрайських дій стосовно потерпілого та викладаючи свою версію подій, зазначав, що між ним та потерпілим існували цивільно-правові відносини, про що, крім іншого, свідчить те, що в межах спільної домовленості він почав виконувати на території домоволодіння потерпілого певні роботи, у тому числі за власні кошти. У подальшому між ними виник конфлікт, а роботи були припинені.
Разом із тим, ці доводи засудженого, наведені в апеляційній скарзі, не були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, який висновків на спростування таких доводів не зробив.
Водночас, відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, слід виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов’язання – не виконувати. Розмежування кримінально-караного злочину від цивільно-правової угоди слід проводити не по тому, як оформлені укладені між сторонами договори, а по тому, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов’язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, мова йде про шахрайство.
Як убачається з досліджених місцевим судом доказів, між потерпілим та фігурантом була домовленість про встановлення останнім енергозберігаючої системи на території домоволодіння, тобто останній взяв на себе певні зобов’язання та почав виконувати деякі роботи.
Отже, апеляційний суд під час перегляду справи мав з’ясувати, чи мав на меті фігурант, отримуючи від потерпілого 2 000 доларів США, привласнити ці гроші, а взяті на себе зобов’язання не виконувати.
Підготував Леонід Лазебний
