Судова практика
Самовільне залишення військової частини або місця служби вважається закінченим у момент його виявлення або примусового чи добровільного припинення, а не початку
16 липня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 278/5469/24 задовольнив касаційну скаргу прокурора, який вказував на неправильне застосування судом строку давності.
Вироком районного суду фігуранта визнано винним у тому, що він, будучи військовослужбовцем за мобілізацією, 30 липня 2015 р. самовільно залишив розташування військової частини і не виконував обов’язків за посадою до 27 вересня 2024 р., коли з’явився до органу досудового розслідування. Апеляційний суд скасував вирок і закрив провадження у зв’язку із закінченням десятирічного строку давності на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 КК, відрахувавши цей строк від дня самовільного залишення частини – 30 липня 2015 р.
Прокурор у касаційній скарзі наполягав, що злочин, передбачений ч. 4 ст. 407 КК, є триваючим, а тому перебіг строку давності має рахуватися з моменту фактичного завершення протиправного діяння – дня з’явлення обвинуваченого до органу досудового розслідування (27 вересня 2024 р.), а не з дня його початку.
Верховний Суд вказав, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 407 КК України, є триваючим злочином та характеризується безперервним здійсненням протягом визначеного часу злочинного діяння, об’єктивна сторона якого розтягнута в часі, а закінченим вважається у момент його виявлення або примусового чи добровільного припинення – тобто в момент, коли військовослужбовець прибув до військової частини, був затриманий або з’явився до слідчого, військового прокурора чи військової комендатури.
Для триваючих злочинів характерний незбіг моменту закінчення складу злочину і моменту фактичного завершення протиправних дій – до поняття «час вчинення триваючого злочину» має включатися увесь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла триваюче діяння на стадії закінченого злочину. Ця позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 грудня 2021 р. у справі № 161/10545/19.
Відповідно, десятирічний строк притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за п. 4 ч. 1 ст. 49 КК мав рахуватися не з 30 липня 2015 р., а з 27 вересня 2024 р. Тому станом на момент апеляційного розгляду цей строк ще не сплив. Висновок апеляційного суду про закриття провадження за п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК Верховний Суд визнав необґрунтованим і таким, що суперечить закону та усталеній практиці касаційного суду – тобто застосуванням закону, який не підлягав застосуванню (п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК).
Отже, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, зобов’язавши суд ухвалити законне й обґрунтоване рішення з урахуванням викладеної позиції щодо обчислення строку давності.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
