Те, що апеляційний суд прийняв до провадження апеляційну скаргу особи, яка не має права її подавати, не може вважатися істотним порушенням вимог КПК - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Те, що апеляційний суд прийняв до провадження апеляційну скаргу особи, яка не має права її подавати, не може вважатися істотним порушенням вимог КПК

Дата публікації:

21 липня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 304/283/20 залишив без задоволення спільну касаційну скаргу заявників та захисника, вказавши, що «процес заради процесу» не відповідає вимогам ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вироком місцевого суду затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим.

Ухвалою апеляційного суду закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника на вказаний вирок місцевого суду.

У спільній касаційній скарзі заявники та захисник зазначали, що апеляційний суд необґрунтовано та передчасно прийняв рішення про закриття апеляційного провадження оскільки вирок місцевого суду стосується інтересів заявників. Відтак, на їх думку, ухвала про закриття  апеляційного провадження є такою, що суперечить кримінальному процесуальному закону.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Верховний Суд вказав, що за приписами ч. 4 ст. 475 КПК вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом та на підставах, передбачених ст. 394 КПК.

Читайте також: Невідкриття медичних документів стороні захисту не є істотним порушенням вимог КПК, якщо сторона про надання доступу не клопотала

Тобто, положеннями вказаних норм кримінального процесуального закону  встановлено підстави оскарження вироку суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості та вичерпний перелік осіб, які можуть звернутися з апеляційною скаргою на вказаний вирок.

Однак, виходячи зі змісту положень Конституції України, ст.ст. 7, 24 та 394 КПК у їх взаємозв`язку, особа, яка не була учасником кримінального провадження, має право на апеляційне оскарження вироку на підставі угоди за умови, що це рішення стосується її прав, свобод та інтересів. Цей підхід підтверджено постановою Верховного Суду України від 3 березня 2016 р. (справа № 5-347кс15), де зазначено: «… відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому статтею 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено частиною другою статті 24 цього Кодексу».

Читайте також: Обов’язки суду апеляційної інстанції щодо дослідження й оцінки доказів. На прикладі справи про прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою

Разом з тим, при застосуванні такої правової позиції у цій справі ключовим є питання, чи стосується оскаржений вирок інтересів заявників тією мірою, щоб надати останнім та їх захиснику право оскаржити його до вищих судових інстанцій згідно з ч. 2 ст. 24 КПК.

У цій  справі апеляційний суд, перевіривши апеляційну скаргу захисника, яка подана в інтересах заявників, дійшов вірного висновку, що зазначений апелянт не нележить до тих осіб, яким із чітко визначених законом підстав надано право оскаржувати вирок щодо засудженого, ухвалений на підставі угоди про визнання винуватості, оскільки у вироку суду першої інстанції немає жодної згадки про заявників чи будь-якої іншої інформації, яка би дозволила їх ідентифікувати. Крім того, ні захисник, ані заявники, інтереси яких він представляє, не є учасниками вказаного кримінального провадження. Будь-які питання щодо заявників, їх прав та обов`язків при ухваленні вироку судом також не вирішувалися. Вирок стосується виключно прав, свобод та інтересів засудженого.

З таким висновком апеляційного суду погодився і Верховний Суд.

Водночас, рішення про повернення скарги може бути ухвалене на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Натомість апеляційний суд ухвалою прийняв до провадження апеляційну скаргу захисника на вказаний вирок місцевого суду, призначив апеляційне провадження до розгляду та ухвалою закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника, керуючись ст. 394 КПК.

При цьому в матеріалах справи відсутня ухвала про відкриття вказаного провадження апеляційним судом, що за висновком Верховного Суду, є порушенням норм КПК.

Проте у цьому випадку Верховний Суд дійшов висновку, що це порушення не є істотним, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про неможливість продовження апеляційного розгляду скарги захисника, котрий не є особою, яка має право подавати апеляційну скаргу на вирок місцевого суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим, і постановив рішення, яким, по суті, завершив апеляційне провадження.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Виключення запису про батьківство є підставою для звільнення особи від сплати заборгованості по аліментах за період, коли особа була записана батьком дітей

Опубліковано

on

От

21 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 477/1165/20 задовольнив касаційну скаргу позивача, відомості про якого було виключено з актових записів про народження дітей як їхнього батька.

Чоловік звернувся з позовом до колишньої дружини про звільнення від сплати аліментів на утримання її дітей та заборгованості за аліментами, мотивуючи тим, що рішенням суду в іншій справі встановлено біологічне батьківство іншої особи щодо дітей, виключено відомості щодо нього як про батька дітей з актових записів про народження дітей.

Читайте також: Тривале проживання дитини у новій сім’ї, створеній одним з її батьків, відсутність побачень з іншим, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що починаючи з часу набрання законної сили рішенням районного суду відсутні підстави вважати позивача батьком неповнолітніх, у зв`язку з чим відсутні підстави для продовження стягнення з нього аліментів за виконавчим листом, оскільки з цього часу обов`язок з утримання та виховання покладається на особу, яка зазначена батьком дітей відповідно до рішення суду. Водночас суд не знайшов підстав для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами, яка виникла до ухвалення рішення суду про оспорювання батьківства.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що факт походження дитини від певної особи є підставою для виникнення у цієї особи обов`язків щодо дитини, визначених розд. ІІІ Сімейного кодексу України, у тому числі обов`язків щодо утримання дитини.

Читайте також: Народження у платника аліментів дитини в іншому шлюбі не є підставою для зменшення розміру аліментів без доказів погіршення його матеріального стану

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Ця норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

У цій  справі позивач посилався як на обставину, яка має істотне значення для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, на те, що судовим рішенням встановлено батьківство іншої особи та виключено з актових записів про народження дітей відомості про нього як батька дітей.

Читайте також: Із суми підйомної допомоги та добових, сплачених військовослужбовцям, аліменти не утримуються

Аліментний обов`язок позивача був заснований на факті батьківства, а виключення відомостей про батька з актових записів про народження дітей у зв`язку з тим, що позивач не є біологічним батьком дітей, підтверджує, що позивач не є (і, відповідно, ніколи не був) батьком дітей.

Наслідком ухвалення судом рішення про виключення з актових записів про народження дітей відомостей про позивача як батька дітей є, зокрема відсутність у позивача від самого початку існування спірних правовідносин обов`язку утримання дітей, адже за змістом положень ст. 180 СК України обов`язок утримання дитини несуть лише її батьки.

Отже, виключення запису про батьківство позивача є обставиною, що має істотне значення у розумінні ч. 2 ст. 197 СК України, і, відповідно, є підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, яка утворилась за період, коли він був записаний батьком дітей.

При цьому Верховний Суд зазначив, що звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами не призведе до порушення якнайкращих інтересів дітей, оскільки рішенням районного суду встановлено біологічне батьківство іншої особи щодо дітей, який за положеннями ст. 180 СК України зобов`язаний утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Отже, Верховний Суд судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, яка утворилась до ухвалення судом рішення, скасував та задовольнив вказані позовні вимоги.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Працівник, що припинив трудовий договір достроково, має сплати роботодавцю грошове відшкодування, якщо це обумовлено та погоджено сторонами договору

Опубліковано

on

От

7 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 127/26268/18 залишив без задоволення касаційну скаргу працівника, який не сплатив грошове відшкодування, погоджене з роботодавцем у трудовому договорі.

Компанія звернулася до суду із позовом до працівника про грошове відшкодування, вказуючи, що між сторонами укладено трудовий договір строком на 3 роки, за умовами якого відповідач обійняв посаду розробника програмного забезпечення та зобов’язався виконувати трудові обов’язки, передбачені цим договором.

Читайте також: Розірвання трудового договору з ініціативи працівника не проводиться до закінчення строку попередження

До закінчення строку дії договору на електронну пошту виконавчого директора компанії надійшло повідомлення від відповідача про дострокове припинення його роботи у компанії. Відпрацювавши в компанії загалом приблизно 4,5 місяці, що становить період менше одного року з дня працевлаштування, відповідач відповідно до умов трудового договору зобов`язаний був сплатити на користь компанії грошове відшкодування, однак  не сплатив.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, позов задовольнив.

Розглянувши касаційну скаргу відповідача, Верховний Суд вказав, що оскільки відповідач вирішив припинити дію трудового договору з позивачем до кінця першого року роботи, за що має сплатити останньому грошове відшкодування, обумовлене та погоджене сторонами у цьому договорі, то суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь компанії грошового відшкодування.

Читайте також: Отримання згоди профспілкового органу на звільнення члена такого органу необхідне й у разі його відмови від продовження роботи через зміну істотних умов

При цьому Верховний Суд послався на те, що зазначене грошове відшкодування не є штрафом у розумінні ст. 549 ЦК України, а є збитками, яких роботодавець зазнав у зв`язку із достроковим розірванням трудового договору (ст. 22 ЦК України).

Так, із матеріалів справи вбачається, що компанія оплатила відповідачу робочу візу, переліт із України до США, англомовні курси та понесла інші витрати, пов`язані із виконанням останнім своїх трудових обов`язків, включаючи проживання і пересування працівника.

Читайте також: Замість згоди профспілки на звільнення працівника – консультації

Крім того, у п. 13 трудового договору зазначено, що роботодавець (компанія) докладає значних зусиль і витрачає значну кількість грошових коштів на утримання своїх працівників. Коли працівник залишає роботодавця до виконання умов цього договору, втрати для організації є значними. Сторони погодилися, що кількісне визначення втрат, що виникають внаслідок порушень працівником цього договору, за своєю суттю є складним, оскільки серед іншого включає: репутацію роботодавця перед клієнтами, нездатність роботодавця виконати роботу або затримку в пошуку нового співробітника, витрати на оплату праці тимчасового персоналу щоб покрити період, поки штатний співробітник не буде найнятий, заробітну плату за понаднормову працю існуючого персоналу та витрати необхідні для перепідготовки нового співробітника.

Тому сторони обумовили, що узгоджена сума у розмірі 20 000,00 дол. США не є штрафом, а радше прийнятною мірою грошового відшкодування на основі досвіду сторін у галузі інформаційних технологій.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Відсутність працівника на роботі у зв’язку з самовільним використанням ним права на профспілкове навчання без оформлення додаткової відпустки є прогулом

Опубліковано

on

От

7 липня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 661/4981/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки, яка самовільно використала право на профспілкове навчання, за що її було звільнено з роботи.

Вчителька початкових класів, яка також була головою первинної організації вільної профспілки працівників освіти і науки України, взяла участь у профспілковому навчанні, попри те, що їй було відмовлено адміністрацією школи в направленні на навчання. За відсутність на робочому місці без поважних причин її було звільнено з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Читайте також: У разі порушення прав працівника при звільненні неможливе одночасне стягнення і середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, і за вимушений прогул

Вона звернулася до суду із позовом до загальноосвітньої школи та її директора про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням міського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що із заявою про надання додаткової відпустки для участі у профспілковому навчанні позивачка до відповідача у встановленому порядку не зверталася, а невихід на роботу в зв`язку з самовільним використанням позивачкою права на профспілкове навчання є прогулом і така обставина може бути підставою для її звільнення.

Читайте також: Неналежне оформлення лікарняного не може бути підставою для звільнення працівника через прогул

Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд вказав, що вона не заперечувала факт її відсутності на роботі, при цьому посилалась на правомірність такої відсутності у відповідності до положень ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 252 КЗпП України, однак її вимоги щодо звільнення від роботи у вказані дні не ґрунтувалися на чинних правових нормах.

Такого висновку судів попередніх інстанцій не спростовує її посилання на згадані норми, оскільки під відсутністю протягом двох годин на тиждень розуміється присутність працівника на робочому місці протягом решти робочого часу. Відповідач наказу про звільнення позивачки від виконання трудових функцій з будь-яких підстав у період з 23 по 27 вересня 2019 р. та 30 вересня 2019 р. не видавав, а невихід на роботу в зв`язку з самовільним використанням позивачкою права на профспілкове навчання є прогулом.

Читайте також: Відсутність працівника на роботі у зв’язку з проходженням медичного огляду не є прогулом і не може бути підставою для звільнення

Цей висновок узгоджується з роз`ясненням, наданим судам у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 3 грудня 2018 р. у справі № 686/21222/16-ц.

Суди у цій справі обґрунтовано вказали на те, що дотримання працівниками школи трудової дисципліни є однією з основних та важливих умов, яка забезпечує навчальному закладу можливість здійснювати свою статутну діяльність по наданню освітніх послуг громадянам.

Статус голови первинної профспілкової організації не надає позивачці будь-яких законних преференцій при виконанні посадових обов`язків та положень Правил внутрішнього трудового розпорядку.

У зв`язку із вчиненням нею прогулу без поважних причин відповідач правомірно реалізував свої обов`язки та права у питанні забезпечення трудової дисципліни у закладі освіти та звільнив її з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link