Судова практика
Теплогенеруючі організації, які розрахувалися за спожиті енергоносії до набрання чинності Законом № 1730-VIII, звільняються від сплати неустойки беззастережно
27 травня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/17428/18 визначив, що ч. 3 ст. 7 Закону № 1730-VIII є нормою прямої дії.
ПАТ звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з державного підприємства пені, 3% річних та інфляційних втрат через неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу.
Рішенням господарського суду позовні вимоги задоволено. Апеляційним судом рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове – про відмову у позові. Суд виходив з того, що правовідносини, які скалилися між сторонами підпадають під дію Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» № 1730-VIII, а тому оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за договором була сплачена до набрання чинності вказаним Законом, нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат є неправомірним.
У касаційній скарзі позивач зазначав, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст.ст. 1, 3, 5 ч. 3 ст. 7 Закону № 1730-VIII , а також ст.ст. 526, 629, 631 та 654 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216–217 Господарського кодексу України.
Верховний Суд зазначив, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону № 1730-VIII на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Частина 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов`язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30 листопада 2016 р. цим Законом № 1730-VIII.
Отже, ч. 3 ст. 7 Закону законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ та встановив заборону на нарахування боржникам (споживачам) неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суми основної заборгованості за договорами поставки природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом.
Судом апеляційної інстанції достеменно встановлено, що на день набрання чинності зазначеним Законом відповідач не мав перед позивачем кредиторської заборгованості за спожитий природний газ за договором.
Щодо доводів позивача про те, що договір укладався виключно для постачання природного газу для його власних потреб, а тому дані правовідносини не підпадають під дію зазначеного Закону, то у цій частині Верховний Суд зазначив, що згідно з даними ЄДР видами діяльності відповідача є, зокрема, виробництво та постачання електричної енергії.
В свою чергу, відповідно до приписів ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону № 1730-VIII, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
При цьому, у п.1.2 договору, сторонами визначено, що газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.
Отже, як правильно з’ясовано апеляційним судом, природний газ, отриманий відповідачем від позивача, використовувався для виробництва теплової та електричної енергії.
Тому у задоволенні касаційної скарги позивача Верховний Суд відмовив.
Підготував Леонід Лазебний
