Судова практика
Спір щодо користування майном релігійної організації підлягає цивільному судочинству, якщо стосується захисту цивільного права, а не внутрішньоканонічних правил
9 вересня 2026 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 607/15144/20 відмовила колишній монахині у зобов’язанні релігійної організації усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням — келією.
Релігійна організація просила суд визнати монахиню такою, що втратила право користування житлом, оскільки вона добровільно залишила монастир, припинивши проживання та спільне монаше життя. Такі дії є одностороннім правочином, який припиняє її право на житло.
У зустрічному позові колишня монахиня вказувала, що з 2011 р. проживала як членкиня монашої спільноти й була зареєстрована у спірному будинку, набувши права користування ним. У 2017 р. вона вимушено залишила житло через постійні конфлікти з незаконно призначеною ігуменею. Іншого житла вона не має, її особисті речі залишилися в монастирі, який зараз перешкоджає користуванню приміщенням, тому вона змушена тимчасово проживати в інших місцях.
У подальшому монастир відмовився від позову, провадження в цій частині було закрито.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останніми рішеннями суди задовольнили позов колишньої монахині, підтвердивши її право користування спірним житлом, де вона зареєстрована. Вона не проживала там через чинення перешкод: представники власника змінили замки та не впускали її. Оскільки позивачка мешкала в приміщенні тривалий час, її право на житло як зареєстрованої особи має перевагу над правом власності монастиря, адже втрата домівки є крайньою формою втручання у право на повагу до нього.
Читайте також: Сама по собі реєстрація в певному місці проживання не дає особі права на користування житлом
Монастир у касаційній скарзі просив відмовити в позові, оскільки цей спір не підлягає розгляду національним судом. У зв’язку з цим Велика Палата Верховного Суду мала визначити, якими нормами (канонічного чи національного права) регулюється право проживання в монастирі особи, яка вибула з чернечого стану.
Верховний Суд відхилив доводи релігійної організації. Проаналізувавши консультативний висновок Великої Палати ЄСПЛ на запит Верховного Суду, зміст ст. 35 Конституції України, ст.ст. 5, 7, 12, 18 Закону № 987-XII та практику ЄСПЛ, Суд виснував, що релігійний компонент правовідносин, спеціальне призначення приміщення та статус відповідача як релігійної організації не усувають юрисдикції суду, якщо вимога стосується права чи інтересу, визнаних національним законодавством. Спір щодо користування приміщенням релігійної організації підлягає цивільному судочинству (ст. 19 ЦПК), якщо позивач обґрунтовує вимогу стверджуваним цивільним правом, а не лише канонічним статусом чи внутрішніми правилами організації.
Для вирішення спору по суті визначальним є встановлення правової підстави для постійного безперешкодного доступу позивачки до келії після припинення обставин, з якими пов’язувалось проживання у монастирі.
Верховний Суд урахував спеціальний статус і релігійне функціональне призначення спірного приміщення, а також те, що позивачка користувалася келією лише під час перебування в монашій спільноті. Оскільки після припинення її зв’язку з монастирем самостійні цивільно-правові підстави для постійного доступу до келії відсутні, то позов є безпідставним.
Оскільки суди помилково ототожнили попереднє проживання й реєстрацію позивачки в келії з правом подальшого користування нею та не врахували відсутність у неї самостійного правового титулу для постійного доступу до приміщення, Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував судові рішення та відмовив у позові.
Підготувала Тетяна Романенко
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
