Судова практика
У діях отримувачки допомоги з догляду за особою з інвалідністю, яка виїхала за межі України, але продовжувала отримувати допомогу, немає складу шахрайства
24 листопада 2022 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 445/836/21 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, який вказував на безпідставне виправдання особи.
Органом досудового розслідування особа обвинувачувалась у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство) та у заволодінні чужим майном шляхом обману, вчиненому повторно.
Так, 14 березня 2017 р. вона звернулась в Управління соціального захисту населення РДА із заявою про призначення їй усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, в якій ознайомилась з вимогою, що у разі виникнення обставин, які можуть вплинути на право на допомогу, ця особа повинна повідомити про такі обставини органи праці та соціального захисту населення. Рішенням управління їй призначено соціальну допомогу.
В період з 18 червня по 20 листопада 2017 р вона виїхала за кордон і не повідомила про факт неможливості здійснювати нею догляд у зв’язку з виїздом на тривалий період за межі території України.
Крім того, з аналогічних підстав вона, діючи повторно, звернулась до управління із заявами 29 травня 27 листопада 2018 р., на підставі яких рішеннями управління було призначено їй соціальну допомогу, при цьому не повідомила про факт неможливості здійснювати нею догляд у зв’язку з виїздом на тривалий період за межі території України, внаслідок чого заволоділа бюджетними коштами.
Місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, визнав фігурантку невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 190 КК, та виправдав на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв’язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
У касаційній скарзі прокурор зазначав, що висновок суду про відсутність в її діях складу кримінального правопорушення є передчасним, оскільки вона звертаючись із заявою про призначення допомоги достовірно знала, що буде виїжджати за межі території України і не зможе здійснювати догляд.
Верховний Суд дослідив заяви фігурантки про призначення допомоги та дійшов висновку, що вони містять лише загальне посилання про обов’язок повідомити органи праці та соціального захисту населення у разі зміни обставин, які можуть вплинути на отримання допомоги, без наведення конкретного переліку таких обставин, а представник потерпілого не змогла пояснити у суді про які обставини повідомлялася фігурантка при зверненні за отриманням допомоги.
Також суд зазначив, що серед наведеного у п. 8 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 2 серпня 2000 р. № 1192, переліку обставин відсутня така обставина, як припинення догляду у зв’язку із виїздом особи, якій надається допомога на догляд, за межі території України, а доказів того, що фігурантка повідомлялася про інші обставин, внаслідок яких припиняється виплата допомоги, ніж ті, що зазначені у вказаному пункті, стороною обвинувачення не надано та в ході судового розгляду не здобуто.
Крім того, відповідно до п. 4 вищезгаданого Порядку право на отримання допомоги на догляд за особою з інвалідністю має також особа, яка зареєстрована на одній житловій площі з нею, а доказів того, що фігурантка змінювала місце реєстрації матеріали кримінального провадження не містять.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що з виїздом за межі території України у фігурантки не припинилось право на отримання допомоги на догляд за особою, та не виникло обов’язку повідомляти орган, що проводить виплату, про настання обставин, внаслідок яких припиняється виплата такої допомоги. Відтак, фігурантка не заволоділа бюджетними коштами шляхом обману, оскільки її право на отримання допомоги не припинялося, а тому в її діях відсутня об’єктивна сторона складу кримінального правопорушення.
До того ж, стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами, що у момент подання заяв до управління у фігурантки був умисел на заволодіння бюджетними коштами і вона керувалась корисливою метою та корисливим умислом, тому в її діях відсутня і суб’єктивна сторона складу кримінального правопорушення.
Підготував Леонід Лазебний
