Судова практика
У спорі клієнта з банком, за відсутності належних і допустимих доказів, сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача
16 серпня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 176/1445/22 задовольнив касаційну скаргу позивача, чиїми грошима на банківському рахунку заволоділи невідомі особи.
Особа звернулася з позовом до Банку про захист прав споживача та стягнення грошових коштів, якими заволоділи невідомі особи своїми шахрайськими діями, після того як Банк відмовив у поверненні коштів з посиланням на те, що переказ коштів можливо здійснити лише за допомогою використання фінансового телефону та іншої особистої інформації позивача, й рекомендував звернутися до правоохоронних органів.
До ЄРДР було внесено відомості (за попередньою кваліфікацією за ч. 3 ст. 190 КК України) про те, що невстановлена особа з використанням електронно-обчислювальної техніки, шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами з банківських карток.
Рішенням міського суду позов задоволено, а постановою апеляційного суду зазначене рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено, оскільки саме позивач мав нести відповідальність за здійснення платіжних операцій.
Читайте також: Шахрайство з картковими рахунками: як виграти в банку судовий спір про повернення вкрадених коштів?
У касаційній скарзі позивач посилався на правовий висновок Верховного Суду, висловлений ним у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, згідно з яким користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 р. у справі № 6-71цс15.
Верховний Суд вказав, що тлумачення ст. 526 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов’язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов’язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов’язання.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що спірні операції позивачем вчинено за допомогою картки, яка була додана до сервісу Google Pay, який дозволяє безконтактне зняття готівки за допомогою засобів ідентифікації (паролі, QR-код, у тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів тощо), без розголошення яких інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до «Приват24», ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з його рахунку. Невід’ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті y мережі Інтернет, і саме клієнт несе повну відповідальність за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на картці даних (п. 2.1.4.12.3. Умов), а також за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію.
Читайте також: Клієнт має безумовне право на розірвання договору банківського рахунка в односторонньому порядку
Проте апеляційний суд не врахував, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, як захист прав споживача, правові відносини останнього з банком фактично не є рівними.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав до суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач як володілець та користувач картки своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції. Позивач як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків позивача відбулося не за його розпорядженням і він не повинний нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів.
Відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім’я позивача, не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, Верховний Суд постанову апеляційного суду скасував, рішення міського суду залишив у силі.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
