Велика газова гра У протистоянні уряду і Фірташа поки що програє Нафтогаз

Юрій КОТНЮК, ЮВУ

Минуло три місяці відтоді, як уряд з величезною неохотою та під тиском МВФ ухвалив постанову № 867, яка офіційно називається про затвердження Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу (далі — Положення), а неофіційно — про підвищення цін на газ для населення на 23 відсотки. Тим, хто знайшов у собі сили дочитати цей документ до кінця, неодмінно кинеться в очі те, як плутано він написаний — немовби автори навмисне хотіли залишити низку зачіпок, через які даний акт можна було би визнати неправомірним і нечинним. Зацікавлені в цьому ділки не забарилися відреагувати: контрольоване «віденським в’язнем» Дмитром Фірташем ТОВ «Львівгаззбут» оскаржило правомірність окремих частин згаданого Положення до Окружного адміністративного суду Києва, який своєю ухвалою від 30 листопада тимчасово, до вирішення справи по суті, зупинив дію деяких його пунктів, підпунктів і абзаців. Відповідач в особі Кабміну не дуже цим засмутився, судячи з того, що його юристи не стали обтяжувати себе такою марудною роботою, як оскарження цієї ухвали в суді апеляційної інстанції. Таким чином, уже на старті спостерігається змова між сторонами, які в подальшому будуть ламати комедію по заздалегідь написаному сценарію і з наперед відомим результатом.

Тарифна алхімія

Найголовніше, що збиває з пантелику читача в тексті цього вже третього за останні три роки Положення про покладення спеціальних обов’язків (ПСО), це те, що в ньому так і не названа конкретна ціна, за якою НАК «Нафтогаз України» повинен продавати пільгово-соціальний газ сорока трьом спеціально уповноваженим урядом газопостачальним підприємствам, які, в свою чергу, мусять продавати його за пільгово-соціальними цінами для населення. В попередньому Положенні, затвердженому урядовою постановою № 187 від 22.03.2017 р. (уже скасованою) була чітко названа цифра — 4 942 гривні за 1000 м3, й це без урахування податку на додану вартість. В новому ж Положенні автори вирішили піти важким шляхом: замість того, аби назвати конкретну цифру, вони написали, що дана ціна визначається за формулою з двох множників. Перший з них — середня арифметична ціна, за якою Нафтогаз у третьому кварталі 2018 року продавав паливо для промислових споживачів, яка дорівнює 8 981 гривні за 1000 м3. А от із другим множником, який називається коефіцієнт дисконту, ситуація дещо складніша: в період з листопада 2018-го по квітень 2019-го він становитиме 0,6943, а вже з травня по грудень 2019го — 0,8. Незрозуміло, навіщо було так ускладнювати завдання читачам, якщо можна було просто написати, що спочатку це буде 7 482 гривень, а потім — 8 620. Не інакше як для того, щоб відбити в нормальної людини бажання вникати в суть тарифної алхімії.

Але головний фокус уряду полягає в тому, що в даній формулі не згадується словосполучення «без урахування податку на додану вартість». Лише зі слів «згідно з прейскурантом на природний газ із ресурсів НАК «Нафтогаз України» розумний здогадається, що до вказаних вище чисел необхідно накинути ще по 20 відсотків. Але ж із судової практики ми знаємо, що юристи Фірташа чудово можуть прикидатися простаками, тож подібна лаконічність уряду може дорого обійтися Нафтогазу, коли в судах буде розглядатися питання про визначення розміру заборгованості перед ним з боку газопостачальних підприємств. Наприклад, скаже адвокат судді, що в Положенні, мовляв, про ПДВ нічого не написано, а той візьме й погодиться — раз не написано, значить і стягненню не підлягає. Це потім, може, Верховний Суд напише з цього приводу, що різне тлумачення одних і тих самих положень нормативно-правового акту було спричинено неналежним станом національного законодавства з цього питання. А може ж і не написати.

Позивач просив зупинити дію урядової постанови в цілому

Утім цього разу предметом оскарження були два зовсім інших моменти. Перший із них стосується ліквідації монополізму приватних постачальників природного газу (ППГ), яких у народі ще називають «газзбутами». Як уже було сказано, таких в Україні налічується 43 підприємства — їх повний перелік міститься в додатку до Постанови № 867. Кожен із них обслуговує побутових споживачів на певній ліцензованій території, межі якої визначені відповідними актами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг: іноді вона охоплює цілу область, іноді лише якесь велике місто. Отримуючи від Нафтогазу паливо за пільговими цінами, ППГ зобов’язані використовувати його лише для перепродажу населенню й релігійним організаціям і теж за пільговими цінами, хоча й з невеличкою націнкою у 2,5 відсотка.

Але, як відомо, будь-який товар за пільговими цінами неодмінно стає предметом спекуляцій чи інших зловживань, тож керівництво Нафтогазу не втомлюється повторювати, що «газзбути», які в більшості своїй належать Фірташу, списують на населення величезні обсяги соціального газу, який насправді постачається на підприємства хімічної промисловості, які в більшості своїй також належать Фірташу. У зв’язку з цим Нафтогаз довгий час добивався, аби йому було дано право постачати газ населенню напряму без посередників. І ось постанова № 867 таку можливість йому нарешті дала: в одному з пунктів Положення про ПСО сказано, що Нафтогаз навіть зобов’язаний постачати природний газ побутовим споживачам, але за умови, що постачання їм не здійснює інший постачальник.

В наступному пункті Положення роз’яснено, коли можуть виникати випадки, що інший постачальник, тобто «газзбут», не здійснюватиме постачання пільгового газу населенню. А виникатимуть вони тоді, коли Нафтогаз не продаватиме йому цей самий пільговий газ, оскільки Нафтогаз має право відмовити ППГ в поставках газу, якщо той має перед ним заборгованість у розмірі, що перевищує розмір його заборгованості перед ним же станом на 1 жовтня 2018 року. Таким чином, Положення вимагало, щоб «газзбути», починаючи із вказаної дати, чітко, день у день, копієчка в копієчку розраховувалися з Нафтогазом за поставлене паливо. А інакше вам, шановні посередники, нізвідки буде взяти газ. Вірніше, взяти буде де, наприклад, у Ріната Ахметова, якому належить найбільша приватна газовидобувна компанія України «ДТЕК Нафтогаз», або взагалі за кордоном, але то вже за ринковими, а не пільгово-соціальними цінами.

А щоб остаточно розставити крапки над «і», в одному з пунктів Положення було вписане речення про те, що кожен побутовий споживач має право на вільний вибір та зміну постачальника на умовах та в порядку, визначених законодавством. Ця фраза декому може здатися ритуальною, оскільки побутовий споживач і до того мав вільний вибір між тим, щоб купувати паливо за пільговою ціною у ППГ або за ринковою в будь-кого іншого. Але тепер ця норма набула зовсім іншого змісту, оскільки в побутового споживача вже з’явилася можливість обирати, в кого саме купувати пільговий газ: — у «газзбуту» чи в Нафтогазу.

Одначе тепер у нього такої можливості вже немає. У своїй позовній заяві «Львівгаззбут» написав, що перелічені нами пункти Положення фактично встановлюють монополію Нафтогазу у сфері постачання природного газу побутовим споживачам і ставлять у дискримінаційні умови інших учасників даного сегменту ринку. В своїй заяві про забезпечення позову позивач взагалі просив до вирішення справи по суті й набрання судовим рішенням законної сили зупинити дію Постанови № 867, але на таке нахабство не зважився навіть такий добре відомий із наших минулих публікацій своєю неперебірливістю в засобах суддя, як Володимир Келеберда. Тож у підсумку було зупинено дію лише тих частин Положення, які оскаржував «Львівгаззбут».

Газорозподільники не хочуть звітувати Мінфіну

Окрім названих, судом було зупинено дію ще низки пунктів Положення, які стосувалися іншої категорії учасників ринку природного газу, на яких покладено спеціальні обов’язки. Це приватні оператори газорозподільних систем (ОГРС), яких за традицією називають і ще довго будуть називати «облгазами», хоча лише двоє з них мають у своїй назві другий корінь «обл». Колись вони становили одне ціле з «газзбутами», але у 2015 році держава поставила перед ними вимогу розділитися на постачальників і розподільників, якщо вони, звичайно, хочуть і в подальшому мати доступ до пільгового соціального газу. Проте й після цього розділу у них фактично залишився один і той же власник (яким у більшості випадків є Фірташ), тож ППГ і ОГРС — це два чоботи пара.

У розумінні Закону України «Про ринок природного газу», «облгази» виконують суто технічну функцію доставки палива з того місця, де закінчується магістральний газопровід, і до того місця, де починається конкретний споживач. Формально йому не повинно бути ніякого діла до того, в кого саме купує газ мешканець тої чи іншої квартири. Його справа прийняти товар в оператора магістрального газопроводу ПАТ «Укртрансгаз» і доставити замовнику послуг розподілу. Але, на думку Нафтогазу, ОГРС допомагають ППГ списувати на побутових споживачів ті самі величезні обсяги природного газу, які насправді постачаються на хімічні підприємства Фірташа.

Це робиться, в тому числі, й шляхом фабрикування на папері фіктивних споживачів, з якими укладаються фіктивні договори розподілу. Аби запобігти цьому в Положенні про ПСО була прописана норма про те, що ОГРС зобов’язані до кінця 2018 року подати до Міністерства фінансів України детальну інформацію про кожного побутового споживача, якого вони обслуговують в межах своєї ліцензійної території. Вона має включати прізвище, ім’я, по-батькові замовника, його реєстраційний номер платника податків, вид об’єкта газовикористання (квартира, приватний будинок, комунальна квартира, літня кухня), а ще так званий ЕІС-код, тобто персональний код ідентифікації споживача. Отримавши ці дані, Мінфін видає оператору ГРС відповідну довідку, яку той передає «газзбуту», а той, у свою чергу, — Нафтогазу. Без наявності такої довідки останній має право не постачати ППГ пільговий газ.

Таким чином, до викорінення практики використання фіктивних побутових споживачів Положенням було залучено незалежний орган в особі Мінфіну, але «Львівгаззбут» написав у своїй позовній заяві, що така вимога суперечить статті 32 Конституції України, якою не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Чи дійсно це так, Окружний адміністративний суд Києва розбереться потім, а поки що він зупинив дію Постанови № 867, в частині що стосується участі Міністерства фінансів у контролі за діяльністю операторів ГРС.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути