Судова практика
Відмова засудженого за ч. 2 ст. 309 КК співпрацювати з ворогом під час перебування в окупації не є підставою для його звільнення від відбування покарання з випробуванням
19 липня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 761/3099/20 не погодився з доводами сторони захисту про наявність підстав для застосування положень ст. 75 КК України.
Вироком районного суду фігуранта визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Апеляційним судом вирок в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України скасовано. Ухвалено призначити покарання за ч. 2 ст. 309 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України, не вмотивував своє рішення належним чином, зокрема не вказав, чому суд першої інстанції не мав права застосовувати відносно фігуранта положень зазначеної статті, а також чому обставини, на які послався суд першої інстанції у своєму вироку, не можуть бути підставою для його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про можливість застосування положень ст. 75 КК України, послався на те, що фігурант вперше притягнутий до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, а також, що перевиховування і виправлення його цілком можливе без ізоляції від суспільства.
З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не погодився. При цьому своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що фігурант раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, має не зняті та не погашені у встановленому законом порядку судимості; відносно нього вже застосовувався як інститут звільнення від призначеного покарання з випробуванням, так і умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; більше того злочин, передбачений ч. 2 ст. 309 КК України, вчинив в приміщенні режимного об’єкту – СІЗО, де він утримувався в межах іншого кримінального провадження.
Той факт, що він раніше до кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів не притягався, як слушно зауважив апеляційний суд, з урахуванням даних про його особу та фактичних обставин цього кримінального провадження, не є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Так само не є достатньою підставою для такого звільнення й те, що він не перебуває на обліку у лікаря-нарколога та психіатра і його позитивна характеристика за місцем проживання.
Посилання захисника у касаційній скарзі як на підставу для звільнення фігуранта від відбування покарання з випробуванням – перебування останнього в окупації у м. Буча та його відмова від співпраці з окупантами – у цьому кримінальному провадженні не є такими обставинами, які свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
