Судова практика
Якщо рішення виконане не в результаті примусового виконання, немає підстав для стягнення виконавчого збору
11 березня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 2540/3203/18 задовольнив апеляційну скаргу боржника, з якого було неправомірно стягнуто виконавчий збір.
На виконанні у відділі ДВС перебував виконавчий лист, виданий районним судом про стягнення з боржника заборгованості. на користь банку Головний державний виконавець відділу ДВС, керуючись п.1 ч. 1 ст. 37 Закону України від 02 червня 2016 р. № 1404-VIII «Про виконавче провадження», виніс постанову про повернення виконавчого листа стягувачу – банку на підставі його заяви щодо повернення виконавчого листа без подальшого виконання, а на підставі ст.ст. 3, 27, 40 Закону №1404-VIII виніс постанову про стягнення виконавчого збору з боржника у розмірі 69 тис.159 грн 94 коп.
Вважаючи дії державного виконавця неправомірними та прийняту ним постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Суд першої інстанції позов задовольнив, апеляційний суд рішення скасував та відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені ч.ч. 1 та 2 ст. 27 Закону застосовуватися не можуть, і дійшов висновку, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом.
Верховний Суд, розглянувши скаргу позивача, зазначив, що спір у цій справі виник у зв’язку з невизначеністю правового режиму застосування судами ч. 2 ст. 27 та ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі, коли стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Так, положення ч. 3 ст.40 Закону № 1404-VIII зобов’язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору.
Натомість, ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
При цьому, п. 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 р. № 512/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені ч. 1 ст. 40 вказаного Закону.
Виходячи зі змісту цієї норми Інструкції, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору.
Відтак, законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
У цій справі державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом, а також державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам ст. 27 Закону № 1404-VIII.
З огляду на це, Велика Палата Верховного Суду визнала вмотивованими висновки суду першої інстанції про те, що на момент виникнення спірних правовідносин обов’язковими умовами стягнення виконавчого збору були:
1) фактичне виконання виконавчого документа;
2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Підготував Леонід Лазебний
