Судова практика
Звільнення від відбування покарання військовослужбовця, засудженого за невиконання наказу в умовах воєнного стану, не сприятиме запобіганню вчиненню правопорушень іншими
11 липня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 726/78/23 залишив без задоволення касаційні скарги захисників, які просили звільнити засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.
Вироком районного суду військовослужбовця за контрактом визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, за те, що він, в умовах воєнного стану в усній формі відкрито відмовився виконати наказ начальника штабу та не прибув до пункту тимчасової дислокації батальйону.
На підставі ст. 75 КК його було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов’язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Читайте також: Новели в законодавстві про адміністративну та кримінальну відповідальність за військові правопорушення: хотіли як краще…
Вироком апеляційного суду вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК скасовано. Призначено військовослужбовцю покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
У касаційних скаргах захисники стверджували про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через надмірну суворість та просили змінити вирок апеляційного суду і застосувати до засудженого положення ст. 75 КК.
Верховний Суд вказав, що за змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до вимог ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, конкретні обставини його вчинення, а саме те, що засуджений уклав контракт на проходження військової служби, добровільно взяв на себе обов’язки військовослужбовця і в період воєнного стану під час військової агресії ворога відкрито відмовився виконати наказ командира вибути до місця дислокації в район ведення бойових дій.
Читайте також: Факт завершення строку дії контракту автоматично не позбавляє особу статусу діючого військовослужбовця
Як правильно наголосив суд апеляційної інстанції, звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану, а саме наказу на вибуття в район бойових дій для захисту Батьківщини від збройної агресії ворога, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
З такими висновками апеляційного суду погодився і Верховний Суд.
Встановлені ж судом першої інстанції характеризуючі дані про особу засудженого, а саме те, що він на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, його вік, а також те, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, стали підставами для призначення останньому покарання у мінімальній межі санкції ч. 4 ст. 402 КК, однак у своїй сукупності є недостатніми для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 цього Кодексу.
За висновком ВС, призначене апеляційним судом покарання відповідає вимогам ст. 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення військовослужбовця і попередження вчинення ним та/або іншими особами нових аналогічних злочинів, а застосування у цьому випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання та не буде достатнім і необхідним для виправлення засудженого.
Підготував Леонід Лазебний
