Пішов з життя Владлен Гнатович Гончаренко

4 березня 2018 року не стало В. Г. Гончаренка. Доктор юридичних наук, професор, Академік-засновник Національної академії правових наук України, Заслужений діяч науки і техніки України, відомий правник і педагог до останнього дня віддавав себе справі виховання майбутніх юристів і науці академічного права – працював завідувачем кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України.

КРИМІНАЛІСТ ЗА ПОКЛИКАННЯМ, ІНТЕЛІГЕНТ ЗА ДУХОМ¹

В 2000 р. професор Р. С. Бєлкін в своїй «Криминалистической энциклопедии» серед найбільш визначних праць в галузі криміналістики зазначив роботу В. Г. Гончаренка «Научно-технические средства в следственной практике» (К., 1984). Рецензія на неї наводиться ним поряд з рецензіями на праці таких видатних криміналістів, як Ганс Гросс, Є. Ф. Буринський, С. М. Трегубов, І. М. Якимов.

Серед всього, що приваблює і вражає у Владлені Гнатовичі — надзвичайні енциклопедичні знання, які обов’язково підкреслює кожен, хто хоч раз мав честь із ним зустрічатися. Усі учні ювіляра добре засвоїли, що означає бути криміналістом — глибокі знання в, здавалося б, таких різних галузях: кібернетика і балет, лазери й опера, філософія, психологія, філологія…

Людина виключно цікавої долі, народився Владлен Гнатович в м. Златополі Кіровоградської області, в сім’ї вчителів. Можна сказати, що навіть дата його народження свідчить про дійсну «відзнаку» Бога — адже народився ювіляр на Різдво Христове. В юності майбутній професор мав серйозні досягнення зі спортивної гімнастики та кульової стрільби, сам брав участь у балетних спектаклях, навіть виступав на сцені як співак.

22 червня 1941 р. сім’я Гончаренків зустріла в Києві. Дитинство закінчилося: батько пішов на фронт, сім’я на початку липня була евакуйована в тил. Старший брат Володимир після закінчення спецшколи ВПС на окупованій території брав участь у партизанській боротьбі, а у березні 1945 р. загинув на фронті, в бою за визволення братньої Польщі. Війну юнак пережив в евакуації в Кувандиці, що на Оренбургщині. «Все для фронту — все для Перемоги!» — це про нього, малолітнього учасника трудового фронту, який проводив дні і ночі біля верстата, виготовляючи снаряди, та об’їжджав в степу напівдиких коней, на яких так чекали бійці…

Голодне дитинство… Відтоді й навіки залишилися в серці святе ставлення до хлібу і велика шана до нелегкої хліборобської праці. В 1944 р. Владлен з мамою повернувся на Кіровоградщину, вчився в школі й працював на Капітанівському цукровому заводі.

Потім була Київська спецшкола ВПС, та льотному училищу, мабуть, судилося залишитися мрією — підвело здоров’я. Але згодом він все ж таки став авіаційним штурманом, вже під час роботи в Київському університеті пройшовши багатомісячну військову перепідготовку, дослужився до капітана авіації запасу і на все життя зберіг таємну любов до «п’ятого океану».

В житті Владлена Гнатовича розпочалися прекрасні роки в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Вибір професії юриста був тоді скоріше інтуїтивним. Завжди тепло згадує своїх учителів Сергія Івановича Тихенка, Геннадія Костянтиновича Матвеєва, Якова Марковича Брайніна, Самуїла Наумовича Ландкофа. По закінченні в 1954 р. університету почав працювати слідчим районної прокуратури в Черкаській області: спочатку Монастирищенської, а потім — Корсунь-Шевченківської. До відмови від аспірантури і прагнення саме слідчої роботи його підштовхнули, як писав сам ювіляр в одному із своїх есе, «природний авантюризм та жага до пригод».

В лютому-червні 1956 р. — навчання на Всесоюзних курсах удосконалення слідчих в Харкові. Саме там, вважає він, вдалося одержати додаткову криміналістичну освіту найвищого рівня. Потім було призначення на посаду прокурора слідчого відділу обласної прокуратури. Той період також став яскравим епізодом в його житті, сповненому пошуків нових знань та постійної роботи над собою.

З грудня 1956 р. він за конкурсом приходить до Київського НДІСЕ: завідувач криміналістичного музею та наукового архіву, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник відділу трасологічних та балістичних досліджень. Відтоді почав щільно займатися криміналістичними дослідженнями. З’явились перші наукові публікації.

В січні 1961 р. доля закидає фахівця-юриста в… газету «Радянська освіта», де він працює у відділі листів. Попри усі перешкоди, за неповних два роки спеціальний кореспондент В. Г. Гончаренко, працюючи з притаманним йому ентузіазмом, опублікував багато фейлетонів, після виходу яких партійні, радянські та господарські органи були вимушені приймати відповідні організаційні рішення та боротися з недоліками.

З жовтня 1962 р. — знову Київський університет, де на юридичному факультеті пройдено шлях від лаборанта кафедри кримінального права до доктора юридичних наук, професора, завідувача кафедри криміналістики і декана (1987-1997 рр.). В 1993 р. — академік — засновник Академії правових наук України. Його дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук «Використання слідчим фотографічних і фізичних методів у розслідуванні та попередженні злочинів» (1968), докторська дисертація «Методологічні проблеми використання даних природничих і технічних наук у кримінальному судочинстві» (1981), а також монографії за тематикою дисертацій залишили помітний слід в розвитку теорії криміналістики.

А в 1999 р. знову зигзаг… і доля повертає його до прокуратури. На цей раз як ректора Інституту прокуратури України. Його професійний шлях не може не вражати: доктор наук, професор, академік, заслужений діяч науки і техніки, державний радник юстиції 2 класу, почесний працівник прокуратури України.

Цікаво, що навіть власна родина у Владлена Гнатовича — виключно «юридична». Дружина Тетяна Вікторівна — доктор юридичних наук, член-кореспондент НАПрНУ, ректор Академії адвокатури України, адвокат; син Сергій — кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри, адвокат; невістка Аліна — кандидат юридичних наук, проректор Академії адвокатури, адвокат. І, нарешті, онук Володимир — випускник Академії адвокатури України, адвокат.

В. Г. Гончаренко і сьогодні в прекрасній формі: активний вчений і викладач, завідувач кафедри кримінального процесу і криміналістики Академії адвокатури України, сім років очолював Науково-методичну комісію МОН України з питань правознавства; автор численних наукових статей, навчальних програм, тестів. Під його дбайливим керівництвом — постійно біля десяти аспірантів та докторантів. Троє з них сьогодні вже доктори, а 33 — кандидати юридичних наук. Багато з них стали відомими вченими й успішними практиками у правоохоронних органах, зокрема: І. І. Котюк, В. В. Сердюк, Є. В. Фесенко, Я. О. Береський, В. І. Бояров, О. А. Губська, Ю. М. Дьомін, В. П. Колонюк, В. В. Курдюков, О. І. Мотлях, Ф. М. Сокиран, О. А. Сокиринська, Н. С. Трофименко, Л. Д. Удалова, М. Ю. Черкова та ін.

Необхідно додати, що до всього вищезазначеного Владлен Гнатович — неабиякий лектор. Його лекції завжди відрізняються бездоганним змістом на сучасному світовому рівні, мова — багата і барвиста, сповнена яскравими літературними образами, влучними прислів’ями, блискучими аналітичними викладками, а найголовніше — рішучою, безкомпромісною критикою.

Колективна монографія «Лазеры в криминалистике и судебных экспертизах» (К., 1986), де Владлен Гнатович був одним з авторів і титульних редакторів, в 1987 р. Міністерством вищої та середньої спеціальної освіти УРСР була визнана кращою науковою роботою року. Його дітище «Експертизи у судовій практиці», що витримало чотири видання (1987, 1993, 2005, 2010) і користується заслуженою увагою, перш за все, з боку практиків, в 2006 р. відзначено премією імені Ярослава Мудрого — «за видатні досягнення в науково-дослідницькій діяльності з проблем правознавства».

Про активну наукову діяльність Владлена Гнатовича свідчать й інші роботи, опубліковані нещодавно, які гідно продовжують його фундаментальні дослідження, розпочаті в монографічних виданнях і докторській дисертації. Запропоновано новий погляд на предмет криміналістики, її місце в системі наук та філософські проблеми, формування криміналістичної методології.

Владлен Гнатович є генератором ідей, які часто втілюються в життя в роботах його учнів. Відомо, що багато хто спеціально відвідує засідання спеціалізованої вченої ради Академії адвокатури, щоб лише бути присутнім на дискусіях, які виникають під час захисту між провідними вченими-правознавцями країни. І завжди у гарячих дебатах з питань кримінального процесу, криміналістики, судової експертизи, кримінального права, кримінології, судоустрою активну участь бере професор В. Г. Гончаренко. Його полеміка з професорами В. Т. Нором, М. Я. Сегаєм, З. В. Ромовською, В. К. Грищуком, А. А. Музикою та іншими видатними юристами не залишає байдужими учасників захисту і засвідчує високу ерудицію сторін.

Найвищий скарб людини — її честь. «Честь» і «чесність» — слова з єдиним коренем. Тому кожний юрист перш за все повинен бути чесним. Навіть через тисячу років завжди можна відстояти зганьблену честь далекого пращура, і це повинен розуміти кожен, не говорячи вже про правознавця. «Інтелігентність у юриста не риса характеру, а ознака професії», — сказав якось В. Г. Гончаренко. Навіть хлібороб з неповною середньою освітою може бути інтелігентнішим за якогось столичного професора. Інтелігент — це, перш за все, людина, яка зіставляє свої дії з інтересами інших людей, і саме це для Владлена Гнатовича є життєвим кредо. Саме це він пропагує на кожній своїй лекції і, власне, всім своїм життям.

Віктор Бояров,
професор кафедри кримінального процесу та криміналістики
Академії адвокатури України, адвокат

Журнал «Адвокат»

¹ З кн. : Гончаренко В. Г. Вибране / Академія адвокатури України. – К. : Прецедент, 2011.

Поділитися

Твітнути