В Україні
Про постанову Верховного Суду, або Як нищиться судова реформа
Олег Яким’як, співкоординатор Громадської ради доброчесності
Не так давно Верховний Суд ухвалив рішення, яке фактично дозволяє майже 180-м недоброчесним суддям залишитися на своїх посадах. Деякі з них уже навіть встигли «охрестити» постанову ВП ВС № 9901/198/20 від 13.06.2024 р., тріумфом верховенства права. Можливо, для когось це рішення і є особистим тріумфом, але аж ніяк не для верховенства права, а рівно навпаки – буквоїдства. Замість очищення судової влади від недоброчесних суддів, становлення довіри до судів та забезпечення незалежності судової системи, ‒ суспільство отримало відновлення недоброчесних суддів.
Читайте також: Нерозглянуті справи ОАСК передадуть іншим окружним адміністративним судам
Загальні тези про реформу
Нагадаю, метою судової реформи, яку було розпочато ще в 2016 році, є вдосконалення системи правосуддя для практичного затвердження верховенства права, ефективності та справедливості судочинства. Передусім, це необхідно для повернення довіри суспільства до судової влади. Одним з етапів судової реформи є два види оцінювання суддів: на здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді (так зване конкурсне оцінювання або дисциплінарне); на відповідність займаній посаді (за наслідком якого суддя може бути звільнений). Нагадаю й те, що згідно закону «Про судоустрій і статус суддів» існує єдина процедура проведення кваліфоцінювання. Відповідність судді займаній посаді, а також його або її здатність здійснювати правосуддя оцінюють колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Ця процедура передбачає спеціальні правила розгляду за наявності висновку ГРД про невідповідність критеріям доброчесності. Якщо колегія (лише 3 члени комісії) не погоджувалася з висновком Громадської ради доброчесності, їх рішення ставало чинним лише за умови його підтримки щонайменше 11-ма членами ВККСУ на засіданні в повному складі. І це була усталена практика.
Де взяти кадри, які вирішуватимуть усе?
Велика Палата Верховного Суду своїм рішенням постановила, що ці процедури відрізняються і мають різні правила прийняття рішення. Обґрунтували це лише тим, що вони описані в різних частинах закону. Проте таке рішення ламає логіку й викривлює суть задуманого через свавільне правозастосування.
Читайте також: Парламент призначив нового суддю КСУ
У ВС довирішувалися до того, що тепер для кандидатів на посаду судді потрібно мінімум 9 голосів від Вищої кваліфікаційної комісії суддів, щоб подолати висновок ГРД про невідповідність судді займаній посаді, а суддям, щодо яких є висновок про недоброчесність, достатньо лише 2 голоси. За такою логікою ВККС не може проводити співбесіди в пленарному складі та звільнити 180 недоброчесних суддів із висновками ГРД про невідповідність посаді в порядку, який визначає закон. Серед них, зокрема судді Отрош-молодша, Ключник, Луценко, Васильєва, Кицюк та інші, які притягали до відповідальності учасників Революції Гідності та мають статки, джерела походження яких не можуть пояснити, масово звільняли від відповідальності нетверезих водіїв через затягування розгляду справ і їздили до рф і окупованого Криму.
Закон – як дишло…
Як на мене, за цим тлумаченням Верховного Суду стоїть банальна кругова порука та пристрасне бажання вигородити колегу. Це словоблуддя пост-правди вже підвело нас до порогу пост-справедливості, коли правду замінили інтересом. Коли встановлюється погане правило, працює принцип «Закон суворий, але це закон» (dura lex, sed lex), і це потрібно виправляти. Здолати це можна двома способами: змінити законодавчо або застосовувати його з розумом. Власне, правозастосування, яке спирається на принципи верховенства права (а не тільки на букву закону) дозволяє мінімізувати негативний вплив такого правила, поки його не змінить законодавець. Гірше, коли правозастосування втручається упереджено і пристрасно. Тоді навіть добре правило, внаслідок такого правозастосування, дає поганий результат для суспільства, але добрий – для окремого індивіда чи касти. Як кажуть: «Закон як дишло – куди повернеш, – туди й вийшло». Це саме про випадок з Верховним Судом.
У нас континентальне, а не прецедентне право. Проте, практика застосування норм, встановлена ВП ВС, є обов’язковою для врахування судами. Таким чином у зону ризику потрапила можливість «виправдання», виявлених громадськістю «проступків» для майже двохсот суддів. Бо знайшлися троє-четверо членів ВККСУ, які не сприйняли претензії громадськості, виражені у висновках ГРД.
Читайте також: Керівник апарату зможе здійснювати адміністративні повноваження голови суду
Цим рішенням Верховний Суд відповів на питання, що для нього важливіше: так звана «професійність» (освіченість, знання і навички) чи доброчесність (моральність, людяність). І фактично вихолостив правило (закон) своїм правозастосуванням. «Якщо в судах заведуться ці дві біди: пристрасть і грошолюбство, то одразу руйнують всяку справедливість», – свого часу писав Томас Мор. Але, пам’ятаємо, якщо закон починає служити лише окремій касті на шкоду загалу (суспільству) – виникає право на бунт, що уже неодноразово відбувалося в Україні.
Джерело: Юридичний вісник України
