Земельний козир, або Чому ринок земель сільгосппризначення повинен нарешті запрацювати

«Власність зобов’язує», говорить Конституція України. Це повною мірою стосується і розвитку промисловості, і функціонування бізнесу, й обігу земель. Обмеження дії цієї формули у будь-якій сфері викривлює силу Основного Закону. Тим не менше, продовжується спотворення цієї формули аргументами, що, буцімто, наш чорнозем вивезуть за кордон або його скупляють «на корню» наші ж можновладці.

Дійсно, таку небезпеку не слід відкидати, адже досвід приватизації промислових підприємств вказує на нестабільність економіки, її несамодостатність. Так, розвиток бізнесу відбувається нерівномірно, з очевидним його падінням протягом останніх півроку. Але чи є в нашому сьогоднішньому бутті хоч щось, що не піддається якимось негативним змінам? Адже турборежим владної команди став незмінною ознакою всього повсякденного життя країни. Разом із тим, цей турборежим має піти в історію. А запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення назріло і є справою необхідною та рівноцінною тому, що відбувається в економіці держави в цілому. А все це потребує інновацій, інвестицій та спокою.

Прикладів правильного і своєчасного роздержавлення земель сільгосппризначення предостатньо, в тому числі і в історії наших найближчих сусідів. І там також не все було одразу й проходило гладко. Та для наших західних сусідів і партнерів, як то Польщі, запровадження земельного ринку — уже пройдений етап. Ми ж лише приступаємо до цього важливого для всього суспільства кроку.

Дійсно, українська земля є найбагатшою в світі. За неї проливалася кров, віддавалися життя, іноді честь і гідність. Вона варта того, щоб носій влади — Український народ — принаймні пильно стежив за її використанням. Проте нинішня ситуація в цій сфері свідчить про численні негаразди, починаючи від кадастрових неузгоджень, помилок у виділенні землі в натурі, її помилковій оцінці та недостатньому правовому захисті володіння. Хоча, зрештою, право власності на землю не обмежується її володінням. Доводиться нагадувати про те, що право власності на землю — це право володіти, користуватися й розпоряджатися земельними ділянками. Останні мають набуватися та реалізовуватися на підставі Конституції України, Земельного Кодексу, а також інших законів, що регулюють цю сферу. Не слід забувати й про те, що поруч існують приватна, комунальна та державна власності на землю.

Згадаймо нашу історію власності на землю. За часів незалежності держава запровадила мораторій на продаж земель і політики трималися його до останнього, спекулюючи при цьому небезпеками ринку земель та правами вільного володіння, розпорядження й користування, забезпечуючи тим самим спритним ділкам доступ до тіньового ринку земель. Власне, чим цей тіньовий ринок гірший (кращий) від тіньового ринку промисловості, послуг, робіт? Нічим, бо тінь є тінь.

На сьогодні цей тіньовий ринок — головне гальмо розвитку економіки та активний розплідник корупції в державі. Як стало відомо, понад 7 млн гектарів земель сільськогосподарського призначення зникло в результаті дії цього мораторію. Якщо оцінити це в грошах, то економіка, держскарбниця втратили сотні мільярдів гривень за час існування тіньового ринку земель. А найбільшими бенефіціа рами мораторію, як відомо, є політики, які багато про це галасують у парламентській залі, у тому числі. Але слід зазначити, що створення ефективного ринку сільськогосподарських земель залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежить не лише динаміка соціально-економічного розвитку АПК, земельних відносин, а й національної економіки в цілому. На сьогодні Україна володіє значним земельним потенціалом, який становить 5,7 % території Європи. Із 60,3 млн гектарів майже 70 % становлять сільськогосподарські угіддя з високою родючістю. Такий потенціал може розглядатися як потужна конкурентна перевага України, проте його практична реалізація вимагає впровадження ефективної моделі земельних відносин, адекватної сучасним жорстким умовам міжнародної конкуренції. І в умовах глобалізації економіки, інтеграції України в світові економічні процеси саме агропромисловий комплекс може стати локомотивом україн ського прориву. Тут треба лише допомогти аграріям-фермерам — і законодавчо, і владно, і доступними кредитами.

P. S. Коли верстався цей номер ЮВУ, Верховна Рада все ще продовжувала марафон із розгляду законопроекту про продаж земель сільгосппризначення в другому читанні. «Слуги народу» навіть обіцяли «земельну ніч».

Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути