Юридична практика
Договір факторингу не звільняє позичальника від кредитних зобов’язань
Не так давно Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення місцевого суду, яким з відповідача за первісним позовом стягнуто на користь фінансової установи заборгованість за кредитним договором та відмовлено в задоволенні зустрічного позову до кредитора про визнання пункту кредитного договору недійсним.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи скаргу відповідача за первісним позовом, подану на рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов кредитодавця про стягнення з апелянта кредитної заборгованості, не знайшов підстав для її задоволення з наступних підстав. Суду відомо, що в грудні 2021 року відповідач онлайн, за допомогою електронного підпису, уклав з фінустановою договір про надання фінансового кредиту строком на 30 днів. Оскільки позичальник не виконав своїх кредитних зобов’язань, кредитор звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. Відповідач, у свою чергу, подав зустрічний позов про визнання пункту кредитного договору недійсним, вважаючи його несправедливим та таким, що суперечить принципу добросовісності.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про безпідставність позовних вимог боржника, оскільки докази про незаконність правочину в матеріалах справи відсутні. Достовірним є той факт, що відповідач добровільно на веб-сайті позивача подав заявку на отримання кредиту та підтвердив умови його отримання, використавши одноразовий ідентифікатор у вигляді СМС-повідомлення, надісланого на номер його телефону кредитодавцем для підтвердження підписання кредитного договору.
З огляду на такі обставини, позивач був повністю ознайомлений з умовами цього договору до його підписання, інформаційно-телекомунікаційна система побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами кредитного договору клієнт не може перейти до наступного етапу. Тому доводи відповідача про те, що спірний правочин між сторонами не укладався, є безпідставними. Згідно з чинним законодавством, такий правочин за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі, тим більше, що укладення кредитного договору в запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Не заслуговують на увагу і твердження відповідача про те, що кредитодавець не повідомив його про укладення договору факторингу, згідно з яким кредитор відступив для іншої фінансової установи за плату право грошової вимоги.
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. Згідно статті 516 цього кодексу заміна кредитора в зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Більше того, за умовами пункту 3.1.4 укладеного між сторонами кредитного договору про надання фінансового кредиту встановлено, що кредитор має право без згоди клієнта поступитися правом вимоги третій стороні, в зв’язку з чим відбудеться заміна сторони – Кредитодавця за цим договором. У разі неотримання боржником повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, позичальник не позбавляється обов’язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові і таке виконання є належним. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.
Читайте також: Цесія передбачає відступлення права як грошової, так і негрошової вимоги, а факторинг – тільки грошової
Відповідач не надав суду жодних доказів сплати кредитної заборгованості як на рахунок первісного кредитора, так і на рахунок позивача у справі. А твердження про порушення його прав як споживача кредитних послуг, введення в оману стосовно реальної річної ставки по кредиту та загальної його вартості не беруться судом до уваги, оскільки відповідач добровільно уклав кредитний договір, погодився з його умовами та зобов’язався у встановлений правочином термін погасити заборгованість.
Рівненський апеляційний суд, залишаючи оскаржуване рішення місцевого суду без змін, погодився з його висновками про те, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач за зустрічним позовом на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, а відповідач надав позивачеві документи в електронному вигляді, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту та процентної ставки.
У додатках до договору «Графік платежів», Інформації щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, які підписані боржником в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, міститься повна інформація стосовно умов кредитування, з якими той погодився. Окрім того, в разі незгоди з умовами кредитного договору позичальник мав можливість скористатися своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», на відкликання протягом 14 календарних днів своєї згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Боржник так не вчинив, натомість підписав договір та отримав кредитні кошти, які, згідно з рішенням суду, йому доведеться повернути кредиторові в повному обсязі. (Постанова Рівненського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у справі № 569/14693/23 (провадження № 22-ц/4815/590/24).
Підготував Ілля Мороз,
спеціально для ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
