Міноборони і його постачальники

Протягом березня поточного року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду завершив розгляд низки справ, які свідчать про те, що вітчизняному Міністерству оборони, окрім іншого, доводиться ще й вести доволі виснажливі юридичні війни зі своїми постачальниками, які, до речі, належать до підприємств державної форми власності.

Як чинити, коли немає оригіналу договору поставки?

В одній із цих справ у ролі опонента оборонного відомства виступило Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт», яке входить до структури Державної компанії «Укрспецекспорт». В перші тижні війни, 8 березня 2022 року, між ними було укладено договір про поставку продукції спеціального призначення, яка мала бути закуплена за межами України й передана замовнику в пункті перетину державного кордону. В тексті судового вироку, очевидно з міркувань таємності, не сказано, яка саме продукція була предметом цієї угоди, відомо лише, що виготовлялася вона на заводах Польщі й Болгарії, але для вирішення даного господарського спору ця обставина великого значення не мала. Вартість зазначеного контракту становила 789 мільйонів гривень, строком поставки визначено 8 квітня, тобто рівно через місяць. У випадку невчасної доставки постачальник мав сплатити пеню в обсязі 0,1 відсотка вартості недопоставленого товару за кожен день затримки, а якщо прострочення перевищить 30 днів, то, крім пені, мав ще бути сплачений штраф у розмірі 7 відсотків.

Читайте також: І знову про боротьбу з корупцією

У процесі виконання договору товар надходив різними партіями на різні ділянки кордону, але так уже вийшло, що не всі вони прибули вчасно. По окремим видам предметів затримка становила від 16 до 56 днів, а загалом у Міноборони порахувати, що «Спецтехноекспорт» має сплатити 25 млн грн пені й 25 мільйонів штрафу. Міністерство в зв’язку з цим направило підприємству претензію, в якій пропонувало добровільно сплатити зазначені сумарно 52 млн грн, а коли йому в цьому відмовили – подало позов до господарського суду Києва, сплативши при цьому 777 тисяч гривень судового збору. Цікаво, що відповідач визнав сам факт затримання поставки продукції, але вину свою в цьому категорично заперечував і навів суду низку аргументів, серед яких були й такі, що не витримували жодної критики. На одному з таких і хотілось би зосередити увагу читача.

Перше, на що робили ставку юристи «Спецтехноекспорту», – це відсутність оригіналу договору про поставку продукції з підписами й печатками сторін. Якщо, мовляв, Міноборони не може надати суду такого документу, значить не слід брати на віру його слова про те, що в одному з його пунктів прописані розмір та умови стягнення пені й штрафу, а відтак, буцімто, в задоволенні позову слід відмовити за відсутністю належних доказів правоти позивача. Міністерство дійсно не могло надати суду зазначений документ, так само, як і не могло його надати держпідприємство «Спецтехноекспорт». Причина цьому була дуже простою – договору у вигляді звичного широкому загалові документа з усіма підписами й печаткам не існувало взагалі. Справа в тому, що з 24 лютого 2022 року, коли на території Київської області почалися активні бойові дії, контакти між Міноборони та його постачальниками з Державної компанії «Укрспецекспорт» укладалися шляхом електронного листування – воно й зрозуміло, адже в ті драматичні дні було не до церемоній. Але це зовсім не значить, що не треба брати на віру копію роздруківки тексту контракту: відповідно до положення статті 639 Цивільного кодексу України договір подібного змісту може бути укладений в будь-якій формі, і якщо сторони домовилися укласти його за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Розглядаючи цей спір, суд вказав, що окрім оригіналу договору, наявність договірних відносин може підтверджуватися й іншими документами – «Спецтехноекспорт», наприклад, отримуючи оплату, оформляючи митну декларацію та складаючи акти приймання-передачі, скрізь зазначав, що все це робиться на виконання контракту від 8.03.2022 р., обов’язково вказуючи при цьому його реєстраційний номер. Це означало, що відповідач був ознайомлений (або повинен був бути ознайомлений) з усіма положенням цього контракту і свідомо вчиняв дії, спрямовані на його виконання, зовсім не турбуючись про відсутність оригіналу. Й аж до того самого моменту, коли Міноборони звернулося з позовом до суду, підприємство не ставило питання про те, що сторони по-різному читають пункти про підстави та умови стягнення пені й штрафу.

У тексті рішення суддя ГС Києва Ольга Гулевець навіть зробила посилання на такий документ, як Принципи визначень і модельних правил європейського приватного права, де згадується доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі – «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Слідом за нею ці слова повторили й судді апеляційного та касаційного судів, а її рішення про задоволення позову було залишене без змін постановою Верховного Суду від 19.03.2024 р.

Що вважати доказом поставки неякісної продукції?

Інша справа даної категорії (№ 910/10712/23) цікава тим, що в ній опонентом Міністерства оборони України виступало Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель». Юристи бач не спромоглися владнати спірні питання в рамках досудового врегулювання спору, внаслідок чого вирішення останнього в судовому порядку обійшлося відомству в триста тисяч гривень судового збору. Предметом же позову Міноборони до власного ж підприємства стало стягнення штрафу в сумі 4 мільйони гривень за поставку бракованих боєприпасів.

Читайте також: Зміна ціни в договорах постачання електричної енергії: ВС поставив крапку в таких спорах

Почалася ця драма 3 листопада 2022 року, коли між ними було укладено договір на поставку 20 тисяч снарядів до 82-міліметрових мінометів на загальну суму 109 мільйонів гривень. Агенція закупила зазначений товар у чеської фірми-посередниці, яка, в свою чергу, придбала його на складах тамтешнього військового відомства. Міни прибули до однієї з військових частин України без порушень строків поставки, але фахівці Головного управління з організації виробництва боєприпасів та будівництва споруд спеціального призначення Міноборони, оглянувши поставлений товар, прийняли його не в повному обсязі, а лише на суму 87 мільйонів, решту ж боєприпасів забракували, склавши акт про те, що вони непридатні для використання, оскільки порохові заряди виявилися підмоченими, герметичність пакетів порушена, самі пакети здуті, а їх металеві частини вражені корозією.

Таким чином товар на суму 22 мільйонів гривень не був оплачений постачальникові, який, натомість, отримав через Господарський суд Києва позов із вимогою сплатити на користь замовника штраф у сумі 4 млн грн. Аргументуючи свої претензії, Міноборони послалося на один із пунктів договору, в якому вказувалося, що в разі поставки бракованого товару постачальник має сплатити штраф у сумі 20 відсотків його вартості. Проте перша інстанція в задоволенні позову відмовила через те, що позивач порушив прописаний у контракті порядок досудового врегулювання спору. Так, відповідно до умов договору, замовник у 10-денний строк з моменту виявлення дефекту повинен був направити виконавцю рекламаційний акт, в якому детально мало бути викладено які саме недоліки має поставлений ним товар. Виконавець повинен був надати письмову відповідь про те, погоджується він, чи ні з пред’явленими претензіями. В разі незгоди мала бути створена комісія за участі представників обох сторін, яка б вивчила ситуацію, зробила відповідні висновки й запропонувала рішення. Й лише після проведення всіх перелічених процедур якась зі сторін, що лишилася незадоволеною, може звернутися до суду за захистом своїх прав, які, на її думку, були порушені.

Крім того, суддя Артем Привалов узяв до уваги лист заступника міністра оборони Чеської Республіки від 22.11.2022 р., яким останній давав фірмі-посередниці дозвіл на вивіз боєприпасів до України. В ньому зазначений чиновник підтвердив проведення перевірки 82-міліметрових осколково-фугасних мінометних снарядів й отримання звіту про проведення технічної перевірки, яким визначено, що товар оглянутий та перевірений під час технічної інспекції, пошкоджень не має, відповідає вимогам контракту та визнається допущеним до відвантаження. Виходячи з цього, відповідач мав підстави говорити, що він поставив цілком придатні для використання боєприпаси, а військові щось наплутали під час їх огляду, тож істину мала встановити двостороння комісія в процесі проходження всіх передбачених договором процедур. З огляду на все це суд вирішив, що Міноборони не надало належних доказів того, що ДП «Агенція оборонних закупівель» поставило браковані боєприпаси, оскільки факт їх непридатності не було встановлено в передбачений договором спосіб, зокрема складанням рекламаційного акту.

Читайте також: Taurus і не тільки: Європарламент ухвалив резолюцію із закликом надати Україні зброю для перемоги

Міноборони оскаржило рішення ГС Києва в Північному апеляційному господарському суді, зазначивши, що воно дійсно рекламаційну роботу не проводило й скористалося своїм правом безпосередньо звернутися до суду з огляду, мовляв, на нагальну потребу в захисті інтересів міністерства й забезпеченні Збройних Сил України товарами критичної номенклатури в найкоротші терміни. Тут, звісно, може виникнути питання про те, чи не простіше було би вирішити всі спірні питання простим наказом міністра, раз уже в ролі опонента виявилося підпорядковане йому підприємство, однак відповіді на нього, чи принаймні натяку на це, в тексті судових рішень не міститься. Що ж стосується апеляційної скарги Міноборони, то Північний АГС вирішив її задовольнити, оскільки, на думку колегії його суддів, у даній ситуації й без рекламаційного акту зрозуміло, що частина боєприпасів виявилася бракованою: очевидно авторитет Головного управління з організації виробництва боєприпасів та будівництва споруд спеціального призначення Міноборони справив на них неабияке враження, тож рішення ГС Києва було скасоване й ухвалена постанова про задоволення позову. ДП «Агенція оборонних закупівель» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило не лише залишити в силі вердикт суду першої інстанції, а й дати всім чітке роз’яснення на майбутнє, які самі докази мають доводити факт поставки неякісної продукції, проте отримав на це прохання відмову.

Костянтин Юрченко,
спеціально для ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути