Підтвердження права адвоката діяти від імені клієнта в суді

Микола Глотов, адвокат (м. Рівне)

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правничу допомогу. Й хоча в статтях 29, 59, 131-2 Конституції, ст. 15 ЦПК, ст. 16 ГПК, ст. 16 КАСУ використовується словосполучення «правнича допомога», а в п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону No 5076-VI, статтях 21, 22 Закону No 3460-VI, ст. 271 КУпАП, ст. 20 КПК — словесна конструкція «правова допомога», по суті обидва поняття стосуються однієї і тієї ж професійної діяльності. Для надання вказаної професійної допомоги в Україні діє адвокатура, яку складають всі адвокати України, що мають право здійснювати адвокатську діяльність. Але сама по собі належність особи до адвокатської спільноти ще не дає їй права здійснювати представництво/захист конкретного клієнта в суді по певній справі.

У даній статті розглянемо діючі в Україні правила підтвердження повноважень адвоката на вчинення дій від імені та в інтересах клієнта в суді та перспективи їх зміни. Поруч із цим не станемо акцентувати увагу на порядку підтвердження повноважень адвоката в суді при наданні ним особі послуг гарантованої державою безоплатної правової допомоги.

Джерело повноважень

Справді для того, аби виступати в суді від імені клієнта, адвокату необхідно вступити з ним або особою, яка вправі діяти від його імені, в договірні відносини. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону No 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Під «договором про надання правової допомоги» в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону No 5076-VI розуміється домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК).

За правилами ч. 1 ст. 27 Закону No 5076-VI договір про надання правової (правничої) допомоги укладається в письмовій формі, крім випадків, коли він може укладатися усно. Випадки його укладення в усній формі перелічені в ч. 2 ст. 27 цього ж закону, але на їх розгляді ми окремо зупинятися не будемо.

Отже, первинним джерелом в якому визначаються повноваження адвоката вчиняти конкретні дії від імені та в інтересах клієнта в суді є саме договір як домовленість двох сторін. І багато років саме договір (угоду) надавали до суду адвокати, щоб підтверджувати свої повноваження як захисники/представники клієнтів. Зокрема, такі правила передбачали ст. 12 Закону України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 р., ч 4 ст. 42 ЦПК в редакції 2004 р., ч. 5 ст. 58 КАСУ в редакції 2005 р., ст. 50 КПК в редакції з 20.11.2012 р. тощо.

Поруч із наведеним нині в ч. 1 ст. 26 Закону No 5076-VI зазначається, що повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути посвідчені одним із таких документів: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Тобто у вказаній нормі зазначається про різні документи, в яких може відображатися факт укладення між адвокатом та клієнтом відповідного договору. Та найбільш важливо, які з таких документів можуть подаватися до суду для підтвердження повноважень адвоката по конкретній справі.

Різні кодекси — різні правила: ЦПК

Так, якщо проаналізувати існуючі правила підтвердження адвокатом своїх повноважень у суді, то вони неоднорідні. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК (Цивільного процесуального кодексу України), ч. 4 ст. 60 ГПК (Господарського процесуального кодексу України), ч. 4 ст. 59 КАСУ (Кодексу адміністративного судочинства України) повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону No 5076-VI. Оскільки на сьогоднішній день вказаним чи іншим законом не передбачено право адвоката видавати або посвідчувати довіреність, то фактично єдиним документом, який може виписати адвокат для подачі в суд на підтвердження своїх повноважень у справах цивільного, господарського і адміністративного судочинства, залишається ордер. І якщо в довіреності, підпис довірителя (клієнта) на якій зазвичай посвідчує нотаріус або уповноважена законом посадова особа та в якій міститься перелік наданих адвокату (представнику) повноважень, то в ордері в існуючій на сьогодні його формі відповідного переліку повноважень та підпису клієнта не вказується. Крім того, вважається, що якщо на звороті такого ордера про обмеження правомочності адвоката не вказано, то він має всі ті ж права, що і його клієнт. Зокрема, таке правило прописане в п. 14 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України No 36 від 17.12.2012 р. в редакції рішення No 151 від 27.05.2017 р.

Водночас подібний рівень довіри до адвокатів в частині оформлення ордеру є виправданим тим, що навіть за діючими правилами, якщо адвокат у виданому ордері не вкаже обмеження своїх повноважень, а вони фактично існують, то його можуть притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 400-1 Кримінального кодексу України. Така сама участь адвоката може очікувати і в разі, якщо ордер буде видано стосовно представництва чи захисту в суді прав та інтересів клієнта, з яким у конкретному випадку адвокат насправді не перебуває в договірних відносинах. Зокрема, в ч. 1 ст. 400-1 Кримінального кодексу прописано, що за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги, винна особа може бути притягнута до відповідальності у вигляді штрафу до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до трьох місяців. Тобто такий великий кредит довіри до адвокатів, закріплений законодавцем у процесуальних кодексах у чинній з 15.12.2017 р. редакції, збалансовує можливість їх притягнення за «порушення такої «довіри» до кримінальної відповідальності.

КУпАП та КПК

На відміну від цивільного, господарського та адміністративного судочинства в справах про притягнення до адміністративної і кримінальної відповідальності існують дещо інші вимоги до надання документів для підтвердження повноважень адвоката.

Так, ст. 271 КУпАП (Кодексу України про адміністративні правопорушення) передбачає, що повноваження адвоката на участь у розгляді справи підтверджуються довіреністю на ведення справи, посвідченою нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності, або ордером чи дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. То ж, КУпАП передбачає в переліку документів, які на підтвердження своїх повноважень може надавати суду адвокат, дещо більше варіантів. Так, до суду адвокат може надати укладений з клієнтом договір, а не лише довіреність чи ордер. Якщо ж в суд адвокатом подається ордер, то до нього обов’язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката або обмеження його прав на вчинення окремих дій як захисника. При цьому такий витяг з договору засвідчується підписами сторін. Такий підхід хоч і є більш логічним, адже у витягу з договору міститься підпис клієнта й перелік повноважень адвоката та їх обмеження, але із часу введення в дію ст. 400-1 Кримінального кодексу України він не відповідає сучасним тенденціям.

Дещо інші правила містяться і в КПК (Кримінальному процесуальному кодексі України). Так, згідно ч. 1 ст. 50 КПК повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються: 1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; 2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Слід зауважити, що наразі положення п. 1 ч. 1 ст. 50 КПК, на переконання автора, потребують виключення. Адже вже давно функціонує Єдиний реєстр адвокатів України, в якому міститься інформація про осіб, які є адвокатами. Тому існування норми про необхідність підтвердження повноважень адвоката свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю також є пережитком часу. Що ж до п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК, то, на переконання автора, ця норма є досить сучасною та дозволяє захисникам і представникам у кримінальному провадженні вільно обирати з поміж існуючого в ч. 1 ст. 26 Закону No5076-VI переліку той документ, який надати в суд для підтвердження своїх повноважень.

А що чекає?..

На днях автору статті на очі потрапив проект Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який, нібито, розроблений робочою групою при Адміністрації Президента України (далі – законопроект). Із тексту вказаного законопроекту, який на момент написання цієї статті ще не внесений до парламенту, вбачається, що його розробники пропонують зберегти існуючий підхід до укладення договорів з адвокатами. Так, у ч. 1 ст. 31 законопроекту залишається положення, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. По суті ця норма відповідає чинній ч. 1 ст. 26 Закону No 5076-VI. В ній та й по тексту всього законопроекту змінюється лише слово «правова» на слово «правнича». Тобто відбувається приведення понять у відповідність до того, як вони викладені в чинних Конституції, ЦПК, ГПК і КАСУ.

Так само, як сьогодні є в абз. 2 ч. 1 ст. 26 Закону No 5076-VI і в ч. 2 ст. 31 законопроекту його автори планують залишити аналогічний перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Поруч із наведеним, дану норму передбачається доповнити положенням про те, що вказані документи можуть подаватися для підтвердження повноважень представника/захисника не в оригіналі, а як копія, яку засвідчує адвокат або уповноважена особа адвокатського бюро чи об’єднання.

Крім багатьох інших, заслуговують на увагу Перехідні та прикінцеві положення до такого законопроекту. Ними пропонується змінити ч. 1 ст. 50 КПК. Зокрема, пропонується, щоб повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджувалися лише ордером або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Тобто в разі схвалення таких змін розробники законопроекту договір про надання правової (правничої) допомоги по суті залишать як документ, що підтверджує повноваження представника/захисника в суді лише для справ про адміністра­ тивні правопорушення. Та й то, якщо в парламенті до ст. 271 КУПАП не внесуть відповідної поправки.

Більша свобода є логічнішою

На погляд автора, останні законодавчі новації, коли поступово з процесуальних кодексів виключили положення про можливість підтвердження повноважень адвоката в суді договором, а наразі в законопроекті пропонують виключити таку можливість і в кримінальному провадженні, не обґрунтовані. Для чого це? Як це поліпшить доступ людей до правової допомоги? Мета подібних змін не зрозуміла.

Водночас, яким буде порядок отримання бланків ордерів і їх вартість, від кого залежатиме можливість їх отримання — це ще питання, відповідь на яке надасть практика. Впевнений, що нині чинні правила ч. 1 ст. 50 КПК і ст. 271 КУпАП в частині можливості підтвердження адвокатом своїх повноважень у суді не лише ордером, але й договором про надання правової (правничої) допомоги, потребують збереження як і потребують відновлення подібні положення в ЦПК, ГПК і КАСУ.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути