Підтвердження права адвоката діяти від імені клієнта в суді | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Юридична практика

Підтвердження права адвоката діяти від імені клієнта в суді

Опубліковано

on

Микола Глотов, адвокат (м. Рівне)

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правничу допомогу. Й хоча в статтях 29, 59, 131-2 Конституції, ст. 15 ЦПК, ст. 16 ГПК, ст. 16 КАСУ використовується словосполучення «правнича допомога», а в п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону No 5076-VI, статтях 21, 22 Закону No 3460-VI, ст. 271 КУпАП, ст. 20 КПК — словесна конструкція «правова допомога», по суті обидва поняття стосуються однієї і тієї ж професійної діяльності. Для надання вказаної професійної допомоги в Україні діє адвокатура, яку складають всі адвокати України, що мають право здійснювати адвокатську діяльність. Але сама по собі належність особи до адвокатської спільноти ще не дає їй права здійснювати представництво/захист конкретного клієнта в суді по певній справі.

У даній статті розглянемо діючі в Україні правила підтвердження повноважень адвоката на вчинення дій від імені та в інтересах клієнта в суді та перспективи їх зміни. Поруч із цим не станемо акцентувати увагу на порядку підтвердження повноважень адвоката в суді при наданні ним особі послуг гарантованої державою безоплатної правової допомоги.

Джерело повноважень

Справді для того, аби виступати в суді від імені клієнта, адвокату необхідно вступити з ним або особою, яка вправі діяти від його імені, в договірні відносини. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону No 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Під «договором про надання правової допомоги» в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону No 5076-VI розуміється домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК).

За правилами ч. 1 ст. 27 Закону No 5076-VI договір про надання правової (правничої) допомоги укладається в письмовій формі, крім випадків, коли він може укладатися усно. Випадки його укладення в усній формі перелічені в ч. 2 ст. 27 цього ж закону, але на їх розгляді ми окремо зупинятися не будемо.

Отже, первинним джерелом в якому визначаються повноваження адвоката вчиняти конкретні дії від імені та в інтересах клієнта в суді є саме договір як домовленість двох сторін. І багато років саме договір (угоду) надавали до суду адвокати, щоб підтверджувати свої повноваження як захисники/представники клієнтів. Зокрема, такі правила передбачали ст. 12 Закону України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 р., ч 4 ст. 42 ЦПК в редакції 2004 р., ч. 5 ст. 58 КАСУ в редакції 2005 р., ст. 50 КПК в редакції з 20.11.2012 р. тощо.

Поруч із наведеним нині в ч. 1 ст. 26 Закону No 5076-VI зазначається, що повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути посвідчені одним із таких документів: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Тобто у вказаній нормі зазначається про різні документи, в яких може відображатися факт укладення між адвокатом та клієнтом відповідного договору. Та найбільш важливо, які з таких документів можуть подаватися до суду для підтвердження повноважень адвоката по конкретній справі.

Різні кодекси — різні правила: ЦПК

Так, якщо проаналізувати існуючі правила підтвердження адвокатом своїх повноважень у суді, то вони неоднорідні. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК (Цивільного процесуального кодексу України), ч. 4 ст. 60 ГПК (Господарського процесуального кодексу України), ч. 4 ст. 59 КАСУ (Кодексу адміністративного судочинства України) повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону No 5076-VI. Оскільки на сьогоднішній день вказаним чи іншим законом не передбачено право адвоката видавати або посвідчувати довіреність, то фактично єдиним документом, який може виписати адвокат для подачі в суд на підтвердження своїх повноважень у справах цивільного, господарського і адміністративного судочинства, залишається ордер. І якщо в довіреності, підпис довірителя (клієнта) на якій зазвичай посвідчує нотаріус або уповноважена законом посадова особа та в якій міститься перелік наданих адвокату (представнику) повноважень, то в ордері в існуючій на сьогодні його формі відповідного переліку повноважень та підпису клієнта не вказується. Крім того, вважається, що якщо на звороті такого ордера про обмеження правомочності адвоката не вказано, то він має всі ті ж права, що і його клієнт. Зокрема, таке правило прописане в п. 14 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України No 36 від 17.12.2012 р. в редакції рішення No 151 від 27.05.2017 р.

Водночас подібний рівень довіри до адвокатів в частині оформлення ордеру є виправданим тим, що навіть за діючими правилами, якщо адвокат у виданому ордері не вкаже обмеження своїх повноважень, а вони фактично існують, то його можуть притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 400-1 Кримінального кодексу України. Така сама участь адвоката може очікувати і в разі, якщо ордер буде видано стосовно представництва чи захисту в суді прав та інтересів клієнта, з яким у конкретному випадку адвокат насправді не перебуває в договірних відносинах. Зокрема, в ч. 1 ст. 400-1 Кримінального кодексу прописано, що за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги, винна особа може бути притягнута до відповідальності у вигляді штрафу до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до трьох місяців. Тобто такий великий кредит довіри до адвокатів, закріплений законодавцем у процесуальних кодексах у чинній з 15.12.2017 р. редакції, збалансовує можливість їх притягнення за «порушення такої «довіри» до кримінальної відповідальності.

КУпАП та КПК

На відміну від цивільного, господарського та адміністративного судочинства в справах про притягнення до адміністративної і кримінальної відповідальності існують дещо інші вимоги до надання документів для підтвердження повноважень адвоката.

Так, ст. 271 КУпАП (Кодексу України про адміністративні правопорушення) передбачає, що повноваження адвоката на участь у розгляді справи підтверджуються довіреністю на ведення справи, посвідченою нотаріусом або посадовою особою, якій відповідно до закону надано право посвідчувати довіреності, або ордером чи дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. То ж, КУпАП передбачає в переліку документів, які на підтвердження своїх повноважень може надавати суду адвокат, дещо більше варіантів. Так, до суду адвокат може надати укладений з клієнтом договір, а не лише довіреність чи ордер. Якщо ж в суд адвокатом подається ордер, то до нього обов’язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката або обмеження його прав на вчинення окремих дій як захисника. При цьому такий витяг з договору засвідчується підписами сторін. Такий підхід хоч і є більш логічним, адже у витягу з договору міститься підпис клієнта й перелік повноважень адвоката та їх обмеження, але із часу введення в дію ст. 400-1 Кримінального кодексу України він не відповідає сучасним тенденціям.

Дещо інші правила містяться і в КПК (Кримінальному процесуальному кодексі України). Так, згідно ч. 1 ст. 50 КПК повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються: 1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; 2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Слід зауважити, що наразі положення п. 1 ч. 1 ст. 50 КПК, на переконання автора, потребують виключення. Адже вже давно функціонує Єдиний реєстр адвокатів України, в якому міститься інформація про осіб, які є адвокатами. Тому існування норми про необхідність підтвердження повноважень адвоката свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю також є пережитком часу. Що ж до п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК, то, на переконання автора, ця норма є досить сучасною та дозволяє захисникам і представникам у кримінальному провадженні вільно обирати з поміж існуючого в ч. 1 ст. 26 Закону No5076-VI переліку той документ, який надати в суд для підтвердження своїх повноважень.

А що чекає?..

На днях автору статті на очі потрапив проект Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який, нібито, розроблений робочою групою при Адміністрації Президента України (далі – законопроект). Із тексту вказаного законопроекту, який на момент написання цієї статті ще не внесений до парламенту, вбачається, що його розробники пропонують зберегти існуючий підхід до укладення договорів з адвокатами. Так, у ч. 1 ст. 31 законопроекту залишається положення, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. По суті ця норма відповідає чинній ч. 1 ст. 26 Закону No 5076-VI. В ній та й по тексту всього законопроекту змінюється лише слово «правова» на слово «правнича». Тобто відбувається приведення понять у відповідність до того, як вони викладені в чинних Конституції, ЦПК, ГПК і КАСУ.

Так само, як сьогодні є в абз. 2 ч. 1 ст. 26 Закону No 5076-VI і в ч. 2 ст. 31 законопроекту його автори планують залишити аналогічний перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Поруч із наведеним, дану норму передбачається доповнити положенням про те, що вказані документи можуть подаватися для підтвердження повноважень представника/захисника не в оригіналі, а як копія, яку засвідчує адвокат або уповноважена особа адвокатського бюро чи об’єднання.

Крім багатьох інших, заслуговують на увагу Перехідні та прикінцеві положення до такого законопроекту. Ними пропонується змінити ч. 1 ст. 50 КПК. Зокрема, пропонується, щоб повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджувалися лише ордером або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Тобто в разі схвалення таких змін розробники законопроекту договір про надання правової (правничої) допомоги по суті залишать як документ, що підтверджує повноваження представника/захисника в суді лише для справ про адміністра­ тивні правопорушення. Та й то, якщо в парламенті до ст. 271 КУПАП не внесуть відповідної поправки.

Більша свобода є логічнішою

На погляд автора, останні законодавчі новації, коли поступово з процесуальних кодексів виключили положення про можливість підтвердження повноважень адвоката в суді договором, а наразі в законопроекті пропонують виключити таку можливість і в кримінальному провадженні, не обґрунтовані. Для чого це? Як це поліпшить доступ людей до правової допомоги? Мета подібних змін не зрозуміла.

Водночас, яким буде порядок отримання бланків ордерів і їх вартість, від кого залежатиме можливість їх отримання — це ще питання, відповідь на яке надасть практика. Впевнений, що нині чинні правила ч. 1 ст. 50 КПК і ст. 271 КУпАП в частині можливості підтвердження адвокатом своїх повноважень у суді не лише ордером, але й договором про надання правової (правничої) допомоги, потребують збереження як і потребують відновлення подібні положення в ЦПК, ГПК і КАСУ.

Джерело: Юридичний вісник України

Юридична практика

Купив житло вперше? Поверни один відсоток його вартості Деякі нюанси того, як це зробити правильно

Опубліковано

on

Катерина-Роксолана КАМІНСЬКА, молодший юрист АО «Танасишин, Михалевський і Партнери»

Я купив житло, чи маю я право на повернення частини від його вартості? Так, якщо таке житло — це перша нерухомість, яку ви придбали, то ви маєте право повернути суму збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, а саме 1% від вартості такого житла.

 

Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону Украї ни «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», а також згідно з п. 15-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» (далі — порядок № 1740), громадяни, які придбавають житло вперше, звільняються від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування (далі — збір).

Якщо я відношусь до осіб, які звільняються від сплати збору, то чому я його сплатив? Без сплати такого збору нотаріус не посвідчує договір купівлі-продажу нерухомості. Оскільки на даний момент відсутній механізм перевірки інформації про те, чи це перша нерухомість, яку ви придбали, тому збір доводиться сплачувати всім (в тому числі особам, які звільняються від нього). Згідно з п.15-3 Порядку № 1740 посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності платіжного доручення, що підтверджує сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна (далі — платіжне доручення).

Чи міг я відмовитись від сплати збору й вимагати від нотаріуса посвідчення договору купівлі-продажу без такої оплати? У випадку, якщо ви відмовитесь від сплати збору, нотаріус має повне право відмовити вам у здійсненні нотаріальних дій. Відповідно до п. 2 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріус відмовляє особі у вчиненні нотаріальної дії, якщо останньою не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Чи повернуть мені кошти, якщо я купив не цілий будинок, а лише його частину? Так, вам буде повернуто вартість збору. Згідно із зазначеними вище нормативними актами право на повернення 1% мають особи, які придбали вперше: жилий будинок або його частину, квартиру, садовий будинок, дачу, гараж, іншу постійно розташовану будівлю, споруду, передавальний пристрій.

Які документи мені необхідні для повернення коштів? Договір купівлі-продажу нерухомості, а також платіжне доручення про сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Як виглядає процедура повернення коштів? Процедура повернення коштів містить наступні етапи: 1) подання претензії до відповідного територіального підрозділу Пенсійного фонду України; 2) після отримання відмови від ПФУ у поверненні вам 1% — подання позову до суду; 3) після набрання рішенням законної сили — звернення до відповідного територіального підрозділу Пенсійного фонду України із заявою про виконання судового рішення.

Я купував нерухомість кілька років тому та не зберіг платіжне доручення. Чи можливо його відновити? Так, вам необхідно звернутися до нотаріуса, який здійснював посвідчення вашого договору купівлі-продажу з проханням надати копії такого платіжного доручення. Дані такого нотаріуса визначені в цьому ж договорі. Керуючись п. 15-3 Порядку № 1740, сума збору сплачується особою за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса, а копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.

Яка гарантія того, що кошти будуть мені повернені? Якщо ви дійсно придбали житло вперше, оплатили 1% до Пенсійного фонду — вам буде повернуто цю суму. На даний час сформувалася єдина позитивна судова практика щодо задоволення позовів покупців. Згідно судових рішень, саме держава в особі Пенсійного фонду України повинна доводити той факт, що в кожному конкретному випадку покупець придбав житло не вперше. Неможливість ПФУ та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитися в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Скільки часу займає процедура повернення суми сплаченого збору назад? Близько 3-х місяців. Проте у випадку, якщо Пенсійним фондом України буде подано апеляційну скаргу на рішення суду, така процедура може продовжитися ще на кілька місяців. Підсумовуючи усе вищезазначене, хочу наголосити на важливості інформування покупців або потенційних покупців житла про те, що в останніх є можливість повернути 1% від вартості такого житла. Оплата збору при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу порушує ваші права. Тому якщо ви купили житло вперше — скористайтесь можливістю повернути суму збору. Це, як мінімум, збільшить ваш сімейний бюджет (оскільки 1% від вартості середньостатистичної квартири це близько 10 000 грн), а, як максимум, поновить ваші права.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Корпоративна диктатура: як суди вирішують спори про squeeze-out

Опубліковано

on

Наталія ШВЕЦЬ, адвокат, юрист Ario Law Firm

В Україні почала формуватися практика судових рішень щодо примусового викупу акцій міноритарних акціонерів. На чиєму боці суд?

У 2017 році набрав чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах». Згідно з нормами закону, власники понад 95% акцій українських підприємств мають право примусово викуповувати акції в міноритаріїв (squeeze-out). Як зазначають в НКЦПФР, на сьогодні в країні відбулося вже понад 100 процедур сквіз-ауту.

Ця процедура означає наступне: людина, яка володіє, наприклад, однією акцією величезного комбінату, повинна продати цю акцію на вимогу власника контролюючого пакету акцій, а натомість отримати за це справедливу ринкову винагороду. На практиці ж нерідко відбувається таке, що в деяких випадках Закон діє лише на користь мажоритарних власників, а дрібні акціонери отримують за продаж своїх акцій копійки. Деякі міноритарії взагалі не погоджуються з нормами закону та вважають примусовий викуп акцій неконституційним.

Висока мета

Як відомо, законопроект про squeeze-out був спрямований на імплементацію Директиви 2204/25/ЄС Європейського парламенту та Ради Європи щодо пропозицій про поглинання в рамках виконання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Згідно Директиви, міноритарні акціонери можуть вимагати від власника 95 відсотків (мажоритарний акціонер) акцій товариства викупу за справедливою ціною акцій, що належать їм (sell-out) та навпаки — мажоритарій може розраховувати на обов’язковий продаж акцій власниками міноритарних пакетів (squeeze-out). Загалом вказаний закон мав на меті спростити процедуру виходу акціонерів-міноритаріїв, надавши їм можливість отримати за свої акції взамін адекватну суму коштів. У свою ж чергу, для акціонера-мажоритарія — це добра можливість зменшити свої адміністративні витрати на проведення зборів (розсилку повідомлень та інше) та можливість скинути вантаж «сплячих акціонерів» або як їх ще називають «мертвих душ».

Перерахування коштів за продаж акцій відбувається через ескроу-рахунок. Це рахунок умовного зберігання, який відкривається в банківській установі заявником вимоги. Його бенефіціарами є акціонери, в яких купуються акції.

Що по чому?

Найбільш поширеними проблемами в питаннях таких правовідносин є визначення справедливої ціни акцій, адже досить часто акціонери-міноритарії не погоджуються з тією ціною, за якою викупаються їх акції. Законом передбачено, що ціною обов’язкового продажу акцій визначається найбільша з наступних:

  •  найвища ціна акції, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, прямо або опосередковано придбали акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакета акцій включно з датою набуття;
  •  ринкова вартість акцій товариства, визначена суб’єктом оціночної діяльності відповідно до статті 8 закону станом на останній робочий день, що передує дню набуття заявником вимоги домінуючого пакета акцій товариства.

У більшості випадків ціна визначається суб’єктами оціночної діяльності. Незгодні сторони мають право відстоювати свої інтереси в судах. І ця практика вже почала формуватися. Зокрема, в Реєстрі судових рішень вже міститься рішення Господарського суду Київської області у справі № 910/8714/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд «Синергія-7» до компанії BARLENKO LTD (Барленко ЛТД), ПАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» та ПАТ «ПУМБ». Серед вимог позивача: визнання недійсним рішення Наглядової ради ПрАТ «МК «Азовсталь», яким затверджено ринкову вартість 1 простої іменної акції ПрАТ «МК «Азовсталь» у розмірі 0,564 грн, згідно звіту ТОВ «Оціночний стандарт», у складі пакетів загальною кількістю 3,256% від статутного фонду та визнання недійсною публічну безвідкличну вимогу компанії BARLENKO LTD про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «МК «Азовсталь».

Отже, серед аргументів позивач називає невідповідність ціни примусового продажу акцій ПрАТ «МК «Азовсталь» ринковій вартості, «законним очікуванням» позивача, а примусовий продаж акцій за заниженою ціною — порушенням права власності на мирне володіння майном, визначеним у статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Суд повністю відмовив у задоволенні позову, мотивувавши своє рішення, серед іншого, й тим, що відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про акціонерні товариства» ринкова вартість майна в разі його оцінки відповідно до цього закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Звіт про оцінку був направлений на рецензію двічі. Рецензії було надано Всеукраїнською громадською організацією «Всеукраїнська спілка експертів оцінювачів» та Фондом державного майна України. В обох рецензіях не міститься висновок про визначення вартості однієї іменної акції ПрАТ «МК «Азовсталь» нижче ринкової.

З огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані суд дійшов висновку, що оцінка однієї простої іменної акції з 3,256% пакета акцій не заборонена законом, підтверджується суб’єктами рецензії, в тому числі Фондом державного майна України.

У справі № 910/2483/18 позивач обґрунтовував позовні вимоги неправильним розрахунком відповідачем ціни акції і просив стягнути різницю між ціною акції, яка, на думку позивача, є належною, та ціною, визначеною відповідачем. У даній справі, окрім іншого, позивачем у підтвердження невідповідності ціни придбання акцій був наданий висновок експерта судово-економічної експертизи, але позовні вимоги також не були задоволені.

Конституційні права vs squeeze-out

Ще одна з підстав, через яку акціонери-міноритарії не погоджуються з процедурою обов’язкового викупу акцій є, на їх думку, здійснення такої процедури в порушення норм Конституції України та Конвенції про захист прав людини і її основоположних свобод. Схожим чином діяли позивачі у справі № 908/137/18 за позовом акціонерів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК ПАУЕР ТРЕЙД».

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду відзначила в постанові від 19 грудня 2018 року у вказаній справі: «що підстави, порядок та умови примусового відчуження акцій визначені законом — ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства»; законом передбачений обов’язок попереднього та повного відшкодування вартості акцій (ціна, сплачена через ескроу рахунок), а тому процедура сквіз-ауту не порушує право власності міноритарних акціонерів, а в розумінні положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції дотримано принципу законності».

STOP squeeze-out

Окрім вищенаведеного, серед механізмів, якими намагаються користуватися акціонери-міноритарії — це захист своїх прав шляхом зупинення операцій squeeze-out. Прикладом цього є досить цікава справа № 914/228/18, де позивачі просили задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом заборони Центральному депозитарію цінних паперів включати акціонера в перелік (реєстр) акціонерів та емітенту. Заявник у справі посилався, між іншого, на те, що продаж акцій міноритарних акціонерів у процедурі «сквіз-аут» буде здійснено за заниженою ціною, яка не відповідатиме ринковій.

Ухвалою суду першої інстанції у справі № 914/228/18, залишеною без змін постановою апеляційного суду від 05.04.2018 р., заяву про забезпечення позову задоволено повністю. Вжито заходи забезпечення.

В обґрунтування заявник зазначив, що вживаються дії, які свідчать про здійснення підготовки до проведення процедури «сквіз-аут» в порядку статті 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», а саме було здійснено звернення зі скаргою до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо встановлення за результатами торгів на фондовій біржі економічно необґрунтованого біржового курсу.

Верховним Судом у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову в цій справі відмовлено повністю. Суд зазначив: «суди попередніх інстанцій не врахували, що застосовані ними заходи забезпечення позову порушують права третіх осіб, що не є учасниками спору, зокрема права компанії власника домінуючого контрольного пакету акцій, та забороняють емітенту та НДУ вчиняти дії з метою проведення процедур, передбачених статтею 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства», які є обов’язковими для них в силу вимог закону».

У ще одній справі про забезпечення позову № 905/611/18 заявник посилається на затвердження Наглядовою радою юридичної особи експертної оцінки вартості акцій для продажу в розмірі за акцію, що нижче її номінальної вартості. Також заявник зазначав, що на даний час існує велика вірогідність, що акції будуть продані без його згоди.

Судом відмовлено в задоволенні заяви. В якості підстав, серед іншого, також зазначено про те, що відповідно до ст. 65-2 Закону України «Про акціонерні товариства» публічні обмеження не є перешкодою в здійсненні примусового продажу, тому обраний спосіб забезпечення позову не є направленим на захист прав заявника, який пов’язаний із намаганням отримати іншу (більшу) ціну за акції.

Короткі висновки

Як зазначають у НКЦПФР, десятки тисяч міноритарних акціонерів вже отримали кошти за свої акції: близько 450 млн грн вже виплачено і ще 350 млн грн знаходяться на ескроу-рахунках. Проте статистичних даних щодо кількості незадоволених результатами закону не існує. Вочевидь, такі випадки ми будемо вивчати через судову практику. Й виходячи із нинішніх реалій, можу припустити, що їх буде чимало.

Поки що варто розуміти:

  1.  Такі спори — компетенція виключно судів. І сторонам у відстоюванні власних інтересів необхідно буде збирати велику доказову базу. Наразі, суди на боці акціонерів-мажоритаріїв.
  2. Виходячи з уже існуючої судової практики, жоден суд не визнає процедуру сквіз-аут порушенням конституційних прав людини.
  3. Особливу увагу слід приділити у виборі об’єкта оціночної діяльності: наявності ліцензії, репутації, рекомендаціям. Результати оцінки за краще підкріпити рецензіями Фонду державного майна України.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Юридична практика

Скасовуємо земельний мораторій через суд: політ нормальний

Опубліковано

on

Ольга БАЛИЦЬКА, депутат Київської міської ради

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» засвідчило незаконність мораторію на продаж сільгоспземель. Що скаже український суд?

 

У вересні 2018 року юристи компанії PwC Legal подали позов у Дрогобицький районний суд про скасування мораторію на продаж землі від імені власника земельної ділянки та покупця Дмитра Огнєва. Причина: приватний нотаріус відмовилася завірити угоду про купівлю-продаж «підмораторної» земельної ділянки  сільськогосподарського призначення.

Проміжний результат

Процес відбувся у кілька судових засідань, без скандалів, затягувань чи провокацій. Результат очікуваний: відмовлено в повному обсязі в задоволенні позову PwC Legal. Суд не зважився прийняти рішення всупереч тому політичному порядку, який діє в Україні протягом останніх 18-ти років.

Поразка?

Ні, скоріше, це одна зі сходинок, яку подолали заявники, поставивши за мету домогтися забезпечення прав і свобод, гарантованих, у тому числі, Конституцією України. На наше переконання, така судова відмова протирічить як вимогам внутрішнього законодавства України, так і міжнародно-правовим зобов’язанням держави. Адже рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» чітко засвідчило незаконність мораторію.

Також нагадую, що виконання рішень ЄСПЛ є обов’язковим для держав-членів Ради Європи, а міжнародно-правові акти мають пріоритет перед нормами Земельного кодексу України, на які посилаються віт чизняні суди, захищаючи мораторій. Тож питання, коли українські суди почнуть масово застосовувати рішення ЄСПЛ у власних справах – питання часу й особистої наполегливості громадян.

Плани

Мораторій сам себе не скасує, порушені права і свободи необхідно захищати. Згідно з вимогами чинного законодавства, подана апеляційна скарга до суду вищої інстанції – Апеляційного суду Львівської області. Продовжуємо працювати над скасуванням мораторію через суд, усе під контролем, політ нормальний.

На мою думку, більш розсудливо з боку парламентарів було б завершувати щорічну практику «захисту українського селянства від володіння українською землею» і цивілізовано переходити до опрацювання внесених законопроектів про обіг земель. Нескладно підрахувати орієнтовну суму грошових компенсацій, які необхідно буде сплатити з державного бюджету, якщо процес подання позовів набере масового характеру.

До відома: розмір компенсації, призначеної ЄСПЛ, може складати від 2 до 75 тисяч євро для одного позивача залежно від оцінки кожного конкретного позову. В Україні – близько 7 млн власників паїв…

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.