Юридична практика
Залишення апеляції на ухвалу слідчого судді без руху: що не так із цією «формулою»?
Микола ГЛОТОВ, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду
Право на оскарження процесуальних рішень слідчого судді, суду (далі — судові рішення) гарантується ч. 1 ст. 24 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК). Але формальна наявність відповідного права аж ніяк не означає, що будь-хто може оскаржити будь-яке судове рішення тоді, коли захоче, і до якого заманеться суду. Адже в КПК, з одного боку, передбачені певні правила, що регламентують порядок реалізації особою у кримінальному провадженні права на апеляційне оскарження, а з іншого — прописані наслідки відхилення від зазначених правил. У своєму взаємозв’язку відповідні положення можна вважати своєрідними критеріями, на основі яких визначається, може певне судове рішення бути переглянутим в апеляційному порядку, чи ні?
Завдяки існуванню та застосуванню відповідних критеріїв не всі, а лише частина рішень слідчих суддів і судів першої інстанції з ініціативи зацікавлених осіб можуть бути переглянутими апеляційними судами згідно з правилами глави 31 КПК. У цій статті автор на прикладі порівняння окремих процедур судового провадження з перегляду в апеляційному порядку ухвал слідчих суддів із рішеннями (ухвалами та вироками) судів першої інстанції розгляне проблематику практичного характеру, а саме пов’язану з практичним застосуванням суддями-доповідачами такого критерію доступу до апеляції, як «відповідність апеляційної скарги встановленим вимогам». Але для початку розглянемо, які ж критерії передбачені КПК? Отже…
Критерії доступу до апеляційного розгляду
Хоча кримінальний процесуальний закон поняттям «критерії» в питаннях правил допуску судових рішень до апеляційного перегляду й застосування наслідків відхилення від таких вимог не оперує, але умовно автор вважає, що можна виділити наступні з них: 1) можливість оскарження певного судового рішення в апеляційному порядку (у ч. 5 ст. 190, ч. 10 ст. 284, ч. 5 ст. 288, ч. 6 ст. 304, ч.ч. 1 і 2 ст. 309, ч. 4 ст. 314, ч. 3 ст. 379, ч. 4 ст. 380, ч. 5 ст. 382, ст. 392, ч. 4 ст. 476, ч. 2 ст. 482-2, ч. 4 ст. 501, ч. 3 ст. 509, ст. 516, ч. 6 ст. 539, ч. 7 ст. 583, ч. 9 ст. 584, ч. 6 ст. 591, ч. 9 ст. 603, ч. 7 ст. 610 КПК перелічені рішення, які можуть бути оскаржені до апеляційного суду, а в ч. 4 ст. 147, ч. 5 ст. 190, ч. 9 ст. 295-1, ч. 3 ст. 309, ч. ч. 1 і 2 ст. 394 КПК зазначені рішення, які не підлягають такому оскарженню); 2) наявність в особи права на оскарження того чи іншого судового рішення (у ст. 393, ч.ч. 3 і 4 ст. 394, ч. 7 ст. 583, ч. 9 ст. 584, ч. 6 ст. 591, ч. 9 ст. 603, ч. 7 ст 610 КПК зазначаються особи, котрі у випадку незгоди з прийнятим рішенням можуть подати на нього апеляційну скаргу); 3) своєчасність оскарження певного рішення суду (ч. 2 ст. 395 КПК передбачає строки, в межах яких може подаватися апеляційна скарга); 4) відповідність апеляційної скарги встановленим вимогам (ст. 396 КПК визначає правила оформлення апеляції); 5) правильність обрання суду, до якого подано апеляційну скаргу (у ст. 33 КПК закріплено правила підсудності скарг апеляційним судам, у ч. 1 ст. 395 КПК — порядок подання апеляційної скарги).
А оскільки згідно з ч. 4 ст. 31 КПК «кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох суддів», то після отримання апеляційної скарги на певне судове рішення з урахуванням вищезгаданих критеріїв суддя-доповідач апеляційного суду (далі — доповідач) вирішує: буде певне рішення предметом апеляційного перегляду колегією суддів, чи ні? Й залежно від того, чиє рішення оскаржується (суду чи слідчого судді), таке рішення ним приймається на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження або на стадії вирішення питання про призначення судового засідання з розгляду скарги.
Два різні алгоритми
При цьому в КПК для судді апеляційного суду, якого в процесі авторозподілу за конкретною апеляційною скаргою визначено доповідачем у конкретному провадженні, передбачено два різні порядки дій. Їх ще можна назвати алгоритмами. І який із таких порядків доповідач повинен застосовувати в кожному конкретному випадку, залежить від того, оскаржується рішення слідчого судді чи суду першої інстанції.
Адже, якщо мова йде про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції (вироку чи ухвали), то застосовуються процедури, передбачені статтями 398—399 КПК. Разом із тим, коли йдеться про апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, застосуванню підлягають ст. 422 і п.п. 2, 3, 4 ч. 3, ч. 4 ст. 399 КПК. Зокрема, вказані твердження підтверджуються обґрунтуваннями, наведеними в мотивувальній частині постанови Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18.11.2019 р. у справі № 686/24639/17. Тож розглянемо ці два порядки дій доповідача детальніше.
Питання, які з’ясовує доповідач
Виходячи з положень ст. 399 КПК, обов’язком судді-доповідача апеляційного суду після отримання апеляційної скарги на вирок чи ухвалу суду, а також на ухвалу слідчого судді є з’ясування того, чи: 1) її подано на судове рішення, яке підлягає оскарженню в апеляційному порядку, чи судове рішення, що оскаржується, не оскаржене виключно з передбачених ст. 394 КПК підстав, з яких воно не може бути оскаржене; 2) наділена особа, яка звернулася з відповідною скаргою, правом на її подання; 3) отримана скарга підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції; 4) таку скаргу подано з дотриманням строку на апеляційне оскарження і, якщо ні, то чи порушує особа, яка її подала, питання про поновлення пропущеного строку.
Крім того, ст. 398 Кримінального процесуального кодексу у випадку, якщо в апеляційному порядку оскаржується вирок чи ухвала суду першої інстанції, зобов’язує суддю-доповідача перевірити отриману апеляцію на її відповідність вимогам ст. 396 КПК. Тобто чи апеляційна скарга подана в письмовій формі та чи містить вона всю ту інформацію, наявність якої є обов’язковою згідно з вимогами ч.ч. 2—6 ст. 396 КПК. Але про ці вимоги дещо згодом.
Повноваження доповідача за результатами перевірки
На стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за наслідками вищеописаної перевірки апеляційної скарги, яку подано на рішення суду першої інстанції, доповідач може прийняти одне з наступних рішень: а) відкрити провадження відповідно до ст. 398 КПК, якщо скарга відповідає вимогам ст. 396 цього кодексу та відсутні підстави для її повернення (п.п. 2—4 ч. 3 ст. 399 КПК) чи для відмови у відкритті провадження (ч. 4 ст. 399 КПК); б) залишити апеляційну скаргу без руху відповідно до ч. 1 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу, якщо вона не відповідає визначеним ст. 396 КПК вимогам та не встановлено хоча б однієї з підстав для її повернення (п.п. 2—4 ч. 3 ст. 399 КПК), або для відмови у відкритті провадження (ч. 4 ст. 399 КПК); в) відмовити у відкритті провадження — за умови, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не оскаржується в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 КПК (ч. 4 ст. 399 КПК); г) повернути апеляційну скаргу тому, хто її подав, якщо 1) її подано особою, яка не має права подавати таку скаргу, 2) відповідна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції, 3) ця апеляція подана після закінчення строку апеляційного оскарження й особа, котра її подала, не порушує питання про поновлення цього строку на оскарження (п.п. 2-4 ч. 3 ст. 399 КПК).
При цьому, якщо за наслідками постановлення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа, яка ініціювала апеляційний перегляд, своєчасно усунула вказані в такій ухвалі недоліки апеляційної скарги, то доповідач відкриває провадження відповідно до ч. 2 ст. 399 КПК. В іншому випадку доповідач повертає апеляційну скаргу на підставі п. 1 ч. 3 ст. 399 КПК.
У свою чергу, на стадії вирішення питання про призначення судового засідання з розгляду апеляційної скарги, яку подано на ухвалу слідчого судді, доповідач може прийняти одне з таких рішень: а) призначити до розгляду в судовому засіданні апеляційну скаргу та витребувати із суду першої інстанції відповідні матеріали згідно з ч.ч. 1—2 ст. 110 у поєднанні з ч. 1 ст. 422 КПК, якщо відсутні підстави для її повернення (п.п. 2—4 ч. 3 ст. 399 КПК) чи для відмови у відкритті провадження (ч. 4 ст. 399 КПК); б) відмовити у відкритті провадження, якщо скаргу подано на ухвалу слідчого судді, що не підлягає оскарженню (ч. 4 ст. 399 КПК); в) повернути апеляційну скаргу тому, хто її подав, якщо 1) її подано особою, яка не має права подавати таку скаргу, 2) відповідна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції, 3) ця апеляція подана після закінчення строку апеляційного оскарження й особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення відповідного строку (п. п. 2—4 ч. 3 ст. 399 КПК).
Отже, з наведеного вбачається, що в той час, як на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за скаргою на рішення суду першої інстанції суддя-доповідач згідно зі ст. 398 КПК зобов’язаний перевірити, чи апеляційна скарга відповідає вимогам ст. 396 КПК, то на стадії вирішення питання про призначення судового засідання з розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді такого обов’язку в нього немає. Бо це не передбачено ст. 422 КПК, а ст. 398 КПК не регулюються дії судді-доповідача у випадку отримання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді.
Про існуючу проблематику
У зв’язку з тим, що вимоги ст. 396 КПК щодо форми й змісту апеляційної скарги однакові, незалежно від того, подається така скарга на рішення суду першої інстанції чи ухвалу слідчого судді, перед суддями-доповідачами апеляційних судів на практиці не рідко виникає запитання стосовно того, яке рішення прий няти, коли скарга на ухвалу слідчого судді не містить усієї інформації, наявність якої згідно з вимогами до апеляційної скарги є обов’язковою.
Наприклад, проблемним є питання щодо того, як суддя-доповідач має виконати вимоги ч. 1 ст. 422 КПК стосовно витребування матеріалів із суду першої інстанції при призначенні справи до розгляду у випадку, якщо особа в апеляційній скарзі не зазначила найменування суду, ухвалу слідчого судді якого вона оскаржує (таке дійсно інколи трапляється!). Оскільки просто на підставі ч. 1 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу лишити відповідну апеляційну скаргу без руху, вказавши особі на необхідність усунути недолік, шляхом зазначення відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 396 кодексу назви суду, який ухвалив оскаржуване рішення, доповідач не має права. Така позиція базується на тому, що в ч. 1 ст. 399 КПК міститься формулювання, згідно з яким може бути залишена без руху апеляційна скарга на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, а про ухвалу слідчого судді в цій нормі нічого не сказано. Зок рема, наведеного підходу дотримується Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду, яка в своїй постанові від 18.11.2019 р. у справі № 686/24639/17 дійшла висновку, що: «під час апеляційного перегляду рішень слідчих суддів апеляційний суд не вправі ухвалювати рішення про залишення апеляційної скарги без руху та про її повернення, якщо особа не усунула недоліків, оскільки положення ст. 398 цього кодексу, частин 1, 2 та п. 1 ч. 3 ст. 399 КПК застосовуються до апеляційних скарг, поданих на судові рішення, передбачені частинами 1, 2 ст. 392 КПК, а що стосується оскарження судових рішень, передбачених ч. 3 ст. 392 цього кодексу (ухвали слідчого судді), то застосуванню підлягають положення ст. 422 КПК». У той же час подібної проблеми не виникає під час оскарження рішень судів першої інстанції. Адже на відміну від апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів, які заявники відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 395 Кримінального процесуального кодексу подають безпосередньо до апеляційного суду, апеляційні скарги та рішення суду першої інстанції згідно з п. 1 ч. 1 ст. 395 КПК подаються особами через суд першої інстанції, який відповідно до ч. 1 ст. 397 КПК надсилає їх разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції. Та й право залишити без руху апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, якщо в ній не вказано назви суду, ухвала якого оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 399 КПК доповідач має.
Іншою ж проблемою, яка майже щодня виникає в роботі суддів-доповідачів та секретарів судових засідань апеляційних судів, є наявність перешкод, через які не завжди можливо своєчасно (не пізніше як за день до судового засідання) повідомити всіх зацікавлених осіб про час, дату й місце розгляду за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді в порядку ч. 1 ст. 422 КПК. Оскільки відповідна можливість прямо залежить від того, чи той, хто подав апеляційну скаргу, зазначив у ній імена / найменування з контактами і номерами засобів зв’язку усіх зацікавлених осіб — учасників провадження. При цьому навіть у вимогах до змісту апеляційної скарги наявність подібної інформації, крім як щодо особи, яка подає апеляційну скаргу, не вимагається. Як наслідок, у разі не зазначення в скарзі вказаної інформації, здійснення повідомлення може розтягуватися в часі, у тому числі відбуватися вже після отримання витребуваних із суду першої інстанції матеріалів, у яких інколи містяться такі відомості. Але це все час!
У підсумку, внаслідок вищеописаних проблем вимогу ч. 2 ст. 422 КПК в частині необхідності розгляду апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів не пізніше як через три дні після надходження таких скарг до апеляційних судів, не завжди вдається дотримуватися. Адже разом із такими вимогами, судові провадження повинні здійснюватися з дотриманням у тому числі таких загальних засад, як право на доступ до правосуддя й на оскарження процесуальних рішень, що передбачено п.п. 14, 17 ч. 1 ст. 7, ч. 3 ст. 21, ст. 24 КПК. Зокрема, відповідно до такої засади, як «доступ до правосуддя», передбаченої ч. 3 ст. 21 КПК, «кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків…», у поєднанні зі змістом ч. 1 ст. 422 КПК доповідач повинен забезпечити, щоб під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді взяв участь не лише той, хто таку скаргу подав, але й інші зацікавлені в її розгляді особи. І виконанню суддею обов’язку забезпечити особам можливість узяти участь у судовому розгляді не повинно перешкоджати те, що апелянт не повідомив інформацію про інших учасників провадження. Так само суддя-доповідач з огляду на зміст ст. 24 КПК повинен «забезпечити право на оскарження процесуальних рішень», у тому числі слідчого судді, навіть якщо той, хто подав апеляційну скаргу, не вказав у ній, на рішення слідчого судді якого суду він її подав, при цьому не додавши копії такого рішення. Але як це зробити?
Практика апеляційних судів
Хоча згідно з позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 686/24639/17 «під час апеляційного перегляду рішень слідчих суддів апеляційний суд не вправі ухвалювати рішення про залишення апеляційної скарги без руху», але такі прямо не передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 399 і ст. 422 КПК рішення судді-доповідачі час від часу приймають.
Так, ухвалою від 26.12.2019 р. суддя-доповідач Чернігівського апеляційного суду залишив без руху апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді у справі № 740/3992/19 з мотивів «не зазначення в ній прокурором учасників судового провадження, інтересів, яких вона стосується, що позбавляє апеляційний суд можливості своєчасно їх повідомити про судове засідання». А ухвалою від 26.12.2019 р. суддя-доповідач Одеського апеляційного суду залишив без руху апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді у справі № 522/18824/19 з мотивів «не зазначення в ній: судового рішення, яке оскаржується, і назви суду, який його ухвалив; вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, в чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення; переліку матеріалів, які додаються». Вищенаведені рішення набрали законної сили.
Крім того, якщо проаналізувати інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень, яка є відкритою для доступу через мережу Інтернет, то можна знайти значну кількість рішень, якими судді-доповідачі апеляційних судів залишали без руху апеляційні скарги на ухвали слідчих суддів, незважаючи на висновок Верховного Суду, зазначений у постанові від 18.11.2019 р. у справі № 686/24639/17, не передбачено ч. 1 ст. 399 КПК.
Так, як приклад, із мотивів «відсутності на отриманих апеляційних скаргах підпису особи, яка їх подала» скарги на ухвали слідчих суддів без руху з наданням часу на виправлення відповідного недоліку залишали своїми ухвалами судді-доповідачі Запорізького апеляційного суду 14.02.2020 р. у справі № 937/598/20, Львівського апеляційного суду 30.01.2020 р. у справі № 463/6707/19, Вінницького апеляційного суду 09.12.2019 р. у справі № 142/980/19, Чернівецького апеляційного суду 17.01.2020 р. у справі № 722/1/20.
Інший приклад, коли з мотивів «незазначення в апеляційній скарзі вимог особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із вказанням того, в чому ж полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення» апеляційні скарги на ухвали слідчих суддів без руху залишали доповідачі Волинського апеляційного суду 31.01.2020 р. у справі № 161/2403/19 та Івано-Франківського апеляційного суду 20.02.2020 р. у справі № 352/2592/19. Або ж ухвалою від 27.01.2020 р. суддя-доповідач Львівського апеляційного суду залишив без руху апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді у справі № 447/1454/17 з мотивів «не зазначення в апеляційній скарзі вимог особи, яка її подала, з урахуванням повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги» тощо.
Як підсумок
Вищенаведені приклади показують, що існують різні підходи до тлумачення окремих норм Кримінального процесуального кодексу, котрі регулюють питання залишення ухвал слідчих суддів без руху. Адже, хоч Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду і вважає, що під час апеляційного перегляду рішень слідчих суддів апеляційний суд не вправі ухвалювати рішення про залишення апеляційної скарги без руху, та в своїх ухвалах про залишення скарг без руху судді-доповідачі наводять обґрунтовані аргументи, через які вони приймають саме такі рішення. Й тут, як вважає автор, серед суддів не слід шукати винних, а потрібно просто на законодавчому рівні вирішити цю проблему. Так, на думку автора, необхідно ч. 2 ст. 396 КПК доповнити положеннями, відповідно до яких особа, котра подає апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, повинна обов’язково вказувати в ній «прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування), а також номер засобу зв’язку й адресу електронної пошти, якщо такі є, зацікавлених у розгляді такої скарги осіб». Також потрібно прямо у ч. 1 і ч. 2 ст. 399 або в ст. 422 КПК прописати норму, що «суддя-доповідач зобов’язаний перевіряти апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді на предмет зазначення в такій скарзі всієї інформації, яка в ній повинна бути згідно з ч. 2 ст. 396 Кримінального процесуального кодексу, і має залишати відповідну скаргу без руху, якщо з її змісту неможливо встановити суд, на ухвалу якого її подано, та / або анкетні дані зацікавлених у її розгляді осіб». Оскільки відсутність вказаної інформації в апеляційній скарзі на ухвалу слідчого судді часто унеможливлює розгляд відповідної скарги в строки, визначені ч. 2 ст. 422 КПК.
Джерело: Юридичний вісник України
