Юридична практика
Запорізький титано-магнієвий: зигзаги судової справи щодо приватизації комбінату
Юрій Котнюк,
ЮВУ
На початку цього року сталися дві важливі події, пов’язані із Запорізьким титано-магнієвим комбінатом, половину статутного фонду якого рішеннями місцевого й апеляційного господарських судів вирішено забрати в кіпрської компанії Дмитра Фірташа й повернути до сфери управління Фонду державного майна України. Так, постановою Верховного Суду від 12.01.2022 р. відкрито касаційне провадження, але при цьому відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання зазначених вердиктів, а за тиждень до того Господарським судом Запорізької області видано відповідний судовий наказ. З огляду на це та сукупність інших факторів можна сміливо стверджувати, що процес повернення підприємства в державну власність фактично став невідворотним, однак ложкою дьогтю в діжці меду є те, що це могло початися ще три роки тому, якби судді Касаційного господарського суду Ганна Вронська, Людмила Стратієнко й Володимир Студенець своєю постановою від 22.03.2019 р. не скасували аналогічні за змістом резолютивних частин рішення тих самих судів і не відправили справу на новий розгляд.
Читайте також: Запорізький титано-магнієвий комбінат: держава зберегла контроль над підприємством
Вони не назвали їх висновки неправомірними, а вжили більш м’який термін передчасно, тож тепер цікаво розібратися, чому ці люди вчинили саме так: бо мотивувальні частини були настільки непереконливими, чи просто хотіли зробити приємне Фірташу?
Арешт за наводкою «Боїнг»
Запорізький ТМК у період незалежності України перебував у статусі спочатку казенного, потім державного підприємства, а в 2010 році потрапив під контроль Фірташа, оскільки тодішнє керівництво країни погодилося призначити директором комбінату одного з менеджерів олігарха на прізвище Володимир Сивак. Під його «чуйним» керівництвом ЗТМК дуже швидко опинився на межі банкрутства, оскільки сировина закуповувалася за завищеними цінами, а готова продукція продавалася за заниженими. Вихід було знайдено в створенні на базі державного підприємства однойменного товариства з обмеженою відповідальністю, в якому державі належав 51% статутного капіталу, а решта 49% — кіпрській компанії Фірташа під назвою «Толексіс Трейдінг Лімітед». Відповідно до укладеного в 2013 році договору вкладом Фонду ДМУ в новостворене ТОВ «ЗТМК» був цілісний майновий комплекс комбінату, а приватний партнер вносив на його рахунок 110 мільйонів доларів США, а крім того, брав на себе зобов’язання погасити всю прострочену заборгованість юридичного попередника товариства — ДП «ЗТМК», яке після сплати всіх своїх боргів мало бути ліквідоване.
У той момент Фірташ був сповнений райдужних надій створити транснаціональну титанову бізнес-імперію світового рівня, але всі ці плани перекреслив 2014 рік, коли з України втік його політичний покровитель Віктор Янукович, а сам олігарх потрапив під каток Міністерства юстиції США, внаслідок чого надовго застряг у Відні. Однією з причин кримінального переслідування стало те, що він чимсь не догодив американській авіабудівній корпорації «Боїнг» — одному з найбільших споживачів титанової продукції в світі.
Читайте також: Справа скандального трубопроводу: думки суддів з приводу долі експертки розділилися
До Запорізького ТМК ця хвиля докотилася в січні 2017 року, коли заступник Генпрокурора і керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький подав до господарського суду позов, в якому вимагав розірвати згаданий вище договір про створення на паях ТОВ «ЗТМК» і повернути державі майно комбінату. Претензії зводилися до двох істотних порушень умов контракту. Перший — невиконана інвестиційна програма модернізації виробництва, в якій ледь не до кожного центу було розписано на придбання і встановлення якого обладнання треба витратити згадані 110 мільйонів доларів і ледь не до кожного кілограма прораховано збільшення випуску продукції. За даними ж аудиту з цієї суми на виконання програми було витрачено всього лише 20 мільйонів гривень. Другий пункт стосувався простроченої заборгованості, яка була погашена не компанією «Толексіс», а самим комбінатом за рахунок інвестиційних коштів.
Формально позов було подано в інтересах держави в особі ФДМУ, але фактично керівництво Фонду не дуже зраділо такій допомозі і в ході судового процесу попервах займало позицію, лояльну до відповідачів, в ролі яких виступили «Толексіс» і ТОВ «ЗТМК». Попри цим рішенням ГС Запорізької області від 9.07.2018 р., залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2018 р., справа була вирішена на користь САП. Саме ці вердикти й були скасовані постановою Верховного Суду від 22.03.2019 р. Мотивуючи такий крок, згадані вище судді зазначили, що в мотивувальних частинах по першому пункту не було чітко сказано, які саме дії міг зробити відповідач для реалізації інвестиційної програми, але не зробив, по другому — не була названа конкретна сума простроченої заборгованості комбінату, яку «Толексіс» повинен був погасити, але не погасив.
Із точки зору скептично налаштованого стороннього спостерігача, цей судовий процес був таким собі змаганням двох таборів олігархів, в одному з яких були Дмитро Фірташ і його ситуативний союзник Петро Порошенко, якому випало щастя в той момент бути Президентом України й мати можливість суттєво впливати на позицію керівництва Фонду держмайна, а в іншому — фінансові магнати Уолл-стріт, яким були небайдужі успішність проекту створення тандему НАБУ і САП. Якщо це дійсно так, то судді Верховного Суду до певної міри вчинили навіть патріотично, взявши сторону яких не яких, а все ж таки вітчизняних олігархів. Однак темою нашого дослідження є не конспірологічні припущення, а прискіпливий аналіз доказової бази сторін.
Інвестор прикинувся шлангом
Претензії прокурора по першому пункту «Толексіс» крила тим, що 110 мільйонів доларів вона внесла на рахунок ТОВ «ЗТМК» ще до 1.07.2014 року і цим її обов’язок, мовляв, й обмежується, оскільки придбання обладнання й запуск його в експлуатацію — то вже зона відповідальності керівництва комбінату, в оперативну діяльність якого вона не має права втручатися. Що ж стосується пункту про погашення простроченої заборгованості, то компанія офіційним листом просила директора товариства В. Сивака повідомити про її розмір і таким же офіційним листом від 13.02.2014 р. отримала від нього відповідь, що прострочена заборгованість відсутня. Ось таке виходило алібі, яке суди низових інстанцій розцінили це як спробу замилити очі, а колегія суддів Верховного Суду вирішила прийняти за чисту монету.
Читайте також: Миколаївський глиноземний завод: спроба стягнути дев’ять мільярдів за «екологію» виявилася невдалою
Перед тим, як розкрити суть, пояснимо, що компанія «Толексіс» — чистісінької води офшорка, яка має лише закордонну адресу, рахунок у банку й номінального директора, який за скромну платню, не читаючи, підписує всі папери, які йому подадуть. Реально ж від його імені діями компанії керують люди, які сидять у бізнес-центрі «Парус» у Києві на вулиці Мечникова, де розташована штаб-квартира корпорації Фірташа. Ці ж люди й спрямовують діяльність пана Сивака, який протягом десятиліття керував Запорізьким ТМК. Вони ж і розробили комбінацію, яка дозволила легально зекономити кошти на оплаті простроченої заборгованості. Суть її полягала в тому, що станом на кінець 2013 року з комбінату за рішеннями суду мало бути стягнуто на користь Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» 260 мільйонів гривень простроченої заборгованості за спожиту електроенергію. З цим стягувачем швиденько були укладені договори розстрочення виконання боргових зобов’язань, які за спільною згодою були затверджені ухвалами суду, після чого прострочена заборгованість вмить перестала офіційно вважатися простроченою й ніби за помахом чарівної палички набула статусу поточної. А гасити поточну заборгованість кіпрська офшорка не підписувалася.
Ось такий вийшов фокус: раз прострочена заборгованість відсутня, значить «Толексіс» не зобов’язаний платити за свій кошт ці 260 мільйонів, тож у реальності цю, нібито, поточну заборгованість погасило ТОВ «ЗТМК» і якраз із тих грошей, які б мали піти на закупівлю нового обладнання. Можна, звичайно, припускати, що тоді, в лютому 2014-го, це був малозначний тактичний маневр, а на перспективу корпорація дійсно мала наміри провести модернізацію, збільшити виробництво експортоорієнтованої продукції, а відтак і валютні надходження. Але в березні того ж року ситуація змінилася і Фірташу критично забракло грошей — навіть аби вийти з віденської в’язниці, йому довелося звертатися за допомогою до наближеного до Путіна російського бізнесмена Василя Анісімова, який вніс за нього заставу 125 мільйонів євро.
Таким чином, як ти не крути, а умови договору з боку «Толексіс» лишилися невиконаними: інвестиційна програма не виконана, прострочена заборгованість не погашена, просто Спеціалізована антикорупційна прокуратура (напевне, з огляду на юний вік свого керівника) не змогла зрозумілими словами викласти це в наданих суду матеріалах, а колегія суддів Верховного Суду зробила вигляд, ніби не володіє здатністю розуміти без слів. Проте з тексту вердиктів, ухвалених у ході другого кола розгляду справи, а саме рішення ГСЗО від 4.08.2021 р. і постанови ЦАГС від 30.11.2021 р., вже чітко і ясно зрозуміло, що «Толексіс» унаслідок маніпуляцій ухилився від сплати як мінімум 260 млн грн простроченої заборгованості комбінату, що, без сумніву, слід вважати істотним порушенням умов договору, а також достатньою підставою для розірвання договору в порядку, передбаченому статтею 651 Цивільного кодексу України.
Читайте також: Одеський припортовий завод: уроки стокгольмської епопеї
Що ж стосується питання про те, що могла зробити компанія «Толексіс», аби примусити менеджерів ТОВ «ЗТМК» виконувати інвестиційну програму, то цього разу САП нагадала про деякі пункти договору про створення товариства та його статут, відповідно до яких всі його учасники мають право брати учать в управлінні підприємством, одержувати інформацію про його діяльність, стан майна, розміри прибутків чи збитків та інше, що дає можливість ставити питання про скликання позачергових загальних зборів, заслуховування звітів про виконання інвестиційної програми, а відтак ініціювати зміну керівника, який неналежним чином розпоряджається наданими йому ста десятьма мільйонами доларів. Виходячи з цього, компанія «Толексіс» могла й повинна була знати, що обумовлений договором графік модернізації виробництва провалено, як і повинна була порушити це питання перед іншим учасником товариства — Фондом держмайна. А оскільки нічого цього нею зроблено не було, то у невиконанні інвестиційної програми є і її вина.
Тут необхідно нагадати, що невдовзі після ухвалення Верховним Судом його сумнівної постанови від 22.03.2019 р. Петро Порошенко перестав бути президентом країни, а в нової владної команди виявилася політична воля для повернення підприємства державі. Так, новопризначений керівник Фонду держмайна підтримав позов САП і, користуючись своїм правом переважного голосу, змістив з посади директора ТОВ «ЗТМК» Володимира Сивака. У зв’язку з його усуненням нині триває спір по лінії господарського судочинства, а за фактом розтрати ним інвестиційних коштів іде кримінальний судовий процес, але то вже теми для окремої розмови.
Джерело: Юридичний вісник України
