Законодавство
Неконституційною визнано вимогу про сплату судового збору стягувачем у виконавчому провадженні при поданні апеляційної та касаційної скарги
Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Лопушанського Володимира Михайловича щодо конституційності окремих приписів Закону України «Про судовий збір».
Суд визнав ч. 2 ст. 3, пп. 9 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в тій частині, що вони уможливлюють справляння судового збору при поданні апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Суд наголосив на значущості приписів ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України щодо права кожного захищати в судовому порядку свої права і свободи, що зазнають порушення або утиску внаслідок рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень, а також вказав, що приписи третього речення ч. 2 ст. 3, ст. 8, ч. 1, 2 ст. 55 Основного Закону України зобов’язують державу запровадити на законодавчому рівні такий юридичний механізм реалізації права особи на судовий захист, який забезпечуватиме процесуальні можливості для реального захисту та поновлення порушених прав і свобод.
Читайте також: Клопотання, подане у порядку виконання вироку, не може бути повернено рішенням суду для належного оформлення
Констатовано, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов’язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір (виділ. – ред.) за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.
Це вказує на відсутність належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також свідчить про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.
Враховуючи те, що особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами заявника щодо доступу до правосуддя.
Отже, ч. 2 ст. 3, пп. 9 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону є такими, що суперечать ч. 1 ст. 8, ч. 1, 2 ст. 55, ст. 129-1 Конституції України. Зазначені приписи Закону втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Судом цього Рішення.
Текст Рішення невдовзі буде оприлюднено на офіційному веб-сайті Суду.
