Connect with us

Законодавство

Парламентська битва за газотранспортну систему

Дата публікації:

Юрій Котнюк, ЮВУ

В останній день жовтня Верховна Рада нарешті прийняла в цілому закон із дещо задовгою назвою, яку, тим не менш, необхідно навести повністю: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з відокремленням діяльності з транспортування природного газу». Йшлося про подальшу долю вітчизняної газотранспортної системи (ГТС), вартість якої деякі політики оцінюють у триста мільярдів євро, але яка може суттєво знизитися у випадку припинення російського транзиту. Щодо приватизації трубопроводів у законопроекті не йшлося, проте його автори вперто намагалися пропхнути правову можливість приватизації фінансових потоків, які вона поки що генерує. Але не вийшло.

Довгий шлях європейського стандарту

У ролі автора законопроекту виступив не уряд, а група народних депутатів фракції «Слуга народу», доповідачем від яких став молодий чоловік на ім’я Андрій Жупанін. Але, вникнувши у суть справи, неважко здогадатися, що насправді текст писався юристами Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», керівники якої намагалися таким чином протягнути через Верховну Раду свою хитру схему. Проект закону представляв собою комплекс поправок у десять нормативно-правових актів, серед яких, зокрема, Господарський кодекс України та закони «Про ринок природного газу», «Про трубопровідний транспорт», «Про управління об’єктами державної власності» і «Про Кабінет Міністрів України». Але для того, щоб зрозуміти рушійні сили тектонічних процесів, необхідно кинути неупереджений погляд на їхнє економічне підгрунтя.

Українську ГТС складають більше тридцяти тисяч кілометрів трубопроводів, проте лише невелика їх частка у вигляді чотирьох транзитних гілок генерує надприбутки. Саме за їх послуги російський Газпром щороку платить близько трьох мільярдів доларів США, а решта обслуговує внутрішнього споживача за тарифами НКРЕКП, що ледь покриває собівартість. Після 2014 року Україна споживає тридцять мільярдів кубометрів газу на рік, з яких двадцять видобуває сама, а ще десять імпортує зі Словаччини, Угорщини й Польщі. Причому ці країни продають їй товар, який був ними придбаний у Росії і переміщений через територію України в режимі транзиту. Тож якщо припиниться російський транзит, не стане ні трьох мільярдів доларів, ні десяти мільярдів кубометрів реверсного газу. Але з цього у жодному разі не можна робити висновок, що ГТС перетвориться на металобрухт, бо по-перше, нікуди не дінуться ті двадцять мільярдів, які видобувають українські підприємства і на які в Україні завжди знайдуться покупці, а по-друге, дефіцит газу підніме на нього ціни і зробить рентабельним його видобуток на сотнях законсервованих свердловин.

Тепер про міжнародне становище. Європа так само, як і Україна, не робить трагедії з того, що через нашу територію може припинитися транзит, але дуже зацікавлена в його продовженні. Проте нового договору, як це було у 2009 році в присутності прем’єр-міністрів обох держав, судячи з усього укладено не буде. Українська сторона вимагає довгострокового десятирічного контракту з мінімальним обсягом прокачки 60 млрд м3 на рік, а Газпром, вважаючи основними своїми магістралями балтійські трубопроводи, а українську ГТС лише як запасний додатковий варіант на випадок пікових навантажень, зовсім не хоче обтяжувати себе такими зобов’язаннями. Крім того, каменем спотикання стала умова російської сторони щодо відмови від вимог виконання рішень Стокгольмського арбітражу, за якими Газпром має сплатити України 2,56 млрд доларів. Та попри це Європа бачить можливість зберегти транзит і без контракту, а щоб зрозуміти цю схему нам треба зануритися в організаційне питання.

Експлуатацією ГТС займається, або, як нині стало модно говорити, її оператором є Акціонерне товариство «Укртрансгаз», усі сто відсотків акцій якого належать акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», усі сто відсотків якої, в свою чергу, належать державі в особі Кабміну. Правила Енергетичного Співтовариства, до якого входять країни Європейського Союзу і ще 9 країн, до числа яких Україна приєдналася ще у вересні 2010 року, вимагають, щоб діяльність оператора ГТС була відділена від діяльності з видобування й купівлі-продажу газу, але не завжди ця вимога суворо дотримується всіма учасниками цього альянсу. Яскравий приклад — Польська компанія нафти і газу (PGNiG), яка займається і видобуванням, і зберіганням, і транспортуванням та постачанням в ЄС її за це критикують, але санкцій не застосовують. Проте Україна, ухваливши в 2015 р. Закон «Про ринок природного газу», в його статті 23 закріпила норму про те, що оператор ГТС має бути незалежним від суб’єктів господарювання, що здійснюють виробництво і постачання ресурсу.

Окрім цього, Україна взяла на себе зобов’язання організувати роботу незалежного оператора ГТС за європейськими правилами, причому деякі з них уже й виконала. Так, тарифи на транзит обраховуюся уже не кубометро-кілометрами, як раніше, а 6,28 $ за 1000 м3 на добу на точках входу і від 11,32 до 17,29 $ за 1000 м3 на добу на точках виходу — саме так написано в постанові НКРЕКП від 21.12.2018 р. № 2001. За таких обставин легко спрогнозувати сценарій на той випадок, якщо Газпром не домовиться з новим оператором української ГТС. Тоді будь-яка європейська фірма може замовити послуги транспортування, скажімо, від точки входу Суджа на кордоні з Курською областю до точки виходу Будінце на кордоні з Кошицьким краєм Словачиини, і новий оператор ГТС не вправі буде йому відмовити через те, що європейське законодавство забороняє дискримінацію клієнтів.

Ідея приватизації суспільству не сподобалася

Ось у таких умовах керівники Нафтогазу Андрій Коболєв і Юрій Вітренко почали пропагувати ідею, що для збереження транзиту на колишніх комфортних умовах необхідно віддати ГТС якій-небудь іноземній компанії. Логіка в цьому безперечно була: заплативши чималі гроші, інвестор, аби їх відбити, зі шкіри вилізе, але домовиться із Газпромом про вигідний контракт.

Пробну кулю у вигляді зливу інформації в інтернет із посиланням на анонімні, але дуже авторитетні джерела, було запущено влітку минулого року. В тій публікації йшлося про продаж 49 відсотків ГТС, але реакція читачів показала, що суспільство категорично не сприймає ідею навіть часткової приватизації. Саме тому в проекті закону не було і натяку на продаж ГТС у приватну власність. Так, у переліку актів, до яких пропонувалося внести зміни, не було Закону «Про приватизацію державного і комунального майна», стаття 4 якого містить норму про те, що не підлягають приватизації магістральні газопроводи та підземні газосховища. Але опоненти на чолі з Юлією Тимошенко вирішили перестрахуватися і наполягли, аби Закон «Про ринок природного газу» було доповнено нормою про заборону приватизації основних фондів ГТС.

Отже, номер з приватизацією не пройшов, але Коболєв із Вітренком стали наполегливо просувати іншу ідею: зробити оператором ГТС компанію, в якій одна половина акцій належатиме державі, а друга — іноземній приватній фірмі. Але в цьому варіанті вже явно проглядався корисливий інтерес названих вище панів. Адже статутний фонд оператора ГТС, частку якого треба придбати, не включає в себе основні фонди, а тому платити доведеться не за труби і компресорні станції, а лише за столи, стільці, комп’ютери, обігові кошти, а також за обов’язок сплати кредиторської заборгованості і право стягнення дебіторської. Зате призом стане контроль над половиною фінансових потоків нового оператора ГТС. Причому команда Коболєва підготувала все для того, аби половина його акцій потрапили в «хороші руки», адже нинішній оператор ГТС в особі Укртрансгазу внаслідок цілеспрямованої фінансової політики нині винен Нафтогазу десятки мільярдів гривень. Тобто один підпис його очільника, і кредитором нового оператора ГТС стане яка-небудь «правильна» іноземна приватна фірма. А очільником Нафтогазу поки що лишається Андрій Коболєв.

Ціна питання — половина фінансових потоків

Така от схема, як не дивно, знайшла низку прихильників серед певної частини депутатської фракції «Слуга народу», які запропонували доповнити Господарський кодекс і Закон «Про управління об’єктами державної власності» однією нормою, яку необхідно навести повністю, аби читачі на власні очі побачили, як уміють писати закони ті люди, яких доброзичливо називають «новими обличчями». Отже, наберіться терпіння: «Оператором газотранспортної системи може бути суб’єкт господарювання, власником корпоративних прав якого є виключно держава чи суб’єкт господарювання, 100 відсотків корпоративних прав якого належать державі, або держава чи суб’єкт господарювання, 100 відсотків корпоративних прав якого належать державі, що володіє не менше 51 відсотком корпоративних прав такого суб’єкта господарювання».

Тут читай хоч передом назад, хоч задом наперед — все одно нічого не зрозумієш. Але суть збагнути можна — хтось ще окрім держави хоче заволодіти 49 відсотками фінансових потоків новоутвореної структури. І не треба втішати себе думкою про те, що все ж таки контрольний пакет акцій залишиться за державою — перекупити членів правління чи наглядової ради іноді буває дешевше, ніж придбати акції, необхідні для концентрації у своїх руках контрольного пакету. Про це, зокрема, свідчить досвід акціонерних товариств «Кіровоградгаз» і «Укрнафта».

Проте, як уже було зазначено, дана норма була забракована рештою депутатів, у тому числі й тих, які також представляли фракцію «Слуга народу». Серед них окремо слід відзначити 29-річну Анну Скороход, обрану в Миронівсько-Кагарлицькому окрузі Київської області. Вона запам’яталася тим, що в ході обговорення законопроекту навіть розплакалася від хвилювання. Сесійний зал Верховної Ради бачив сварки, бійки, димові шашки, а от сліз у ньому, здається, ще не було.

Утім даний інцидент стався 31 жовтня й щодо іншого моменту даного законопроекту, який стане темою окремої розмови, а от головна битва з приводу можливості продажу в приватні руки половини акцій оператора ГТС розгорілася за два тижні до того на засіданні комітету ВРУ з питань енергетики та житлово-комунальних послуг. Голова останнього Андрій Герус, також представник «Слуги народу», намагався підіграти авторам законопроекту в цьому питанні, але відсутність одностайності серед усіх представників правлячої партії не дала йому жодних шансів на успіх. У результаті наведена вище неоковирна фраза була замінена іншою, з якої вже чітко витікало, що оператором ГТС може буте лише та структура, яка на всі сто відсотків належить державі. Саме в такому вигляді текст законопроекту був запропонований депутатам на пленарне засідання й був ухвалений у цілому.

Джерело: Юридичний вісник України

Законодавство

Пільгова ціна на електроенергію для мешканців 30-кілометрових зон АЕС

Опубліковано

on

Набрала чинності постанова Верховної Ради України «Про звернення до Кабінету Міністрів України щодо вжиття невідкладних заходів з метою зниження ціни на електричну енергію для побутових споживачів, які постійно проживають у 30-кілометровій зоні атомних електростанцій» від 29 квітня 2021 р. № 1435-IX, якою рекомендовано Кабінету Міністрів України невідкладно, протягом чотирнадцяти календарних днів з дня набрання чинності цією Постановою, встановити пільгову фіксовану ціну (тариф) на електричну енергію для побутових споживачів, які постійно проживають у 30-кілометровій зоні атомних електростанцій, у розмірі 70 відсотків діючого тарифу для відповідної групи населення.

Читати далі

Законодавство

Нотаріуси та адвокати зможуть претендувати на державну службу

Опубліковано

on

Комітет з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування рекомендував Верховній Раді прийняти в другому читанні та в цілому проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» щодо розширення кола осіб, які можуть претендувати на вступ на державну службу» № 4361.

Так, підготовленим до другого читання проектом збережено положення ухваленої в першому читанні редакції норми, відповідно до якої досвід заняття адвокатською, нотаріальною діяльністю, діяльністю арбітражних керуючих визнається загальною вимогою для осіб, які претендують на зайняття посад державної служби, як альтернатива досвіду роботи на керівних посадах.

Також були враховані пропозиції щодо доручення Уряду затвердити критерії, на підставі яких визначається відповідність досвіду кандидатів на посади державної служби вимогам, встановленим ст. 20 Закону України «Про державну службу», щодо наявності досвіду роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а також унормування питань оплати праці державних службовців Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.

Читати далі

Законодавство

Новий перелік суб’єктів нормування у будівництві

Опубліковано

on

Набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку суб’єктів нормування у будівництві» від 28 квітня 2021 р. № 438.

Міністерство розвитку громад та територій України інформує, що відповідно до оновленого переліку Мінрегіон здійснює нормування за всіма об’єктами нормування. Інші центральні органи виконавчої влади, у разі відсутності державних будівельних норм або необхідності конкретизації їхніх вимог, здійснюватимуть нормування у будівництві щодо окремих типів об’єктів будівництва, що мають галузеву специфіку, зокрема це стосується об’єктів енергетики, сільського господарства, інженерно-транспортної інфраструктури тощо.

Окрім цього, визнано такими, що втратили чинність, низку постанов Кабінету Міністрів України.

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram