Оскарження наказу про проведення податкової перевірки після її проведення

Євген Морозов, адвокат

Право платника податків на оскарження наказу про проведення податкової перевірки після її проведення.

Підставою для даного диспуту слугує постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі No 804/1113/16, адміністративне провадження No К/9901/19326/18 (ЄДРСРУ No 72745230), суть якої зводиться до того, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Разом із тим є підстави вважати, що дане рішення є помилковим та йде в розріз з іншою судовою практикою. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Встановлені главою 8 розділу II ПК України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в розумінні ПК України в процесі адміністрування податків і зборів. Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.

Недотримання встановлених статтями 75-81 ПК України приписів порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням суб’єктивних прав останнього в адміністративних правовідносинах.

Важливо. А тому в разі призначення документальної перевірки платник податків має право оскаржувати відповідні рішення (в тому числі накази про призначення перевірки), дії або бездіяльність контролюючого органу незалежно від того, чи фактично здійснено таку перевірку. Правова позиція про те, що платник податків має право оскаржити наказ податкового (контролюючого) органу про проведення перевірки платника податків, незалежно від її виду та від того, чи проведена така перевірка, міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 27 січня 2015 року No 21-425а14, від 9 лютого 2016 року у справі No 826/5689/13-а, від 16 лютого 2016 року у справі No 826/12651/14 та Вищого адміністративного суду України від 2 лютого 2016 року у справі No К/800/61414/14, від 29 листопада 2016 року К/800/53451/15.

Вищевказана правова позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 березня 2018 року у справі No 812/602/17 (ЄДРСРУ No 72965595), відповідно до якого «право на судовий захист пов’язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення і не ставиться в залежність від наслідків його реалізації. Більше того, згідно ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ підлягають застосуванню судами як джерело права.

У рішенні цього суду з від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер’їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com Б.г.І. проти Молдови», і «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).

Висновок

Доводи податкового органу щодо того, що у зв’язку із проведенням перевірки оскаржуваний наказ вичерпав свою дію, а відтак наказ не може бути скасований, є помилковими, оскільки згідно наведених норм податкового законодавства та Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист пов’язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення і не ставиться в залежність від наслідків його реалізації.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути