Думка експерта
Чому судова система України не відповідає вимогам суспільства щодо справедливого правосуддя? Роль ВРП в цьому процесі
Держава надала суддям усі можливості для здійснення правосуддя чесно, неупереджено, відповідно до норм чинного законодавства — гарантування незалежності й недоторканність суддів на рівні Конституції і законів України, забезпечення суддів винагородою і довічним утриманням, що у десятки разів більші ніж у пересічних українців, постійне здійснення заходів щодо покращення умов праці та інше.
Задля забезпечення ефективної діяльності й удосконалення судової системи на постійній основі працюють такі державні структури, як Національна школа суддів України, Вища Кваліфікаційна комісія суддів України (далі ВККСУ), Вища рада правосуддя (далі ВРП), Державна судова адміністрація України (далі ДСАУ), Служба судової охорони (ССО), апарат суду. Для їх утримання, а також утримання саме суддів держава витрачає щорічно сотні мільярдів гривень коштів платників податків.
З іншого боку, з метою запобігання, профілактики, протидії та подолання злочинів у суддівському середовищі існують ГПУ та її підрозділи на місцях, НАБУ, САП, СБУ, ДБР, МВД, які до речі також фінансуються за кошти платників податків. В зв’язку з цим цілком природно, що громадяни України мають право на відповідне відношення до себе з боку суддівського корпусу, яке полягає в поважному ставленні до учасників процесу, прийнятті виключно правосудних, справедливих та законних рішень.
Стан судової системи
Індекс верховенства права був розроблений у 2010 році Міжнародною неурядовою організацією World Justice Project та вимірює досягнення країн світу з точки зору забезпечення правового середовища та є інтегральною оцінкою, що розраховується на основі даних, отриманих з експертних джерел та опитувань громадської думки в країнах, охоплених дослідженням.
Відповідно до офіційних звітів Україна у 2015 році займала 77 місце, значення індексу 0,47; у 2016 році відповідно 78 місце, значення індексу 0,49; у 2017 — 2019 роках — місце 77, значення індексу 0,50; у 2020 році — 72 місце, значення індексу 0,51; у 2021 році відповідно 74 місце, значення індексу 0,51; у 2022 році — 76 місце, значення індексу 0,50; у 2023 році — 89 місце, значення індексу 0,49; у 2024 році — 88 місце, значення індексу 0,49; у 2025 році — 90 місце, значення індексу 0,48.
З урахуванням того, що краще дотримання верховенства права визначається значенням індексу від 0,81 й більше та містом в рейтингу з 1 по 10, позиція України з дотримання принципів верховенства права знаходиться у несприятливій зоні. Динаміка змін рівня довіри до судової системи виглядає наступним чином: 2015 рік — 8,1 %; 2016 рік — 10,0 %; 2017 рік — 9,6 %; 2018 рік — 7,7 %; 2019 рік — 12,7%; 2020 рік — 11,70 %; 2021 рік — 17,3%; 2022 рік — 25,6 %; 2023 рік — 16,2%; 2024 рік — 16,3%; 2025 рік — від 12% (січень) до 22, 5% (грудень). Середньорічне значення рівня довіри до судової системи становило 13,86 %.
Кількість звернень громадян України до Європейського Суду з прав людини має наступну картину: 2015 рік — 13 832; 2016 рік — 18 171; 2017 рік — 7 112; 2018 рік — 7 267; 2019 рік — 8 827%; 2020 рік — 10 372; 2021 рік — 11 372; 2022 рік — 10 403; 2023 рік — 8 737; 2024 рік — 7 703.
Більш того, протягом 2025 року спостерігачі ISHR (міжнародна неурядова некомерційна правозахисна організація, яка має статус учасника Ради Європи) фіксували стійкі негативні тенденції в українських судах. Отримані дані не просто співвідносяться з міжнародною статистикою — вони її підтверджують на рівні щоденної процесуальної практики.
Читайте також: Захист гарантій незалежності суддів
На фоні цього, як ляпас суспільству виглядає інформація, що була оприлюднена у відкритому доступі, щодо основних «витівок» служителів Феміди протягом 2025 року, серед яких найбільш резонансними прикладами є данні про отримання неправомірної вигоди або хабаря Головою Господарського суду Львівської області В. Артимовичем, Головою Західного апеляційного господарського суду М. Желіком, суддею Київського апеляційного суду В. Глиняним, суддею Західного апеляційного господарського суду І. Малех — всього 39 прецедентів. Крім цього, ще 28 випадків порушення вимог обов’язкового декларування доходів, серед яких суддя Верховного суду С. Жуков, Голова Чернігівського апеляційного суду В. Заболотний, Суддя Верховного Суду І. Григор’єва, Голова Київського апеляційного суду Я. Головачов.
Також існує інформація щодо наявності конфлікту інтересів та порушення суддівської етики, тиску на іншого суддю та плагіату.
При цьому необхідно звернути увагу на наступне. По-перше, оприлюднюється лише частина інформації, пов’язана з неправомірною діяльністю суддів. По-друге, на рівень латентної (прихованої) злочинності при скоєнні корупційних правопорушень, в тому числі серед носіїв мантій, який сягає 99%.
На фоні цього абсолютним дисонансом звучить цитата з Кодексу суддівської етики «судді України вважають, що зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку із чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці. Суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді».
До цього слід додати «Чесність та непідкупність є необхідними умовами для належного виконання суддею своїх обов’язків.
Суддя демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача.
Спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів. Недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для суспільства». Отже, протягом року, маємо жахливі сім десятків, м’яко кажучи, непристойних вчинків носіїв мантій, за які діючим законодавством України передбачено звільнення судді. Кількість суддів справді звільнених протягом 2025 р. буде наведено пізніше.
Як відомо, цифри — вперта річ. Але за певних умов ними можна успішно маніпулювати — множити, де за логікою речей треба ділити, віднімати, навіть якщо це суперечить канонам науки. На жаль, аналогічні процеси відбуваються і з вітчизняним правосуддям. Пояснюючи ситуацію, що склалася, значна частина теоретиків і практиків права посилаються на недосконалість законів, некомпетентність законодавчої влади, недостатню винагороду суддів і слабке матеріальне забезпечення судів.
Також вказується на те, що спроби тиску на суддів та порушення їхньої незалежності набули характеру національної забави — все українське суспільство тільки й шукає привід натиснути, придушити, підкорити та поневолити служителів Феміди. Більш того, привертає увагу факт того, що законодавство України прописане так, начебто країна перебуває в стані постійної змови проти суддів, а громадяни України тільки й думають про те, як би порушити права та незалежність служителів Феміди. Але найголовніша причина — це народ, який дає хабарі, вводить суддів у спокусу будь-якими брудними й непристойними способами та методами, експлуатуючи низинні й ганебні якості носіїв мантій.
Ситуація з корупцією у судах дійшла до повного абсурду. У засобах масової інформації публікують прайс-лист судових рішень: «Ціна питання: скільки в Україні коштує купити потрібне судове рішення».
Жах і трагізм ситуації полягає в тому, що вже необхідно давати хабарі за ухвалення правосудних рішень, а в ЗМІ публікують ціни на суддівські «послуги». На жаль не вирішує проблему розмір винагороди українського судді, яка у деяких випадках в десятки разів перевищує середню заробітну плату. Як показали дослідження суддівська винагорода зовсім не впливає на рівень довіри, кількість звернень до ЄСПЛ та якість правосуддя в цілому.
Постійно збільшуючи видатки бюджету на виплати суддівської винагороди та дотримуючись рекомендацій Європейської Хартії про статус суддів: «Рівень винагороди, що виплачується суддям за виконання їх професійних обов’язків, повинен бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їх рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість», можна дійти до абсурдних висновків, які витікають із справи колишнього голови Верховного Суду В. Князєва. Не має впевненості, що через якійсь час, винагорода в розмірі три мільйони доларів «не захистить суддю» від нової спокуси.
Наведене свідчить про те, що вітчизняна система правосуддя дуже далека навіть до мінімального наближення до досконалості і серед основних причин такого стану справ перш за все можна виділити некомпетентність та корупцію суддів.
Читайте також: Cудовий контроль у справах white-collar crime: Розвиток практики (або щира подяка колегії суддів АП ВАКС)
У зв’язку з вищезазначеним не можливо не звернути увагу на ту роль, яку повинна відігравати згідно з Конституції і законів України Вища рада правосуддя для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів. Відповідно до ст. 126 Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Саме ВРП дає згоду на затримання або утримування судді під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом.
Виключно до повноважень ВРП належить здійснення дисциплінарного провадження щодо судді; розгляд скарг на рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді; ухвалення рішення про звільнення судді з посади та інше.
Відповідна норма наведена у ст. 108 ЗУ Про судоустрій і статус суддів «Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя».
Враховуючи факт того, що незалежність судді встановлена Конституцією України, необхідно звернути увагу на те, що інститути судової незалежності та юридичної відповідальності суддів ґрунтуються на фундаментальних суспільних цілях: мета першого полягає в забезпеченні того, щоб арбітр судового спору був неупереджений, метою другого є забезпечення того, щоб цей неупереджений арбітр був компетентним та забезпечував довіру у суспільства до судової влади.
У зв’язку з цим доречно нагадати дуже важливий висновок КРЄС, зазначений у п.10 «Незалежність судів є прерогативою або привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а на користь забезпечення верховенства закону та в інтересах тих осіб, які покладають надію на правосуддя».
Перш за все треба навести стислий аналіз ЗУ Про Вищу раду правосуддя. По-перше, звертає на себе увагу те, що у складі ВРП, з урахуванням того, що Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за посадою, більшість належить представникам суддівського корпусу. Зважаючи на те, що притягнутий до дисциплінарної відповідальності суддя може оскаржити рішення ВРП в суді, треба визнати факт того, що саме судді мають змогу двічі оцінити діяльність колеги, що є вагомою основою судового корпоративізму при прийнятті відповідних рішень. Саме тому у 2011 році Венеціанська комісія запропонувала, щоб суддівські ради мали рівну кількість суддів та позасудових представників, з вирішальним голосом голови ради, обраного з числа несудових представників.
Аналогічної думки у своєму висновку додержується й КРЄС стверджуючи, що «змішаний склад матиме перевагу з огляду як на уникнення ризиків корпоративізму, протекціонізму та надання преференцій, так і відображення різних суспільних поглядів».
«Незалежність суддів є прерогативою або привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а на користь забезпечення верховенства права та на користь тих осіб, які покладають надію на правосуддя».
У зв’язку з цим цілком доречно навести точку зору Венеціанської комісії на важливість участі у складі дисциплінарного органу представників, які не є представниками судової влади: «Організація управління судовою владою не обов’язково повинна бути цілковито в руках суддів. Насправді як правило, склад судової ради передбачає присутність членів, які не є представниками судової влади, а представляють інші гілки влади, академічні чи професійні спільноти. Таке представництво є обґрунтованим, оскільки цілі судової ради стосуються не лише інтересів членів судової влади, але і загальних інтересів суспільства».
Наведене свідчить про те, що перелічені поважні європейські інституції дуже обережно ставляться до популярної в Україні ідеї про те, що суддів мають судити лише судді. Слід зазначити, що відповідно до ст. 52 ЗУ Про ВРП існує можливість оскарження рішення Вищої ради правосуддя щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності до Верховного Суду. Відповідно ВП ВС перевіряє факти, встановлені дисциплінарним органом, на предмет того, чи вони підтверджені необхідними доказами.
Але виникає досить логічне питання: якщо судовий перегляд стане новим повноцінним розглядом справи з можливістю відкинути усі фактичні та юридичні висновки судової ради, то, можливо, і немає практичного сенсу в інвестуванні ресурсів у розвиток таких судових рад у національних правових системах.
До цього необхідно додати, що відповідно до ст. 29-2 ЗУ Про ВРП «Загальна кількість дисциплінарних інспекторів з числа суддів у відставці та дисциплінарних інспекторів, які мають стаж роботи на посаді судді, не може становити більше половини від загальної штатної кількості дисциплінарних інспекторів служби». Тобто уникнути корпоративізму з боку суддів дуже важко і це не тому, що в Україні дефіцит фахових юристів серед представників інших професій.
По-друге, відповідно до підпункту 2 частини 1 ст. 43 ЗУ Про Вищу раду правосуддя дисциплінарний інспектор Вищої ради правосуддя (далі інспектор) самостійно приймає рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги скаржнику за наявності наступних підстав: – дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів» ; – дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи; – у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені; (п. 1,4,5 ст. 44 ЗУ Про Вищу раду правосуддя).
Крім того, дисциплінарний інспектор передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику за наявності наступних підстав:
– дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді;
– дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді;
– дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом (п. 2, 3, 6 ч. 1 ст. 44 ЗУ Про Вищу раду правосуддя).
Таким чином, виходячи з тексту статті, дисциплінарний інспектор має можливість цілеспрямовано мотивувати Дисциплінарну палату саме для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику. Саме такий висновок випливає з тексту п. 4 ст. 43 — «за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги готує матеріали з пропозицією про відкриття або про відмову у відкритті дисциплінарної справи».
Читайте також: Марина Барсук: незалежність суду не може визначатися рядком у бюджеті
При цьому відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону «Рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає». І це не зважаючи на наявність оціночних суджень у підпунктах 2, 3, 6 ч. 1 ст. 44 та відсутність чіткого й однозначного трактування наведених дефініцій.
Спорудження чергового бастіону в спробі ухилення у відкритті дисциплінарної справи належить виключно дисциплінарній палаті.
Відповідно до ст. 45 передбачені, в тому числі такі підстави для відмови у відкритті дисциплінарної справи: очевидною метою подання скарги є спонукання судді до ухвалення певного судового рішення; суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.
У зв’язку з першою підставою абсолютно не зрозуміло, як можна спонукати суддю до ухвалення певного судового рішення, у випадку, якщо таке рішення суддею вже прийнято. При цьому, відповідно до оприлюднених даних, більшість скарг до ВРП подається вже після прийняття відповідного рішення суддею. Стосовно другої підстави «незгода із судовим рішенням», то її зміст має характер оціночного судження, а під виглядом наведеного формулювання можна протягнути будь-який привід для відмови у розгляді звернення до ВРП. Ну і знову ж таки ч. 2 ст. 45 Закону «Рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає». Автор не наполягає на абсолютній правильності або справедливості наведених узагальнень, але наступні цифри й факти, на жаль, підтверджують найбільш песимістичні сценарії.
Трохи статистики за останні два роки
Упродовж 2025 року до ВРП надійшло 10 795 дисциплінарних скарг щодо суддів.
У звітному періоді члени ВРП, дисциплінарні інспектори ВРП повністю завершили розгляд 10 485 дисциплінарних скарг (з урахуванням тих, які надійшли в попередні періоди). Дисциплінарні інспектори ВРП у 2025 р. одноособово постановили 2646 ухвал про залишення дисциплінарних скарг без розгляду. Крім того, Дисциплінарні палати ВРП (на підставі висновків дисциплінарних інспекторів) залишили без розгляду 4672 дисциплінарні скарги (45 % від загальної кількості скарг, розгляд яких завершено у 2025 році).
Також у 2025 році Дисциплінарні палати ВРП ухвалили 329 рішень про відкриття дисциплінарних справ та 160 рішень про відмову у відкритті дисциплінарних справ.
Дисциплінарний інспектор має можливість цілеспрямовано мотивувати Дисциплінарну палату саме для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику.
За результатами розгляду дисциплінарних справ прийнято рішення про звільнення з посад 33 суддів /Інформаційно-аналітичний звіт про діяльність Вищої ради правосуддя у 2025 році/.Закон України «Про судоустрій і статус суддів», а саме ч. 9 ст. 109 надає вичерпну кваліфікацію дефініції «істотний дисциплінарний проступок», до якої належать й зазначені раніше «витівки«:
1) суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду;
4) суддю визнано судом винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов’язаного з корупцією;
6) суддя умисно не подав декларацію доброчесності чи декларацію родинних зв’язків у встановлені строки або умисно задекларував недостовірні (в тому числі неповні) твердження у декларації доброчесності.
При цьому за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді фактично звільнено 30 суддів.
На фоні цього слід зазначити, що наведена раніше кількість «витівок» служителів Феміди протягом 2025 року, які відповідно до частини 6 статті 126 Конституції України підпадають під перелік підстав для звільнення судді: вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, не збігається з відповідною оцінкою ВРП.
Упродовж 2024 р. до ВРП надійшло 8 268 дисциплінарних скарг щодо суддів. У звітному періоді члени ВРП, дисциплінарні інспектори та Дисциплінарні палати ВРП повністю завершили розгляд 9 074 дисциплінарних скарг (з урахуванням тих, які надійшли в попередні періоди).
Дисциплінарні інспектори ВРП у 2024 р. одноособово постановили 2 645 ухвал про залишення дисциплінарних скарг без розгляду. Підставами для залишення скарги без розгляду та повернення скаржникам були наступні: – дисциплінарна скарга не підписана чи не містить прізвища, імені, по батькові скаржника або судді, місця проживання (місця перебування, місцезнаходження) скаржника (пункт 1 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя») — 1 587 скарг; – дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи (пункт 4 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя») — 205 скарг; – у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені (пункт 5 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя») — 1 067 скарг.
Аналізуючи наведені підстави що дали можливість дисциплінарним інспекторам залишити дисциплінарні скарги без розгляду можна відтворити середньостатистичний портрет заявника до ВРП: людина не здатна написати своє прізвище або прізвище судді, не здатна осмислити найпростішу ситуацію — звільненого з посади суддю неможливо притягти до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарні палати ВРП залишили без розгляду 3136 дисциплінарних скарг (35 % від загальної кількості скарг, розгляд яких завершено у 2024 році). Зазначені дисциплінарні скарги залишено без розгляду та повернуто скаржникам із таких підстав: – дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді (пункт 2 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя») — 2740 скарг; – дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді (пункт 3 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя») — 1729 скарг; – дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом (пункт 6 частини першої статті 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»), — 253 скарги.
Виходячи з наведеного, середньостатистичний портрет заявника до ВРП виглядає наступним чином: це людина, яка має на меті виключно безпідставно обмовити суддю, отже не має бажання або можливості звернутися до суду вищої інстанції.
Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя відповідно до ст. 45 відмовили у відкритті дисциплінарної справи за результатами розгляду 3343 дисциплінарних скарг з наступних підстав: – факти неналежної поведінки судді, що повідомляються у дисциплінарній скарзі, вже були предметом перевірки та розгляду і щодо них відмовлено у відкритті дисциплінарної справи або ухвалено рішення у дисциплінарній справі (п. 1. ч. 1 ст. 45) — 111 скарг; – закінчився встановлений законом строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення — 38 скарг; – очевидною метою подання скарги є спонукання судді до ухвалення певного судового рішення — 43 скарги; – суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням — 2 787 скарг; – дисциплінарна скарга не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді — 440 скарг. (Далі буде…)
Володимир ДОН,
член Національної спілки журналістів України
Джерело: Юридичний вісник України
