Судова практика
У разі закінчення відпустки під час дії наказу про простій, оплата часу простою здійснюється після засвідчення готовності працівника стати до роботи
09 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у справі №140/8189/23 відмовив у задоволенні касаційної скарги працівниці, якій не оплатили час простою.
Особа позивалася до роботодавця про стягнення заробітної плати, обґрунтувавши свій позов тим, що вона з 12 вересня 2016 р. по 18 липня 2022 р. перебувала у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» (Закон № 504/96-ВР). У зв’язку з виключенням цієї норми із Закону № 504/96-ВР, з 19 липня 2022 позивачка продовжувала працювати, проте заробітну плату з урахуванням того факту, що у відповідача мав місце простій, їй не виплачували.
Відповідач зазначав, що позивачка після закінчення відпустки не повідомила про готовність працювати, не виходила на зв’язок, не виконувала обов’язків, у зв’язку з чим підстав для нарахування заробітної плати немає.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено. Суди виходили з того, що позивачка після закінчення відпустки не вчиняла дій для відновлення трудових відносин та не виконувала трудових обов’язків, а тому відсутні підстави для виплати заробітної плати, у тому числі як оплати простою
Розглянувши касаційну скаргу позивачки, Верховний Суд зазначив, що відпустка і простій є різними формами тимчасового звільнення від виконання роботи, які не можуть застосовуватися одночасно. Під час перебування працівника у відпустці правові наслідки простою на нього не поширюються. Разом з тим, у разі оголошення простою для всього підприємства, установи, організації або відповідного структурного підрозділу дія такого наказу поширюється і на працівників, відпустка яких закінчується під час його дії, і прийняття окремого наказу щодо них не вимагається.
Водночас саме по собі поширення простою на працівника не має наслідком автоматичного нарахування оплати за час простою.
Читайте також: Неконституційним визнано тримісячний строк для звернення до суду про стягнення невиплаченої зарплати
Виходячи з положень статей 34, 113 КЗпП України, умовами такої оплати є те, що простій виник не з вини працівника, а також що працівник є готовим до виконання роботи, однак роботодавець не має можливості її забезпечити. У разі закінчення відпустки під час дії простою оплата часу простою здійснюється після засвідчення працівником готовності приступити до виконання обов’язків — шляхом виходу на роботу або повідомлення роботодавця про таку готовність.
У цій справі встановлено, що позивачка після закінчення відпустки не повідомила роботодавця про зміну свого статусу, не поінформувала про місцезнаходження та не заявила про готовність виконувати обов’язки, у зв’язку з чим відсутні підстави для оплати часу простою, що обумовлює правомірність висновків судів попередніх інстанцій.
Тому Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 21 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
