Якщо власник не вживає заходів щодо приведення аварійної пам’ятки архітектури до належного стану, суд зобов’язує його відновити об’єкт

Безумовний обов’язок власника відновити аварійну пам’ятку: суд зобов’язує власника привести її до належного стану без конкретизації обсягу робіт, але з дотриманням послідовності за ст. 26 Закону № 1805-III

11 серпня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів КАС у справі № 400/1773/25 частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, підтвердивши рішення суду першої інстанції про зобов’язання власника привести аварійну пам’ятку архітектури до належного стану.

Прокурор зазначав, що власник пам’ятки архітектури місцевого значення порушив охоронний договір, не здійснивши вчасно ремонтно-реставраційних робіт. Через це будівля перебуває в незадовільному стані (тріщини, вивітрювання кладки, руйнування штукатурки) і під загрозою знищення.

Читайте також: Суд не може зобов’язати орган містобудування і архітектури надати заявнику містобудівні умови та обмеження

Суд першої інстанції позов задовольнив, виходячи з того, що відповідач не вживає заходів щодо утримання пам’ятки, а режим воєнного стану не звільняє його від обов’язку вживати заходів щодо її збереження. 

Натомість апеляційний суд відмовив у позові, вважаючи, що за відсутності погодженої науково-проєктної документації суд не може зобов’язати власника виготовити таку документацію та обрати конкретний вид робіт за відсутності таких вимог у позові.

У касаційній скарзі прокурор зазначив, що апеляційний суд неправильно застосував ст.ст. 1, 26, 27 Закону «Про охорону культурної спадщини» № 1805-III та безпідставно вирішив, що власника не можна зобов’язати упорядкувати пам’ятку архітектури через містобудівне обґрунтування про будівництво офісного центру. Цей документ був лише вихідними даними для проєктування, він не затверджений міською радою, тому є нечинним і не змінює правового статусу об’єкта. Крім того, відсутність у позові вимог щодо розроблення документації чи конкретизації робіт не є підставою для відмови у позові.

Читайте також: Належним способом захисту прав держави на протирадіаційне укриття є негаторний, а не віндикаційний позов, бо захисні споруди не можуть вибувати з володіння держави

Перевіряючи правильність застосування апеляційним судом ст.ст. 26, 27 Закону № 1805-III стосовно зобов’язання власника відновити пам’ятку культурної спадщини без попереднього розроблення науково-проєктної документації, Верховний Суд роз’яснив, що обов’язок власника привести пам’ятку до належного стану (ч. 1 ст. 27 Закону № 1805-III) охоплює й виконання всіх підготовчих дій за ст. 26 цього Закону. Цей обов’язок є безумовним і не припиняється через відсутність погодженої науково-проєктної документації чи письмового дозволу, хоча самі роботи можливі лише після їх отримання. 

У цій справі Товариство не виконало припис органу охорони культурної спадщини та всупереч ст. 9 Закону № 1805-III систематично не надавало доступу до пам’ятки. Це унеможливило її технічне обстеження та визначення обсягу робіт. Тому відповідач не може посилатися на відсутність такої конкретизації, оскільки сам її й спричинив.

Читайте також: Паспорт прив’язки тимчасової споруди не можна ототожнювати з документами дозвільного характеру, зокрема щодо продовження строку його дії під час воєнного стану

Крім того, Верховний Суд наголосив, що дослідження, розробка документації та отримання дозволу є не окремими заходами, а обов’язковими стадіями виконання пам’яткоохоронного обов’язку (ст. 26 Закону № 1805-III). Така конкретизація не підміняє повноважень органу охорони, а лише визначає спосіб і порядок виконання обов’язку (ст. 372 КАС).

Тому, оцінюючи питання можливості задоволення позову без конкретизації виду робіт, Суд виснував: якщо пам’ятці загрожує руйнування, а власник не вживає заходів і не допускає до обстеження, позов про зобов’язання привести пам’ятку до належного стану може бути задоволений без зазначення конкретного виду та обсягу робіт. 

У такому разі судове рішення має відображати передбачену ст. 26 Закону № 1805-III послідовність дій (проведення науково-дослідних робіт, розроблення науково-проєктної документації, її погодження з органом охорони культурної спадщини, отримання його письмового дозволу та виконання робіт).

У підсумку Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, постанову апеляційного суду скасував, рішення суду першої інстанції змінив, виклавши його резолютивну частину в новій редакції.

Підготувала Тетяна Романенко

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 23 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути