Судова практика
Неправильне застосування норм кримінального закону в частині призначення покарання не є опискою, яку суд першої інстанції може виправити самостійно, оскільки це віднесено до компетенції суду апеляційної інстанції
12 липня 2018 р. Верховний Суд у справі № 127/13656/16-к задовольнив касаційну скаргу прокурора, вмотивовану тим, що суд першої інстанції змінив раніше призначене цим самим судом покарання як описку.
Вироком міського суду особу засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Ухвалою того ж суду постановлено виправити описки, допущені в абз. 8 та 2 відповідно мотивувальної та резолютивної частин вироку, зокрема вказано про призначення покарання за сукупністю злочинів згідно ч. 4 ст. 70 КК із застосуванням принципу поглинення.
Апеляційний суд залишив вирок без змін, а апеляційні скарги прокурора та захисника – без задоволення. Цією ж ухвалою апеляційний суд залишив без змін ухвалу місцевого суду про виправлення описки, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги прокурора.
У касаційній скарзі прокурор зазначив, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 419 КПК проігнорував доводи прокурора щодо незаконності ухвали місцевого суду про виправлення описки, якою фактично було призначено покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення призначеним покаранням покарання за вироком міського суду, тобто погіршено становище обвинуваченого. Таким чином, місцевий суд ухвалою змінив свій же вирок, чим перебрав на себе функції апеляційного суду, а останній залишив це порушення поза увагою.
Верховний суд зазначив, що доводи прокурора про допущене апеляційним судом істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 КПК суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки, незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції ухвалив вирок, яким визнав винною особу у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів до призначеного покарання зарахував покарання, частково відбуте за попереднім вироком суду.
Отже місцевий суд при постановленні обвинувального вироку обмежився лише зарахуванням покарання за попереднім вироком, проте покарання особі за ч. 4 ст.70 КК не призначив, а також не зазначив про необхідність призначення остаточного покарання (з указівкою його розміру) за сукупністю злочинів у мотивувальній частині вироку.
Постановлена місцевим судом ухвала, якою внесено зміни у вирок цього ж суду в частині призначення покарання за сукупністю злочинів згідно ч. 4 ст. 70 КК із застосуванням принципу поглинення, про що у вироку зазначено не було, на думку колегії суддів ВС, не ґрунтується на законі, оскільки виходячи з положень ст. 379 КПК суд має право виправити в судовому рішенні лише допущені описки та очевидні арифметичні помилки. Питання щодо неправильного застосування норм кримінального закону та призначення покарання, допущеного судом першої інстанції, віднесено до компетенції суду апеляційної інстанції, і не є опискою, яку місцевий суд може виправити самостійно.
Цього не врахував апеляційний суд, який не виправив помилки місцевого суду, у зв’язку з чим ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 438 КПК, як така, що постановлена з істотними порушеннями кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження – призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
