Судова практика
Видача довіреності не може бути фраудаторним правочином
24 лютого 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 757/33392/16-ц відмовив у задоволенні касаційної скарги кредитора, який просив суд визнати недійсною довіреність, видану боржником.
Кредитор звернувся до суду з позовом до боржника, інших осіб та приватного нотаріуса з вимогою визнати недійсною з моменту посвідчення довіреність, за якою повірений від імені боржника роздарував його нерухоме майно. Позов обґрунтував тим, що довіреність була фіктивною, оскільки єдиною метою її видачі було ухилення боржника від виконання цивільно-правових зобов’язань перед позивачем.
Суд першої інстанції своїм рішенням, залишеним без змін апеляційним судом, відмовив у задоволенні позову, не знайшовши підстав для визнання довіреності недійсною, оскільки вимоги статей 237-250, 1000-1010 ЦК України щодо форми довіреності було дотримано, а її зміст відповідав волі довірителя.
У касаційній скарзі позивач наполягав, що суди: неналежно дослідили обставини щодо фіктивності довіреності, а саме, що вона була видана з метою приховання відповідачем належного йому майна для уникнення виконання відповідачем зобов`язань та звернення стягнення на майно в ході виконання судового рішення; не врахували невідповідності форми оспорюваної довіреності нормативним вимогам; не взяли до уваги, що в справі №757/12646/16-ц за участі тих самих сторін Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач на момент відчуження нерухомого майна на підставі оспорюваної довіреності знав про існування несплаченої ним заборгованості та про розгляд справи №370/1226/16-ц; не надали оцінки тому, що довіреність перешкоджає виконанню остаточного судового рішення про стягнення на користь позивача коштів з відповідача.
Верховний Суд вказав, що правочином, вчиненим на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, які дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належить та, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.
У цій справі позивач не пред’явив вимог про визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок та квартир. Отже, видачу відповідачем оспорюваної довіреності не може бути кваліфіковано як правочин, що вчинений на шкоду кредитору.
Аргументи позивача щодо неврахування судами висновку Верховного Суду в справі №757/12646/16-ц про те, що на момент відчуження нерухомого майна відповідач знав про існування несплаченої ним заборгованості та про розгляд справи №370/1226/16-ц, колегія суддів не прийняла, оскільки вказаний висновок стосується правовідносин щодо оспорення правочинів з відчуження нерухомого майна, у той час як у цій справі заявлено вимогу про визнання недійсною довіреності.
Крім того, у цій справі особою, яка видала довіреність, є відповідач. Тому приватний нотаріус, який її посвідчив, є неналежним відповідачем за позовною вимогою про визнання її недійсною.
Згідно з ч. 2 ст. 5 ЦПК України в разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За таких обставин, вимогу про визнання недійсною оспорюваної довіреності ВС визнав неефективним способом захисту і в її задоволенні судам слід було відмовити саме з цієї підстави. Проте суди відмовили в задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх необґрунтованістю.
Тому, погодившись із рішеннями судів по суті, Верховний Суд змінив їх в мотивувальній частині.
Підготував Леонід Лазебний
