Думка експерта
Слідство зайшло в глухий кут… Частина 2
Закінчення. Початок
Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.),
заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при ДБР, адвокат,
кандидат юридичних наук,
заслужений юрист України.
Чи може сподіватися українське суспільство на швидке розкриття й ефективне розслідування кримінальних правопорушень, у тому числі й найрезонансніших, з урахуванням результатів так званих «реформ» органів прокуратури, поліції та судів?
Читайте також: «Розумні строки» vs «швидкий розгляд» під час судового розгляду кримінального провадження
Ще дещо на додаток
Але й це ще не всі неприємні наслідки для Офісу Генерального прокурора та державного бюджету України в результаті порушення прав прокурорів, які були поновлені судами на роботі після скасування наказів прокурорів вищого рівня про звільнення у зв’язку з непроходженням так званої переатестації. Можу сказати, що вже є, як мінімум, один вердикт адміністративного суду про те, що рішення щодо незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню шляхом видачі наказу про його поновлення на роботі та фактичного допуску його до виконання попередніх обов’язків. Більше того, в разі затримки уповноваженим органом виконання рішення суду, останній повинен винести ухвалу про виплату такому працівнику середнього заробітку, або різниці в заробітку за весь час затримки, причому незалежно від того, чи є в цьому вина роботодавця, чи немає. Ви уявляєте, в які це суми бюджетних коштів може вилитися, якщо всі скривджені таким чином прокурори почнуть позиватися до судів?
Саме в зв’язку з цим є необ’єктивними і, певне, не зовсім щирими заяви нинішньої очільниці ОГП про здійснення задекларованої раніше зміни «підходів до оцінки діяльності нової прокуратури після проведеної «реформи», якщо Офіс Генерального прокурора не знає і, мабуть, не хоче знати про реальне навантаження на діючих прокурорів і чи в змозі вони взагалі належним чином за нинішньої ситуації виконувати покладені на них повноваження, в тому числі й організувати належним чином досудове розслідування з метою розкриття злочинів та притягнення винних у цьому осіб до кримінальної відповідальності.
По-перше, без будь-якого аналізу та вивчення рівня навантаження на одного прокурора в усіх трьох рівнях структури цього надважливого державного органу вищезазначеним законом було внесено зміни до статті 14 Закону України «Про прокуратуру» та без будь-якого обґрунтування загальну чисельність органів прокуратури України встановлено в кількості 10 тисяч осіб, в результаті чого упродовж періоду з 1 вересня 2019 по 1 січня 2021 р. загальна штатна чисельність прокурорів зменшилася на 1 130 посад, у тому числі в центральному апараті — на 409 посад, в обласних та окружних прокуратурах — на 721-ну посаду, що тільки за мінімальними підрахунками збільшило навантаження на прокурорів (це по штату, без врахування наявних вакансій) майже до 200 кримінальних проваджень на одного. І це при тому, що безпосереднім здійсненням організації досудового розслідування та процесуального керівництва досудовим розслідуванням займається лише частина з них. Окрім того, на мій запит Офіс Генерального прокурора проінформував, що упродовж 2020 року лише в центральний апарат на вакантні посади прокурорів було прийнято 115 осіб, які станом на 29.09.2019 року не обіймали посади прокурора в органах прокуратури (на час вступу в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»), тобто новопризначених під час «реформи» фактично «з вулиці», які не готові (і не скоро будуть готовими) негайно приступити й належним чином виконувати ці надважливі та надскладні функції, тим більше, в нинішніх умовах.
Читайте також: Деякі питання оскарження недотримання розумних строків на досудовому розслідуванні. Частина 1
Проте, а скільки було прокурорів (і слідчих прокуратури до втрати функції досудового розслідування) по штату окремо в центральному апараті Офісу Генерального прокурора (ГПУ), в тому числі антикорупційній прокуратурі), регіональних (обласних) та місцевих (окружних) прокуратурах до початку так званої «реформи» в 2019 році, із розбивкою досвіду їх роботи в прокуратурі по роках: скільки прокурорів в кожній із цих ланок було звільнено в результаті так званої «переатестації» протягом 2019—2020 років і теж з розбивкою відповідно до наявного в них досвіду роботи в органах прокуратури; яку кількість вакансій прокурорів в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах, які утворилися під час цієї «реформи», було заповнено особами без будь-якого досвіду роботи в органах прокуратури; скільки утворилося вакансій прокурорів у кожній із ланок прокуратури протягом цього періоду й існують по сьогодні в результаті цієї «переатестації»; скільки сьогодні в кожній із цих ланок прокуратури прокурорів, які перебувають поза штатом і теж не виконують покладених на прокуратуру функцій, а також протягом якого періоду часу, ОГП відповіді мені так і не надав, пославшись на те, що створення подібної інформації, начебто, теж не передбачено організаційно-розпорядчими документами Офісу Генерального прокурора! Хоча в об’єктивність цієї відповіді я не вірю, скоріше за все, що керівництво прокуратури просто не захотіло розголошувати катастрофічні наслідки такої «реформи» для держави і те, як це позначилося на виконанні покладених на прокуратуру функцій. До речі, органи досудового розслідування теж не надали мені жодної інформації з приводу кількості в них слідчих по штату (щорічно) протягом останніх 2-х років, досвіду їх роботи на таких посадах та кількості вакансій станом на теперішній час.
Читайте також: Деякі питання оскарження недотримання розумних строків на досудовому розслідуванні. Частина 2
Не можна також погодитися з об’єктивністю мотивації необхідності саме таких «реформ» у прокуратурі. Так, у пояснювальній записці до законопроекту щодо реформування органів прокуратури, який розглядався в 2019 році в «турборежимі», єдиною підставою було названо надзвичайно низький рівень довіри суспільства до органів прокуратури станом на лютий 2019 року (буцімто, він був вищим на той час в інших органів влади та правопорядку, а також у судах).
Що ж змінилося?
А тепер подивимося, що ж змінилося після завершення такого «реформування». Так, відповідно до досліджень Центру Разумкова, в 2021 році органам прокуратури довіряли 2,7% громадян, проти 2,1% у 2019-му, скоріше довіряли 14,6% (проти 14,5), скоріше не довіряли 37,9 (проти 35,6) і не довіряли 32,8 (проти 34,8). Тобто в цілому рівень довіри-недовіри в поточному році склав 53,4%, тобто ще менше, ніж було в 2019-му (53,8%). Тому, маючи такі результати, говорити про досягнення цілей, які ставилися прийняттям закону про першочергові заходи реформування органів прокуратури, взагалі немає будь-яких підстав.
Для того, аби спростувати «заяви» утримуваних в Україні за іноземні кошти так званих «громадських активістів» або, як їх ще в народі справедливо називають, «грантоїдів», щодо суцільної недоброчесності та неналежної поведінки звільнених прокурорів, на що, на жаль, «повелася» й частина нашого вічно обманутого суспільства, я поцікавився в ОГП, а скільки ж прокурорів у кожній із трьох ланок прокуратури було притягнуто до дисциплінарної відповідальності протягом останніх 5 років (щорічно за період з 01.01.2016 по 01.01.2021 рік), в тому числі й за порушення ними законів та прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування та при підтриманні публічного обвинувачення (окремо) і які до них застосовувалися міри покарання. На цей запит Офіс Генпрокурора відповів, що відомчими нормативними актами Генеральної прокуратури України та ОГП, начебто, не передбачено створення такої інформації в розрізі підстав притягнення до відповідальності прокурорів за окремими фактами та застосованими до них видами дисциплінарних стягнень, у зв’язку з чим надати її не вбачається за можливе, у що повірити теж дуже складно. Разом із тим була надана інформація про те, що за даними звітів про роботу з кадрами прокурорів (слідчих) форми № КП, до дисциплінарної відповідальності за 12 місяців 2016 року притягнуто 16 прокурорів Генеральної прокуратури (2017 — 14, 2018 — 17, 2019 — 16, 2020 — 7), 95 — регіональних прокуратур (2017 — 41, 2018 — 31, 2019 — 19, 2020 — 11), 218 — місцевих прокуратур (2017 — 191, 2018 — 100, 2019 — 59, 2020 — 32). Тобто систематичне щорічне зменшення кількості притягнутих прокурорів (слідчих) до дисциплінарної відповідальності відбувалося в той час, коли кількість скарг громадян, поданих до судів на бездіяльність прокурорів, слідчих та їхніх керівників щодо захисту прав і свобод громадян та визнання їх дій неправомірними, з року в рік тільки зростає. Так, у 2020- му до судів було подано 77 113 скарг, що значно більше, ніж у минулі роки (у 2018 — 76 980, у 2017 — 74 452, у 2016 — 67 114, у 2015 — 45 117, у 2014 — 24 635, у 2013 — 14 664), окрім, хіба що, 2019 року, коли таких скарг було ще більше — 81 704. Далі зверніть увагу, що з цієї кількості судами задоволено майже половину таких скарг, а саме 40 070, що теж більше, в тому числі й у рази, ніж у попередні роки (у 2019 — 38 370, у 2018 — 32 861, у 2017 — 31 655, у 2016 — 23 231, у 2015 — 15 851, у 2014 — 8 143, у 2013 — 3 528), причому кількість задоволених судами скарг на бездіяльність слідчих і прокурорів теж щорічно лише зростає. Таким чином, і ця мотивація необхідності реформування прокуратури була надумана й не знайшла свого підтвердження.
Читайте також: «Реформи» як основна причина руйнації системи органів досудового розслідування
Так, я цілком погоджувався і не приховував цього, що в разі подальшого мінімального фінансування органів прокуратури у порівнянні не тільки із судами, а й з іншими органами влади (всі ви пам’ятаєте, що в проекті Державного бюджету на 2022 рік прокурорам закладено найнижчий рівень розміру прожиткового мінімуму для вирахування посадового окладу), вони працюватимуть ще гірше, ще менш результативно, ніж зараз, бо не буде належної мотивації, а корупція серед них лише зростатиме, тим більше, що їхні права, в тому числі й у плані соціального захисту, останніми роками також постійно тільки обмежувалися, причому в основному необґрунтовано. Я також підтримував І. Венедіктову, коли вона протестувала проти такого мізерного фінансування прокуратури, тобто проти фактичного приниження статусу прокурорів як окремої ланки судової гілки влади, обґрунтовано мотивуючи це тим, що в Європі, куди ми, начебто, прагнемо, прокурори отримують зарплату не в кілька разів меншу, аніж судді, як це у нас, а всього на 10 відсотків нижчу.
Прокурорам слід повернути класні чини…
Я погоджувався з Генеральним прокурором і в тій частині, що прокурорам потрібно повернути класні чини з відповідною доплатою за це, як і формений одяг, що їх додатково мотивуватиме та дисциплінуватиме.
Та коли пізніше почув зовсім протилежні заклики її підлеглого Олексія Бонюка, начальника департаменту кримінально-правової політики та захисту інвестицій (до речі, для мене взагалі незрозумілий напрямок діяльності цього підрозділу, бо його неможливо співставити із жодною з конституційних функцій прокуратури), то засумнівався знову в її щирості. Зокрема, він безапеляційно заявив прямо протилежне від позиції свого керівника: «Для того, щоб бути ефективним, гарно виглядати, потрібні знання і навички. Форма тут особливо не допоможе. Думаю, що найближчим часом з’явиться певний опис зовнішнього вигляду прокурорів, якісь затверджені вимоги. Хоча дуже сумніваюся, що повернеться форма. Щодо класних чинів, то в різних юрисдикціях це важливий нематеріальний мотиватор, наприклад, не пов’язуючи це з якимись матеріальними чинниками, оскільки якраз цей законопроект був розкритикований, бо він вимагає додаткового бюджетного фінансування. Така ідея виношується й щодо класних чинів, вони узгоджу ються з тими практиками, які є в Європі».
Тобто, за його логікою, урівняння наших прокурорів із їх колегами в Європі по класних чинах можливе, але в зарплатах — зась, бо за це хтось нас критикуватиме!
Читайте також: Олексій Баганець: «Органи досудового розслідування і прокуратури сьогодні масово й безкарно порушують права і свободи громадян»
Мабуть, із його погляду, краще буде, коли в судове засідання приходитимуть прокурори з ОГП в такому вигляді, що ви ніколи не скажете, що ця людина працює в органах прокуратури і представляє державу в судовому засіданні, коли вона, наприклад, з’явиться в білому капелюсі та настільки укорочених білих брюках, з-під яких видніються, вибачте, волохаті ноги. Я вже не говорю про рівень професійної підготовки таких «представників» Офісу Генерального прокурора і що саме вони тепер озвучують у судових засіданнях.
І все це, на жаль, відбувається на фоні щорічного та системного погіршення не тільки стану розкриття та розслідування злочинів, а й дотримання конституційних прав і свобод громадян у сфері кримінального судочинства, до чого мають безпосереднє відношення, в першу чергу, прокурори, хоча ніхто, повторюся, цього не бачить і не хоче визнавати. Зокрема, про шкідливі наслідки від такого хаосу й безладу в органах прокуратури свідчать і статистичні дані — як про щорічне зменшення кількості направлених до суду обвинувальних актів та залишки в слідчих нерозслідуваних кримінальних проваджень на кінець кожного минулого року, так і залишки нерозглянутих обвинувальних актів у судах, які, до речі, теж із року в рік лише зростають. Так, наприклад, у 2020 році до судів надійшло 125 604 обвинувальних актів, а на кінець звітного періоду залишилося нерозглянутими 96 021, що більше, ніж у всі попередні роки, а в порівнянні із 2013 роком — у 3 рази!
Тому ще раз наголошую, що до такої тяганини в судах мають безпосереднє відношення і прокурори, якщо хтось цього не розуміє, які протягом останніх трьох років у результаті постійного «реформування» теж неодноразово зривали судові засідання внаслідок своєї неявки, я вже мовчу про їхній рівень підготовки до участі в тому чи іншому провадженні внаслідок постійних потрясінь та відволікань від роботи.
Таким чином, на сьогодні спостерігається майже критична тенденція, коли обвинувачені змушені тривалий час чекати остаточного рішення суду щодо себе, що порушує їхнє право на справедливий суд та розгляд справ у розумні строки, а паралельно з цим страждають і потерпілі від злочинних посягань, бо не поновлюються їхні права, в тому числі на відшкодування заподіяних їм матеріальних і моральних збитків. А головне, що така ситуація в судах дала впевненість слідчим і прокурорам та їх найвищим керівникам відчувати себе в безпеці — доки в такому стані перебуває правосуддя, їм ще довго не загрожуватиме будьяка відповідальність за неналежне виконання своїх службових обов’язків, коли, наприклад, вони направляють до судів обвинувальні акти без достатніх доказів вини підозрюваних.
Про реформу Нацполіції — немає кому працювати
Але й це ще не всі проблеми, які перешкоджають протидіяти злочинності. Ви можете лише здогадуватися, до чого призвела так звана «реформа» в поліції, яка й несе чи не найбільший тягар із розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, про що свідчать такі слова народного депутата, професійного поліцейського Дениса Ярославського, який на телеканалі «Перший НЕЗАЛЕЖНИЙ» заявив наступне: «Питання компетентності реформування Національної поліції за 7 років — у її неспроможності будь-що розкривати. Повірте, я зараз скажу страшні речі, багато хто про них говорить, багато хто здогадується. Я знаю, про що я говорю, оскільки практично 24 години на добу контактую з поліцейськими зі всієї країни. Там не залишилося нікого, хто хоче й може професійно працювати. Телефонуєш у Слідче управління, вони кажуть «Боже мій, в нас немає слідчих, немає кому дати доручення». Телефонуєш в Управління карного розшуку, у відповідь чуєш: «на жаль, усі нормальні вже звільнилися, перетелефонуйте пізніше». Телефонуєш у Департамент стратегічних розслідувань, вони відповідають: «Усі, хто хотів, вже перейшли в НАБУ чи в ДБР через те, що там заробітні плати в 100 тисяч грн, а в нас тут кошмар…».
Рівень Національної поліції звівся до того, що максимум, що можуть нинішні правоохоронці, — це розкривати найпростіші справи та охороняти громадський порядок. А це — яскраве свідчення того, що правоохоронної системи в Україні більше немає».
Недореформовані суди
Як про ще одну причину відсутності надії на швидке розкриття й розслідування кримінальних правопорушень є й нинішня ситуація в судах, які теж «реформують» років уже шість, якщо не більше, про яку красномовно повідомив під час Х Щорічного судового форуму під назвою «Незалежна судова влада — фундамент держави в умовах турбу—лентності» виконувач обов’язків голови Вищої ради правосуддя О. Маловацький: «Судова гілка влади в 2022 році профінансована всього на 66%, а в наступному році ситуація буде ще гіршою. Стосовно 300 суддів рекомендації повернуті у Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККСУ), але 27 млн гривень щомісяця їм виплачується, хоча вони й не здійснюють правосуддя. Приблизно у 485 суддів у грудні цього року закінчиться п’ятирічний термін і вони не зможуть у подальшому здійснювати правосуддя, але їм також потрібно виплачувати заробітну плату — по 60 тис. грн на місяць і теж протягом року, що становить (приблизно) 504 тисячі грн; досі навіть не сформовано Раду з відбору членів ВККСУ, хоча термін збору цієї комісії складає всього 5 днів. Інше — у ВРП досі немає будь-яких контактів так званих «іноземних експертів», без яких неможливо буде сформувати ВККСУ, таких контактів немає навіть у Міністерстві закордонних справ. Й останнє: необхідних коштів в сумі 63 млн грн на діяльність ВРП на наступний рік теж не передбачено».
Про яке здійснення правосуддя, в тому числі й контроль за додержанням прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування, можна вести мову, якщо, за словами того ж Маловацького, станом на 30 вересня 2021 року фактична кількість суддів із 7 304 згідно зі штатним розписом складає лише 5 228, з яких лише 4 849 мають повноваження здійснювати правосуддя ? Вакантних посад поки що 2 076 і це при тому, що ще стосовно 170 суддів ВРП вже ухвалила рішення про звільнення (в основному з посад звільнялися голови судів), а в трьох судах взагалі немає суддів, що теж у цілому вкрай негативно позначається на стані протидії злочинності.
Як післяслово
Виходячи з викладеного вище, й виникає закономірне запитання, як вирок: то про яке швидке розкриття умисних убивств, в тому числі резонансних, можна сьогодні говорити, а тим більше очікувати, якщо в 2020 році вони розкривалися за повідомленими підозрами приблизно в 32% випадків, а за направленими до суду обвинувальними актами ще менше — всього в 21%? До цього всього слід додати і той факт, що в минулому році в Україні залишилися нерозкритими від 30 до 80 відсотків кримінальних правопорушень, і це при тому, що велика кількість потерпілих (приблизно 50%) вже не звертаються із заявами та повідомленнями до поліції та прокуратури, бо значна частина злочинів слідчими і прокурорами навмисно не реєструється, щоб не зіпсувати позитивну статистику, а, відповідно, й не розкривається. Тож реальна картина з розкриттям кримінальних правопорушень насправді набагато гірша, чим неминуче породжується безкарність, рецидив й організована злочинність.
Оце і є справжні результати «реформування», в першу чергу, органів прокуратури, і саме про ці наслідки потрібно інформувати представників іноземних посольств та українське суспільство, щоб разом зупинити цей безпрєдєл, а не масово обговорювати на різних ток-шоу те, чи мав місце в дійсності замах на умисне вбивство Сергія Шефіра, чи це була імітація…
Джерело: Юридичний вісник України
