Юридична практика
Хабар для прокурора. Кримінальний бік практики спільної діяльності АТ «Укргазвидобування» з приватними фірмами
Юрій Котнюк,
ЮВУ
У серпні 2018 року правоохоронці затримали колишнього першого заступника голови правління Акціонерного товариства «Укргазвидобування» Олексія Тамразова, який намагався дати хабар у сумі 200 тисяч доларів США Костянтину Кулику — на той момент заступнику начальника департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України. Зловмисника дуже швидко звільнили під заставу в три мільйони гривень, й із плином часу ця історія потроху стала забуватися, а справа здавалася приреченою на тихе захоронення. Відтак багатьох здивувало те, що 24 грудня колегія суддів Вищого антикорупційного суду засудила Тамразова до п’яти років реального позбавлення волі, хоча при цьому не стала міняти раніше обраного запобіжного заходу й до моменту набрання вироком законної сили залишила його на свободі.
Спадщина Януковича
Як відомо, «Укргазвидобування» лише в 2012 році отримало статус акціонерного товариства, сто відсотків акцій якого належать НАК «Нафтогаз», а до того воно було її дочірньою компанію. Тамразов прийшов туди в березні 2010 року в складі команди Юрія Борисова, який, у свою чергу, був ставлеником Дмитра Фірташа. Саме в період їхнього керування в компанії розквітнули на повну силу схеми «приватизації державних прибутків» через інститут так званої спільної діяльності без створення окремої юридичної особи. Вони полягали в тому, що держава фактично віддавала деякі свої газові свердловини в оренду приватним фірмам, котрі, зі свого боку, брали на себе обов’язок забезпечувати їх необхідними для роботи обладнанням і матеріалами, а, крім того, продавати видобутий газ на вільному ринку за найвищою ціною. Прибуток ділився навпіл, але в реальності його майже не було, оскільки приватники купували товари для потреб спільної діяльності за завищеними цінами, а готову продукцію продавали за заниженими.
Читайте також: Націоналізація Приватбанку: атака на НБУ з кіпрського напрямку виявилася безрезультатною
Дана практика стала згортатися, починаючи з березня 2014 року, коли Борисов і Тамразов втратили свої посади, а їхній патрон Фірташ взагалі був ув’язнений у Відні. Тоді ж було відкрито низку кримінальних проваджень за фактом заволодіння під виглядом спільної діяльності з «Укргазвидобування» державним майном в особливо великих розмірах (стаття 191 частина 5 КК України). В рамках одної з них у жовтні того ж року Печерським районним судом Києва був накладений арешт на 8,9 мільйона кубометрів природного газу, який відповідно до підписаних Тамразових паперів належав ТОВ «Фаворит систем», оскільки воно також було учасником одного з численних договорів про спільну діяльність, укладених з «Укргазвидобування».
Спроби звільнити з-під арешту ці дев’ять мільйонів кубометрів, ринкова вартість яких оцінювалася в два мільйони доларів, супроводжувалися численними пригодами. Так, у вересні 2016 року на хабарі в сумі 200 тисяч доларів попався такий собі Ігор Чорний — на той момент прокурор другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією департаменту нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України. Правда, йому було пред’явлене звинувачення у вчиненні не посадового злочину, а банального шахрайства, оскільки, мовляв, зловмисник в силу своїх повноважень не мав жодної можливості щось зробити для того, аби арешт було знято. Причому справу за його обвинуваченням якраз і можна віднести до категорії успішно захоронених.
Читайте також: Миколаївський глиноземний завод: спроба стягнути дев’ять мільярдів за «екологію» виявилася невдалою
Якщо вірити самому Тамразову, то в цьому випадку він активно співробітничав із правоохоронними органами з метою викриття Чорного й навіть передав тому під контролем свої власні 10 тисяч доларів, які йому потім так і не повернули. Втім цей парадокс можна пояснити дуже просто — колишній менеджер державної компанії, якому були небайдужі інтереси приватної фірми, шукав серед впливових співробітників правоохоронних органів людину, здатну повернути арештований газ, проте вчасно збагнув, що саме прокурор Чорний хоче його обдурити. Однак і після цього Тамразов не полишив своїх спроб і влітку 2018-го знайомі вивели його на Костянтина Кулика, який на той момент вважався улюбленцем тодішнього генпрокурора Юрія Луценка.
Експерт виявив монтаж звукозапису
У ході низки зустрічей, проведених у різних ресторанах Києва, Тамразов пояснив Кулику, що фірма «Фаворит систем» підготувала клопотання про зняття арешту з газу і суддя Печерського райсуду готова його задовольнити, але їй потрібні гарантії, що прокуратура не заперечуватиме. Показавши текст клопотання, запропонував 100 тисяч доларів до його подання, а другу половину, теж 100 тисяч доларів, після постановлення судом відповідної ухвали. Кулик зробив вигляд, ніби погодився, а сам доповів про це рапортом Генеральному прокурору, після чого Тамразова було затримано під час передачі зазначених коштів. Йому було повідомлено про підозру в наданні неправомірної вигоди службовій особі (стаття 369 ККУ).
Читайте також: Банк «Хрещатик»: довга дорога до ліквідації
У судовому засіданні сторона захисту наполягала на тому, що підсудний став жертвою шантажу й провокації та діяв під тиском правоохоронних органів, оскільки проходив по справі розкрадання вуглеводнів: хоча як свідок, але свідок, котрий будь-якої миті може стати обвинувачуваним. Суд визнав цей довід непереконливим, оскільки із запису розмов було зрозуміло, що Тамразов, спілкуючись із Куликом, поводив себе вільно й невимушено, а його пропозиція перейти на «ти», фрази «не хвилюйся», «розслабся» навіть свідчать про певні ознаки фамільярності й панібратства. В ході однієї з розмов зловмисник попередив співрозмовника, що одразу ж після зняття арешту газ буде проданий добросовісному набувачеві, аби в прокуратури не було спокуси ініціювати повторний арешт. З цього суд зробив висновок, що підсудний давав хабар зовсім не під тиском, а цілком добровільно, щиро дбаючи про інтереси фірми «Фаворит систем», а відтак ретельно обговорював важливі деталі запланованої оборудки.
Сам Тамразов відмовився від давання показань, пояснивши це тим, що суду були надані неповні записи їхніх розмов, у зв’язку з чим він позбавлений можливості посилатися на обставини, які спростовують його винуватість. Певна доля правди в цьому була, оскільки в ході проведення комплексної експертизи звукозапису експерт виявив ознаки монтажу і встановив, що це не оригінали запису, а змонтовані копії. Проте суд не погодився з доводами адвокатів про те, що дана обставина робить доказ недопустимим. Судді при цьому послалися на Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до положень якого один і той самий електронний документ може одночасно існувати на кількох матеріальних носіях і мати при цьому статус оригіналу. Втім, як би цей доказ і був би визнаний недопустимим, сторона захисту все одно не представила суду жодної альтернативно версії подій, що відбулися, яка би поставила під сумнів мету дій Тамразова, спрямовану на передачу грошей Кулику.
Наскільки страшне те, що докази зібрано неуповноваженим органом?
Найбільш цікавий момент вироку був пов’язаний із доводами адвокатів про те, що надані стороною обвинувачення докази не можуть бути визнані належними й допустимими, оскільки вони були зібрані неуповноваженим на те органом. Справа в тому, що розслідуванням даного кримінального провадження попервах займався один із підрозділів Генеральної прокуратури України в особі її Генеральної інспекції, й лише через кілька днів після затримання Тамразова матеріали були передані до Національного антикорупційного бюро, яке відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу має право вести слідство по даній категорії злочинів.
Слід визнати, що такий довід є досить слушним — в судовій практиці неодноразово траплялися випадки, коли суди ухвалювали виправдувальні вироки через порушення органами досудового розслідування правил підслідності. Не можна виключати, що і в цьому випадку Апеляційна палата ВАКС забракує вердикт з тої ж причини. Попри це аргументи суддів Вищого антикорупційного суду Катерини Сікори, Тетяни Гавриленко й Олени Танасевич заслуговують уваги як один із прикладів тлумачення переваги принципу верховенства права над принципом верховенства закону.
Як відомо, компетенцію органів досудового розслідування розмежовує стаття 216 КПК України («Підслідність»), проте, на думку зазначених вище суддів, хибною й навіть небезпечною є формальна позиція, яка полягає у визнанні недопустимими всіх доказів, зібраних слідчим того відомства, яке не вписується в положення згаданої статті. Відтак порушення вимог останньої не може нівелювати доказову цінність відомостей, отриманих у ході розслідування.
Як написано в тексті вироку, навіть істотне порушення прав і свобод людини не тягне за собою очевидну недопустимість доказів в автоматичному порядку. Сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду, в тому числі на допустимості доказів, використаних у судовому розгляді. Однак у даній справі, мовляв, стороною захисту не доведено, а судом не встановлено підстав для висновку про порушення якого-небудь фундаментального права чи свободи Тамразова, яке б обумовлювало недопустимість доказів, зібраних Генеральною інспекцією ГПУ до моменту передачі матеріалів справи до НАБУ. До того ж, носії інформації — як паперові, так і електронні — стали в подальшому предметом огляду детектива НАБУ та експерта, тож у колегії суддів не виникло підстави вважати, що здійснення досудового розслідування не тим, що треба, органом, вплинуло на достовірність отриманих фактичних даних.
Судді вирішили, що недотримання правил підслідності, навіть якщо воно мало місце, автоматично не може вважатися порушенням права на захист, оскільки ані Конституція України, ані положення національного законодавства, ані положення будь-яких міжнародних договорів, що визначають стандарти справедливого розгляду у кримінальних справах, не передбачають права особи вимагати розслідування певним органом розслідування. В даному ж випадку недотримання правил підслідності не спричинило появу в суду обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих у результаті проведення слідчих та процесуальних дій. Лишається сподіватися, що з таким висновком погодяться й судді апеляційної інстанції.
Джерело: Юридичний вісник України
