Судова практика
Відсутність у заяві про звільнення конкретної дати свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за угодою сторін
1 грудня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 591/1375/19 скасував постанову апеляційного суду, який дійшов необґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача за угодою сторін.
Колишній працівник звернувся до суду з позовом до роботодавця про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з тих підстав, що він подав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін, проте домовленості про конкретну дату звільнення між сторонами досягнуто не було.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що під час розгляду справи було встановлено погодження сторонами спору звільнення позивача за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) з 31 січня 2019 р., а доказів про досягнення взаємної згоди сторін про анулювання домовленості звільнення позивачем не надано.
Читайте також: Роботодавець не зобов’язаний приймати відкликання працівником своєї заяви про звільнення за угодою сторін
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору.
Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
У постанові від 26 жовтня 2016 р. у справі № 404/3049/15-ц Верховний Суд України вказав на те, що, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за угодою сторін суди повинні з’ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Читайте також: Використання неналежного порядку захисту трудових прав не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до суду
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 4 листопада 2019 р. у справі № 761/19141/16-ц, від 23 грудня 2019 р. у справі № 233/1563/18, від 24 березня 2020 р. у справі № 553/629/18.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Читайте також: Припинення трудового договору не є підставою для виселення працівника із сім’єю з гуртожитку
Отже, Верховний Суд не погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача 31 січня 2019 р. відбулося за угодою сторін, оскільки заява про звільнення за угодою сторін не містить конкретної дати звільнення працівника.
Відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін.
Саме такий правовий висновок щодо застосування п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 р. у справі № 825/3587/15-а, від 7 жовтня 2020 р. у справі № 236/1286/19, від 4 серпня 2021 р. у справі № 711/2175/20, від 7 жовтня 2021 р. у справі № 541/1684/20.
У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України і дійшли необґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу роботодавця про звільнення позивача за угодою сторін.
Підготував Леонід Лазебний
