Судова практика
Встановлювати факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу для отримання допомоги у зв’язку зі смертю військовослужбовця слід в адміністративному суді
22 березня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 290/289/22-ц задовольнив частково касаційну скаргу Міністерства оборони України, встановивши, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного.
Жінка звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім’єю з чоловіком без реєстрації шлюбу та доводила, що має право на отримання одноразової соціальної допомоги у зв’язку зі смертю свого чоловіка, який був призваний на військову службу та загинув.
Районний суд, з яким погодився й апеляційний, заяву задовольнив частково, зазначивши, що незгода Міністерства оборони України з доводами заявниці та звернення до суду з апеляційною скаргою не свідчить про наявність між ними спору.
Розглянувши касаційну скаргу Міністерства оборони України, Верховний Суд вказав, що у постанові від 30 січня 2020 р. по справі № 287/167/18-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила:
«33. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з’ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. 34. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, – закриває провадження у ній».
Для з’ясування, чи пов’язується з встановлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов’язків, Суд застосовує положення ст. 1 ЦК України. За змістом ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Однак вимоги заявниці пов’язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов’язаного з будь-якими цивільними правами та обов’язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов’язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
За предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин.
Суди мали урахувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.
Отже, Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнав недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
З огляду на це Верховний Суд закрив провадження у справі, вказавши, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Аналогічні по суті висновки викладені у постанові Об’єднаної Палати Верховного Суду від 23 травня 2022 р. у справі № 539/4118/19.
Підготував Леонід Лазебний
