Судова практика
Апеляційний суд не може змінити порядок призначення покарання за сукупністю вироків, коли особа вже відбула покарання за попереднім вироком на момент розгляду
15 березня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 197/319/22 залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, який наполягав на призначенні покарання за сукупністю вироків.
Районний суд, з яким погодився й апеляційний, визнав особу винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, та призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком районного суду (з урахуванням положень п. 4 ч. 1 ст. 72 КК України) визначив остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 5 днів.
У касаційній скарзі прокурор звертав увагу на те, що суд апеляційної інстанції у супереч вимогам ч. 2 ст. 404 КПК України за власною ініціативою не вийшов за межі апеляційної скарги захисника, оскаржений вирок не змінив, а саме, – не виключив з нього посилання на ст.ст. 71, 72 КПК України з огляду на відбуття особою призначеного покарання у виді громадських робіт.
Верховний Суд вказав, що згідно з ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Зазначена вимога має імперативний характер і унеможливлює (за умови встановлення судом таких обставин) будь-який інший порядок та правила призначення остаточного покарання.
Відповідно до висновку Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, викладеного у постанові від 6 грудня 2021 р. (справа № 243/7758/20), для застосування закріплених у ч. 1 ст. 71 КК України правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначає сукупність двох обов’язкових умов, що мають бути встановлені в їх нерозривній єдності:
– перша стосується моменту вчинення нового кримінального правопорушення засудженим «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком;
– друга наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком.
Відсутність хоча б однієї з указаних умов виключає можливість застосування положень ч. 1 ст. 71 КК України під час вирішення питання про призначення покарання за новим вироком.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за вироком районного суду від 3 вересня 2021 р. особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин.
Згодом районний суд вироком від 3 червня 2022 р. призначив йому за ч. 2 ст. 389 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком районного суду від 3 вересня 2021 р. (з урахуванням положень п. 4 ч. 1 ст. 72 КК України) визначив остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 5 днів.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, захисник подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про скасування вказаного вироку, посилаючись, зокрема, на те, що засуджений відбув призначене йому за вироком районного суду від 3 вересня 2021 р. покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин згідно складених графіків.
Водночас, на момент вчинення засудженим кримінального правопорушення, за яке його засуджено в цьому кримінальному провадженні, та ухвалення районним судом 3 червня 2022 р. нового вироку, останній покарання у виді громадських робіт не відбув.
Читайте також: У днях може обчислюватися лише строк попереднього ув’язнення для його зарахування у фактично призначене покарання, а не саме покарання
Таким чином, апеляційний суд дійшов слушного висновку, що суд першої інстанції правомірно призначив засудженому остаточне покарання за правилами ст. 71, 72 КК України, та обґрунтовано залишив апеляційну скаргу захисника без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
З огляду на вищевикладене, враховуючи приписи ст. 71 КК України та усталену судову практику застосування положень вказаної норми, факт відбуття засудженим призначеного йому за попереднім вироком покарання на момент апеляційного розгляду не давав суду апеляційної інстанції підстав для зміни визначеного кримінальним законом порядку призначення йому покарання за сукупністю вироків, оскільки таке відбуття покарання не перекреслило факту вчинення засудженим кримінального проступку на момент наявності у нього невідбутого покарання за попереднім вироком.
Підготував Леонід Лазебний
