Чергове «одержавлення профспілкового майна» Дотримання Конституції та законів України — гарантія незалежності діяльності профспілок

Віталій ОПРИШКО доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Останнім часом практично на всіх каналах телебачення, програмах радіомовлення та на сторінках друкованих ЗМІ ведуться гострі дискусії щодо прийнятих за п’ять місяців 158 законів у так званому «турборежимі», а також нових законопроектів, які систематично з’являються на офіційному порталі Верховної Ради. Деякі з цих дискусій не вщухають тривалий час і не зникають з поля зору не лише народних депутатів Украї ни, інших політиків, учених, експертів різного спрямування, але й суспільства в цілому. Це питання ринку землі, продажу об’єктів державної власності, які мають стратегічне для держави значення, Трудового кодексу, повідомлення Прем’єр-міністра Гончарука О. В. про ймовірність передачі Укрзалізниці в управління фахівців Німеччини, захмарні заробітні плати в урядовців та в інших державних структурах тощо. Всі ці та інші питання потребують ретельного законодавчого регулювання з урахуванням, перш за все, інтересів народу, який за ст. 5 Конституції України є не лише носієм суверенітету, а й єдиним джерелом влади. Виходячи з цієї норми, всі органи державної влади і, зокрема, Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади, покликана приймати закони, які повинні відповідати інтересам українського народу, на чому неодноразово наголошував Президент України В. О. Зеленський.

Дещо про особливості вітчизняної законотворчої діяльності

Мене, як юриста-вченого, завжди цікавила законотворча діяльність. Думаю, що це обумовлено не лише моїми фаховими інтересами, а й тим, що я певний час здійснював керівництво Інститутом законодавства Верховної Ради України (брав участь у створенні і був першим його директором з 1994 по 2002 рр.). Вкотре звернувшись до порталу ВРУ, я звернув увагу на проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо окремих питань діяльності професійних спілок)» № 2681 від 27 грудня 2019 р. У цьому документі зроблена чергова спроба «одержавлення» профспілкового майна, яка неоднозначно сприймається не тільки у Федерації профспілок України (далі — ФПУ), а й у суспільстві в цілому. Цим законопроектом пропонується внести зміни не лише до Кодексу законів про працю України, а й Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. (далі — Закон від 15 вересня 1999 р.). Саме до цього закону було запропоновано доповнення до п. 2 Розділу VI його Прикінцевих положень наступного змісту: «2.1 Майно профспілок, їх об’єднань колишнього Союзу РСР і УРСР, розташоване на території України, та яке станом на 24 серпня 1991 року перебувало у їх віданні, володінні та/або користуванні, є державним майном. Порядок відчуження, передача в користування такого майна визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України».

Слід зазначити, що наразі профспілки очолює ФПУ — найбільше профспілкове об’єднання в Україні, до складу якого входить 43 всеукраїнських профспілки і 26 територіальних об’єднань організацій профспілок, що налічують понад 5 мільйонів членів федерацій. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» держава повинна турбуватися про те, щоб закони та інші нормативно-правові акти не були спрямовані на обмеження прав і гарантій діяльності профспілок, передбачених Конституцією України. Це особливо важливо, враховуючи те, що професійні спілки створюються з метою здійснення представництва і захисту трудових, соціально-економічних прав й інтересів членів профспілок (ст. 2 Закону).

Захоплення майна профспілок триває

На сьогодні організований за сприяння органів державної влади тривалий процес захоплення майна ФПУ та їх структур набув досить значного суспільного резонансу й може призвести до серйозних соціальних конфліктів. Спроби вирішити питання відчуження їх майна, але через відповідні закони, зміни до них і, зокрема, розробкою зазначеного вище законопроекту продовжуються. Перш за все, пропоноване до Закону від 15 вересня 1999 р. й уже згадуване доповнення, на наш погляд, грубо порушує положення Конституції України. В її ст. 8 наголошується, що в нашій державі визнається і діє принцип верховенства права, а Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України й повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (тут і надалі буде виділено нам, — В. О.). У даному випадку, перш за все, слід з’ясувати питання, чи є підстави стверджувати, а потім і закріплювати в проекті зазначеного закону положення про те, що майно профспілок, їх об’єднань колишнього Союзу РСР і УРСР, розташованих на території України, та яке станом на 21 серпня 1991 року перебувало у їх віданні, володінні та/ або користуванні, є державним майном? При цьому, й на це варто звернути увагу, що в своїй Пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо окремих питань діяльності професійних спілок)» від 27 грудня 2019 р., мабуть, наперед розуміючи неконституційність вищезазначеного доповнення до п. 2 Розділу VI Прикінцевих положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р., її автори не надали не лише аргументованих, а взагалі будь-яких пояснень щодо необхідності внесення змін до цього закону. Це, на наш погляд, можна розглядати як спробу уникнення від зосередження уваги навколо питання про майно ФПУ та її структур.

Загальновідомо, що тривалий час ведеться дискусія щодо сумнівності його знаходження у власності профспілок. Навіть неодноразово розроблялися з цього приводу відповідні проекти законів та інших нормативно-правових актів. І лише завдяки досить аргументованій та принциповій позиції ряду народних депутатів України, експертів та відповідальних працівників ФПУ і профспілок у цілому, а також тому, що це питання набуло серйозного громадського розголосу в суспільстві з цього приводу і може призвести до соціальних конфліктів, не дало можливості їх прийняти.

Розгляд питання про правомірність визначення майбутньої належності значної частки майна Федерації профспілок України до державного майна потребує з’ясування й інших, пов’язаних з ним питань. Необхідно, наприклад, з’ясувати, до якої форми власності відноситься майно профспілок. Свого часу в Законі України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. (втратив чинність у 2007 р.) професійні спілки як об’єднання громадян і юридичні особи були визначені як суб’єкти права колективної власності на їх майно. У Конституції України, яка була прийнята 28 червня 1996 р., були закладені дещо інші основні засади права власності й виділено вже право державної власності, право комунальної власності та право приватної власності.

Із 1 січня 2004 р., як відомо, набрав чинності новий Цивільний кодекс України (далі — ЦК), прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р., який регулює сферу особистих немайнових та майнових відносин за участю фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад. Залежно від суб’єкта права власності і враховуючи конституційні положення, ЦК визначає наступні форми власності: право власності українського народу (ст. 324), право приватної власності (ст. 325), право державної власності (ст. 326) та право комунальної власності (ст. 327). Відповідно до Конституції України всі суб’єкти права власності рівні перед законом (ст. 13).

Виходячи зі змісту ст. 325 ЦК, суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. До юридичних осіб, які є суб’єктами права приватної власності на правах юридичних осіб, відносяться і професійні спілки та інші об’єднання громадян. Нині профспілки об’єднані у їх федерацію, яка є правонаступницею Української республіканської ради профспілок та Федерації незалежних профспілок України (ст. 1 статуту, затвердженого VII з’їздом ФПУ від 24 березня 2016 р.). Згідно зі ст. 2 статуту, ФПУ діє відповідно до Конституції України, норм міжнародного права, Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», інших законів і нормативно-правових актів України та свого статуту. ФПУ є юридичною особою (ст. 5 Статуту), яка набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через виборні органи, які діють у межах прав, наданих їм законом та статутом. ФПУ має повну фінансову самостійність, є власником коштів, цінних паперів та іншого майна, необхідного для здійснення статутної діяльності (ст. 46 статуту).

До питання правонаступництва

Одним із джерел формування майна ФПУ є майно, набуте в порядку правонаступництва (ст. 47 статуту). В цьому контексті важливу роль у формуванні майна ФПУ відіграв Договір про закріплення прав щодо володіння, користування та розпорядження профспілковим майном, який був укладений між Загальною конфедерацією профспілок СРСР і Федерацією незалежних профспілок України. Того ж дня 18 листопада 1990 р. він був затверджений Президією Загальної конфедерації профспілок СРСР. Цим договором було закріплено на правах власності за ФПУ відповідне майно, перелік якого був зазначений у додатку. Постановою Ради Фонду профспілкового майна Загальної конфедерації профспілок від 16 січня 1992 р. права ФПУ з володіння, користування й розпорядження профспілковим майном були підтверджені. Таким чином, відбулося остаточне правове врегулювання переходу в порядку правонаступництва частини майна профспілок колишнього СРСР у власність профспілок України. Загальновідомо, що будь-яке правонаступництво відбувається без зміни форми власності, а правонаступник (у даному випадку ФПУ) набуває прав первісного суб’єкта правовідносин (у даному випадку Загальної конфедерації профспілок СРСР). Нині правонаступник, в якості ФПУ, став власником майна, яке йому було передано, і йому належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 ЦК). Крім того, в Статуті ФПУ зазначаються й інші джерела формування права власності, серед яких основними були й залишаються членські внески членських організацій.

Власність профспілок і законодавство

Питання щодо власності профспілок, закріплені в статуті ФПУ, кореспондують із відповідними нормами законодавства, що стосуються діяльності цих громадських об’єднань, зокрема, закон «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р., «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 р. та іншими законами і підзаконними нормативно-правовими актами. Проте, в Законі України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», від 10 вересня 1991 р. спостерігається інший підхід до цього питання. В ст. 1 цього закону було встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. З іншого боку, в ньому не було визначено коло підприємств, установ та організацій, на майно яких поширюється положення вищезазначеної статті.

Правомірність володіння ФПУ належним йому майном

Одночасно необхідно наголосити й на тому, що ні професійні спілки колишніх СРСР та УРСР, ні профспілки незалежної України, в адміністративно-правовому плані не були підпорядкованими органам їх державної влади. З цього можна зробити висновок, що на майно, передане 16.01.1992 р. за договором, укладеним між Загальною конфедерацією профспілок СРСР і Федерацією незалежних профспілок України від 18 листопада 1990 р., перейшло в порядку правонаступництва у власність профспілок України. До речі, договір ніким не було оскаржено й не визнано в судовому порядку недійсним, що ще раз підтверджує правомірність володіння зазначеним майном ФПУ. Це одна з основних причин стверджувати, що положення ст. 1 Закону «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», на ФПУ не повинне поширюватися.

Про це свідчить і постанова Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організаціїй колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» від 10 квітня 1992 р. В ній чітко було зазначено, що «до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово (виділено авт.) Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій». А в постанові Верховної Ради від 4 лютого 1994 р. було встановлено, що тимчасово (виділено авт.) до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованих на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Це ще раз свідчить про те, що майно громадських організацій зазначеними постановами реально не є державною власністю. І це цілком зрозуміло, адже право власності, як випливає з чинного законодавства, є категорією постійною, безстроковою і його режим не може визначатися тимчасовим, тим більше постановами Верховної Ради.

Із 1996 р. правовий режим такого майна, що тягне зміну форми власності, може бути визначений лише законом, а не іншим актом. Відповідно до п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності може визначатися виключно законами України. Отже, постанови Верховної Ради України 1992 р. і 1994 р. щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вступили в суперечність з новою Конституцією України, не мають юридичної сили, втратили свою чинність і не повинні слугувати підставою для визначення майна профспілок державною власністю. Це прямо випливає з п. 1 Розділу XIV Перехідні положення Конституції України, в якому закріплена норма, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить Конституції України.

«Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності»

Нагадаємо й те, що 22 лютого 2007 р. був прийнятий Закон «Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України». Як зазначається в пояснювальній записці, цей закон спрямований на усунення порушень при відчуженні та на недопущення відчуження майна санаторно-курортного, туристичного та фізкультурно-спортивного призначення, що утворилося протягом багатьох років за рахунок коштів держави, підприємств та трудящих, і яке зараз перебуває у володінні Федерації профспілок України. В даному випадку йдеться знову про джерела набуття права власності на майно ФПУ. Але ж вони не є протизаконними і, виходячи з цього, встановлювати зазначеним законом мораторій з 1 січня 2008 р. не було достатньо правових підстав. Він закріпив неправомірне обмеження права приватної власності на майно профспілок. Це протирічить ст. 41 Конституції України, в якій закріплено положення про те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Ця норма Конституції віддзеркалюється і в ст. 321 ЦК. Однією з загальних засад цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (ст. 3 ЦК). Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (п. 1 ст. 167 ЦК). Усі суб’єкти права власності є рівними перед законом (п. 2 ст. 318 ЦК). Держава не втручається у здійснення власником права власності (п. 6. ст. 319 ЦК). З цього випливає висновок про те, що держава не вправі втручатися у здійснення власником своїх прав. Це безпосередньо стосується і прав власності профспілок, які представлені ФПУ, яка здійснює повноваження відповідно до Конституції України та інших законів і нормативно-правових актів України.

А владі не йметься…

У Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» закріплені положення про те, що професійні спілки і їх об’єднання в своїй діяльності незалежні від державних органів (ст. 12) і їм забороняється втручатися у їх статутну діяльність (ст. 13). Проте, незважаючи на ці застереження з боку закону, спостерігаються неодноразові спроби держави довести своє право власності на майно профспілок не лише шляхом прийняття окремих нормативно-правових актів, а й конкретних дій по відчуженню ряду об’єктів, що знаходилися й знаходяться у власності профспілок. В засобах масової інформації, зокрема, лише в парламентській газеті «Голос України» за 2018 р. (12 червня, 18 липня та 29 серпня) публікувалися матеріали про незаконне вилучення за ініціативою і позовами органів прокуратури в інтересах держави в особі ФДМУ з власності профспілкових структур майна, яке їм належало лише в 2011 р., до господарських судів було подано понад 200 таких позовів і по них були відкриті провадження. Відомо, що починаючи з 2011 р., рішеннями відповідних судів профспілки без достатніх правових підстав були позбавлені права власності на понад 70 належних їм об’єктів. І це було зроблено за допомогою окремих господарських судів, рішення яких не завжди відповідали чинному законодавству. Більш конкретно про ці факти викладено в матеріалах інформації ФПУ під назвою «Щодо правового статусу майна Професійних спілок України», опублікованій у Віснику Академії праці, соціальних відносин і туризму (2018, № 4, с. 96—104).

Однією з причин таких не завжди законних рішень господарських судів було те, що ними не досліджувалися й не враховувалися при розгляді конкретних справ історичні аспекти функціонування незалежних професійних спілок України та формування джерел їх майна. Враховуючи цю обставину, в рішенні Вищого господарського суду України від 19 лютого 2015 р. (справа № 5028/12/107/2001) було конкретно вказано відповідним судам на необхідність ретроспективного дослідження питань реорганізації профспілкових організацій СРСР та утворення ФПУ, джерел формування її майна.

У даному випадку доречно було б порекомендувати, щоб такі дослідження здійснювали й народні депутати України Верховної Ради дев’ятого скликання — автори сформульованого ними доповнення до законодавства щодо майна профспілок. Це побажання стосується і посадових осіб інших органів державної влади, які причетні до вирішення питань щодо права власності профспілок.

Дискримінація і ніщо інше

Виглядає своєрідним дискримінаційним підходом відповідних державних органів, зокрема, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, ФДМУ та органів прокуратури України до вирішення майнових питань ФПУ. Необхідно наголосити, що стосовно інших громадських об’єднань вони розв’язуються відповідно до Конституції та законів України. В даному випадку йдеться про Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р. У ст. 21 цього закону зазначається, що до джерел формування майна й коштів творчих профспілок, крім інших, відноситься майно колишніх загальносоюзних творчих спілок Союзу РСР, до якого належать розташовані на території України будинки, споруди, матеріально-технічні засоби, які станом на 24 серпня 1991 р. згідно з правоустановчими документами перебували у віданні творчих спілок Союзу РСР або у володінні чи користуванні відповідних республіканських або територіальних структур. Цим Законом Кабінетові Міністрів України було доручено разом із ФДМУ забезпечити передачу у власність чи надати в безстрокове користування майно творчим спілкам, яке було в їхньому користуванні на момент прийняття Верховною Радою постанови від 10 квітня 1992 р. «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України». Як нам відомо, до таких спілок були віднесені всеукраїнські спілки, зокрема, архітекторів, письменників, журналістів, дизайнерів, кінематографістів, композиторів, майстрів народного мистецтва, театральних діячів, фотохудожників та музична спілка.

Недосконалість судової практики

Раніше вже зверталася увага на не завжди досконалу судову практику захисту права власності на майно профспілок та деяких інших громадських об’єднань, яка протирічить не лише положенням ст. 41 Конституції України, де зазначено, що ніхто не може бути позбавлений права власності, а й роз’ясненням Конституційного Суду України. Так, зокрема, через процедуру офіційного тлумачення цим судом відповідних статей Закону України «Про кооперацію» та Закону України «Про споживчу кооперацію» (справа № 1-30/204) щодо захисту права власності організацій споживчої кооперації, він своїм рішенням від 11 листопада 2004 р. фактично визнав у повному обсязі право власності Укркоопспілки, її органів і організацій на майно, в тому числі майно, яке було їй передано органами влади колиш нього Союзу РСР.

Враховуючи раніше зазначене рішення Конституційного Суду України, ФПУ також направила на його адресу конституційне звернення, щоб він розтлумачив ст. 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10 вересня 1991 р. З цього приводу було відкрите конституційне провадження (справа № 1-14/2016). Цілком зрозуміло, що в Конституційного Суду України були всі підстави прийняти, так як і по Укркоопспілці, аналогічне рішення. Проте Законом від 2 червня 2016 р. «Про зміни до Конституції України (щодо правосуддя)» були внесені зміни до її статтей 147 і 150, відповідно до яких КСУ не розглядає питання тлумачення законів України. Таким чином, цим законом було скасовано право Конституційного Суду України тлумачити закони України. Саме на цій підставі, 12 жовтня 2016 р. КСУ прийняв ухвалу про припинення конституційного провадження у справі за конституційним зверненням ФПУ від 10 вересня 1991 р.

Практика інших судових органів

Досліджуючи питання про право профспілкової власності, слід звернутися й до практики інших судових органів, зокрема, Вищого арбітражного суду України (пізніше перейменованого у Вищий господарський суд України). Так, керуючись нормами Конституції та ЦК, цей суд, розглянувши позовну заяву ФДМУ щодо установчих документів АТ «Укрпрофоздоровниця» та його майна (справа № 37 від 20.01.1997 р.), прийняв 17.06.1997 р. рішення, яким визнав правомірним створення АТ «Укрпрофоздоровниця» та набуття права власності на передане йому ФПУ майно. Зазначене рішення було залишено в силі постановою судової колегії Вищого арбітражного суду Україні від 17.06.1997 р. При цьому ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 22.11.2007 р. було відмовлено в порушенні касаційного провадження за поданням Генеральної прокуратури України з цього приводу.

Важливим аргументом у справах, пов’язаних зі з’ясуванням питання щодо законної належності ФПУ його майна, є постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 р. (справі № 48/340). Одним із завдань цього органу є перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Таким чином, постанови Великої Палати Верховного Суду є своєрідним юридичним стандартом, що сприяє забезпеченню однакового застосування судами норм права. А відповідно до ст. 124 Конституції України, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Чергова спроба влади забрати майно профспілок

Це конституційне положення знайшло свій подальший розвиток у Цивільному процесуальному кодексі України (ст. 14). Проте, всупереч конституційним нормам, іншим законодавчим актам та судовій практиці, чергову спробу реалізувати свої наміри влада вирішила через вищезгаданий проект закону від 27 грудня 2019 р. норму про те, що, як уже зазначалося, майно профспілок, їх об’єднань колишнього Союзу РСР і УРСР, розташоване на території України та яке станом на 24 серпня 1991 р. перебувало у їх віданні, володінні та/або користуванні, є державним майном. Тепер це має бути здійснено народними депутатами Верховної Ради України дев’ятого скликання. Їх діями реально ігноруються відповідні норми Конституції України і, особливо, ЦК. Зокрема, в ч. 1 ст. 326 цього кодексу зазначено, що в державній власності є майно, яке належить державі Україна, а в ст. 325 визначаються суб’єкти права приватної власності. До кола цих суб’єктів належать і профспілки зі своїм майном.

На наш погляд, повинно стати аксіомою, що майно, яке відносилося до державної власності за часів СРСР, залишалося в державній власності України, а майно, яке перебувало у власності профспілок, є їх власністю й не може вважатися державним. Право приватної власності є непорушним (ст. 41 Конституції України). Це повинні розуміти перш за все ті, хто хоче позбавити такого права профспілки, неправомірно обмеживши його через проект згаданого закону шляхом грубого порушення ст. 4 та ст. 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Таким чином, непорушність права власності на майно профспілок слід розглядати як загальні не лише конституційні, а й цивілістичні засади, яких повинні дотримуватися всі, хто причетний до здійснення законотворчої діяльності.

Ще раз про справу № 48/340

Повертаючись до вищезгаданої справи № 48/340, Велика Палата Верховного Суду розглядала її тому, що 18 лютого 2019 року по ній було відкрите провадження у з’язку з розглядом заяви Всеукраїнського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота» щодо постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 р. стосовно цієї справи. Заступник прокурора м. Києва ще в серпні 2011 р. в інтересах держави, в особі ФДМУ, звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до приватного Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (як відповідача), Всеукраїнського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота», Благодійної організації «Центр реабілітації дезадаптованих дітей, підлітків та молоді «Ковчег» визнати право власності держави в особі зазначеного Фонду на відповідне їх нерухоме майно та витребувати його у власність держави. Слід звернути увагу на той факт, що спірне майно було відсутнє на обліку в реєстрі державного майна. Господарський суд м. Києва своїм рішенням від 19 вересня 2011 р. позов задовольнив повністю, а Київський апеляційний господарський суд у постанові від 1 квітня 2014 р. зазначене рішення Господарського суду м. Києва скасував і прийняв нове рішення, яким у позові відмовив повністю. В свою чергу Вищий господарський суд України постановою від 24 липня 2014 р. постанову Київського апеляційного суду у цій справі скасував, а рішення Господарського суду м. Києва залишив у силі.

Проаналізувавши матеріали позову, рішення судів і, зокрема, Європейського Суду з прав людини від 2 липня 2019 р. (суть цього рішення буде викладена нижче) по цій справі та керуючись вимогами статей 320, 325 Господарського процесуального кодексу України, 2 липня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду України постановила: 1) заяву Всеукраїнського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота» про перегляд судових рішень у справі № 48/340 задовольнити; 2) рішення Господарського суду м. Києва від 19 вересня 2011 р., постанову Київського апеляційного суду від 1 квітня 2014 р. та постанову Вищого господарського суду від 24 липня 2014 р. у справі № 48/340 скасувати; 3) ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову заступника прокурора. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Слід вважати, що крім тих висновків, які були вже попередньо сформульовані нами на основі аналізу відповідних положень Конституції та законів України, а також судової практики стосовно права власності Федерації профспілок України, цю постанову Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 р. слід вважати своєрідною, остаточною правовою крапкою в цій справі, а це значить, що при вирішенні подібних питань щодо майна профспілок необхідно керуватися саме нею.

Практика ЄСПЛ

Важливим напрямом міжнародної діяльності України у сфері правозастосовної діяльності є її співробітництво з європейськими структурами. Однією з важливих європейських міжнародних інституцій, зокрема, Ради Європи, є Європейський Суд з прав людини, створений 21 січня 1959 р. Він покликаний здійснювати контроль за дотриманням прав і основоположних свобод людини та громадянина. Юрисдикція цього суду поширюється на всіх держав-членів Ради Європи, які ратифікували Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод, яка була підписана ще 4 листопада 1950 р. і набула чинності 3 вересня 1953 р. Ця Конвенція передбачала і відповідний механізм захисту прав людини. Україна ратифікувала зазначену Конвенцію Законом України від 17 липня 1997 р. Таким чином, згідно зі ст. 9 Конституції України, як і всі інші ратифіковані договори, зазначена конвенція стала частиною нашого національного законодавства. А відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатись за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Реалізуючи це право, 23 січня 2015 р. до Європейського суду з прав людини на підставі ст. 34 зазначеної Конвенції із заявою проти України (№ 5876/15) звернувся вже згаданий нами вище Всеукраїнський громадський благодійний фонд «Батьківська турбота» зі скаргою щодо втручання в його майнові права, які зводилися до того, що суди України визнали недійсними його права власності на майно (частину санаторію, розташованого в м. Києві). В ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. В рішенні по цій справі Європейський суд вказав на відсутність в Україні єдиного підходу на національному рівні щодо визначення статусу майна колишніх профспілок та наявні в цій справі невідповідності судової практики. Крім того, ЄСПЛ наголосив на тому, що майно санаторію становило «власність» заявника в розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції.

Після розгляду скарги в Європейському Суді, яким було встановлено порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні зазначеної справи судами, як уже зазначалося попередньо, Великою Палатою Верховного Суду (відповідно до ч. 6 ст. 321 Господарського процесуального кодексу України) і було прийнято 2 липня 2019 р. рішення, про яке йшлося вище.

Таким чином, Європейський Суд з прав людини відіграв відповідну роль у справі захисту прав власності на профспілкове майно, яке знаходилося і знаходиться нині на законних підставах у власності Всеукраїн ського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота». Доцільно звернути увагу на те, що відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права України.

Роль МОП у розв’язанні цих проблем

Слід відзначити роль у захисті справ профспілок, яку відіграє й Міжнародна організація праці. В її Конвенції № 87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію», в ст. 3 записано, що державна влада утримується від будь-якого втручання, здатного обмежувати це право або перешкоджати його законному здійсненню. Україна задекларувала в своїй Конституції право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36). А в ст. 64 Основного Закону зазначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Проте дії державних органів України стосовно ФПУ як юридичної особи суб’єкта приватного права, яка представляє інтереси членів профспілок, їх захист трудових і соціально-економічних прав і гарантій (ст. 8 статуту ФПУ) та її майна, протирічать цій Конвенції, а також зазначеному конституційному праву громадян.

Загальний висновок

Висновок, який, на наш погляд, можна зробити зі змісту викладеного матеріалу, зводиться до наступного. Запропоноване доповнення до ст. 2 Розділу VI Прикінцевих положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. про те, що майно профспілок, їх об’єднань колишнього Союзу РСР і УРСР, розташованих на території України, та яке станом на 24 серпня 1991 р. перебувало у їх віданні, володінні та/або, є державним майном, а порядок відчуження, передача в користування майна визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна, не відповідає Конституції та законам України, міжнародно­правовим актам, рішенню Європейського Суду від 9 січня 2019 р. та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 р. А будь-які зміни до законодавства України стосовно майна профспілок у майбутньому повинні бути спрямовані, насамперед, на подальше забезпечення їх прав та гарантій діяльності.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути