Думка експерта
Особлива частина кримінального законодавства: визначення та призначення (частина 2)
Євген СТРЕЛЬЦОВ,
доктор юридичних наук, доктор теології, професор, член-кореспондент НАПрНУ, завідувач кафедри кримінального права НУ «Одеська юридична академія», заслужений діяч науки і техніки України
Закінчення. Початок
Призначення Особливої частини
Вище стисло доводилося, що кримінально-правова політика повинна визначати стратегію реагування держави на кримінальні правопорушення в тій загально визначеній формі (напрямку), яка вважається реальною в конкретних умовах суспільного розвитку, що дає змогу визначити її ознаки. Але поруч із цим обов’язковими складовими такої політики, тими базовими підвалинами, на які «вона» повинна спиратися, або які повинні набувати подальшого розвитку в процесі її реалізації, потрібно вважати: рівень соціально-економічного розвитку суспільства; якість та системність кримінального законодавства; наявність ефективного інституту запобігання кримінальним правопорушенням; сприйняття (затребуваність) суспільством положень, запропонованих кримінально-правовою політикою та ін. При тому, що наявність раціональних (не «чарівних») наукових обґрунтувань такої політики, про що вказувалося вище, можливо вважати і ознакою, і підвалиною.
В будь-якому разі в цьому переліку складових кримінально-правової політики кримінальне законодавство виступає вкрай важливою складовою її планування та реалізації. Багато в чому саме за рахунок кримінально-правових норм/статей Особливої частини забезпечується необхідна правова база для легального здійснення відповідних заходів через відповідні структури та органи, примусові заходи в межах кримінальної юстиції. При цьому, на чому я наголошую постійно, кримінальне законодавство, при всій своїй важливості та необхідності, виступає «тільки» одним з інструментів з усього переліку державного інструментарію комплексу організації своєї реакції на суспільно небезпечні діяння.
Із цих положень випливає наступне. Основна увага при реформуванні кримінального законодавства (будь-якого рівня) повинна, на мою думку, в першу чергу, торкатися Особливої частини, її кримінально-правових норм/ статей, інститутів, розділів/глав. Наприклад, повертаючись до тих основних положень, які досліджувалися раніше, до тих особливостей, які мають сьогодні держави східної Європи, в тому числі й ми, вкрай важливим виглядає вирішення проблеми криміналізації суспільно небезпечних діянь в економіці. Але які це повинні бути діяння? Так, наприклад, кримінальні правопорушення, пов’язанні з ухиленням від сплати податків або відмиванням «брудних» коштів та ін., повинні існувати в нашому КК через зрозумілі причини. В той же час протиправні діяння, які «укріплюють» монополізм та/ або порушують конкуренцію, повинні мати своє визначення в КК, але в якому «вигляді». Найпростіше — це «скопіювати» такі норми / статті з кримінальних кодексів зарубіжних країн, але не все так просто. По-перше, потрібно всіляко уникати так званої правової «інтервенції» як однієї досить розповсюдженої, але, на мою думку, не найефективнішої форми правової акультурації. Крім того, потрібно враховувати, що в них «зовсім» інший рівень економіки, а, отже, й усі (багато) процеси (позитивні і негативні), які там відбуваються, теж інші. Як ми при цьому врахуємо особливості вітчизняної тіньової економіки? Тому, наскільки буде реальною у нас дія «запозичених» кримінально-правових норм / статей або тільки «проголошеною»? Питання риторичне, але воно все ж повинно бути. Зрозуміло, що це торкається і багатьох інших за своїм змістом та спрямованістю суспільно небезпечних діянь, які потребують спеціальної «уваги» з боку Кримінального кодексу.
У той же час, зміни, які вносяться (планується вносити) в Загальну частину, повинні мати більш «обережний» характер. Необхідно від самого початку реально зрозуміти цей посил. Мова не йде про якесь, умовно кажучи, «нехтування» положень Загальної частини, навпаки, ця частина містить положення, які є принциповими, основними при застосуванні положень Особливої частини, але, мабуть, і дане положення підкреслює необхідну «делікатність» при плануванні її реформування. Сьогодні, як відомо, є досить багато спроб диференціації кримінального законодавства на різні групи, але частіше це роблять з урахуванням належності кримінального законодавства кожної держави до відповідної правової сім’ї. Але, за великим рахунком, аналіз положень загальних частин (які можуть мати різні назви) свідчить, що за принциповими положеннями по суті вони схожі. Так, назви окремих інститутів, підінститутів, інших «об’єднаних» положень можуть мати «не співпадаючі» назви, але, за великим рахунком, за своєю суттю в них закріплені практичні «єдині» положення. На мою думку, якщо зміни в Особливій частині багато в чому, якщо не в основному, зініціюються тими змінами, які відбуваються в різних сферах суспільного життя, то положення Загальної частини в основному «накопичують», «поєднують» у собі той загальнолюдській досвід, який постійно отримує суспільство, вимушене реагувати на суспільно небезпечні порушення його життя, і саме тому вони є схожими. Причому, і це треба спеціально підкреслити, будь-які зміни, які вносяться (планується внести) в Загальну частину, повинні мати змістовні аргументи, а не складнощі, пов’язані, наприклад, із фінансовим утриманням закладів виконання покарання за рахунок державного бюджету.
Тут необхідно підкреслити ще одне важливе положення. Слід визнати, що суспільне життя, яке існує сьогодні, є дуже складним. Події, пов’язані з проблемами пандемії COVID-19, нещодавні значні фінансово-економічні проблеми, політичний неспокій, причому в цілих регіонах, свідчать, що кримінальне законодавство, на яке «завжди» покладалася одна з основних, якщо не основна, роль у «подоланні» виникаючих соціальних складнощів, не виконує сьогодні цього важливого соціального завдання. Ця думка набуває досить розширеного характеру. Представники з інших, в тому числі й розвинутих держав, говорять про певну «кризу» кримінального законодавства. Все це має своє відображення й у показниках рівня кримінально-протиправних діянь практично у всіх країнах, в тому числі й розвинутих (www.rupor.info/news/159657/ukraina-vozglavila-reyting-prestupnosti-v-evrope ). Думаю, саме це потрібно враховувати, вносячи відповідні зміни (плануючи такі зміни) до кримінального законодавства в цілому та його частин. При цьому, загалом, і я вкотре на цьому наголошую, не потрібно вважати кримінальне законодавство «всепереможним» засобом подолання соціальних складнощів, особливо в державах, які мають значні складнощі в своїй еволюції.
Висновок
Отже, Особлива частина кримінального законодавства, її зміст, система, характеристика, правова визначеність та правова зрозумілість мають ряд абсолютно конкретних положень, які завжди (!) слід враховувати при будь яких її змінах (корекції) та всього кримінального законодавства в цілому.
При цьому потрібно враховувати низку обов’язкових умов. По-перше, такі зміни потрібно чітко поєднуватися, витікати, бути одночасно і правовою базою, і правовим «продовженням» кримінально-правової політики. По-друге, основним завданням будь-якого суб’єкта, що реалізує кримінальне законодавство, є швидке, правильне й найадекватніше застосування положень цього законодавства у відповідності до того змісту, який закладав законодавець (держава) у сутність конкретної кримінально-правової норми/статті. Не варто приховувати, і приклади це підтверджують, що часті труднощі, які виникають у процесі правозастосування, викликані суперечливістю закону, неврегульованістю (недостатньою врегульованістю) відповідних питань, абстрактним характером нормативних приписів, нечіткістю їх формулювань або іншими об’єктивними і суб’єктивними причинами. Це, що також необхідно підкреслити, може бути пов’язано не тільки зі змістом відповідної кримінально-правової норми/статті. Це може бути наслідком невдалої «мови» її формулювання, нечіткою (дискусійною) системою та логікою викладення таких положень, використанням «модних», але неясних, і досить часто неадаптованих до вітчизняної правової практики «іноземних» положень. Є відомий вираз Арістотеля: «Гідність стилю полягає в ясності», який повинен мати своє безумовне застосування при будь-якому коригуванні кримінального законодавства.
І наостанок, слова з Біблії, які є в епіграфі цієї статті, в черговий раз підкреслюють необхідність розумного, навіть «обережного» відношення до положень будь-якого закону, в тому числі й кримінального, їх можливостей, їх завдань та цілей. Закон тільки «створює надію», тобто формує правову базу для прийняття відповідних рішень. А які рішення в реальному житті будуть з урахуванням положень такого закону — «невідомо». Відомо лише одне, що навіть корисні ліки, в тому числі й «соціальні», надані не вчасно та/або не в тих дозах, що потрібно, можуть привести не до одужання, а навпаки — навіть до трагічних наслідків. Це завжди потрібно враховувати й при оцінці можливостей кримінального законодавства, найпотужнішого з «ліків», які в державі існують.
Джерело: Юридичний вісник України
